Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

199. Пів року тому

— Го-хо! Кх… ха-ха

Кашляючи, я відкрив очі.

Перед очима була суцільна темрява.

Голова не працювала.

Все тіло боліло і ще було млявим.

Що сталося?

Не знаю. У голові ніби туман, нічого не спливало.

Відчайдушно намагаюся згадати.

Так, точно, в Безодні бився з Рапунцен, а потім обвал і під землю…

Біль по всьому тілу, але ніби всі кінцівки на місці.

Не знаю, наскільки впав, але дивно, чому живий.

І не тільки це.

Магічна сила повернулася в тіло.

Не повністю, але приблизно наполовину відновилася.

Завдяки цьому Щит природно активувався і я вцілів?

Але чому магічна сила відновилася?

Після бою моя магічна сила, без сумніву, була на межі виснаження.

— Що ж… сталося… уф…?

Мимоволі вирвався звук, і на мене накотило дивне відчуття.

Важко дихати.

Голова також трохи паморочиться.

Не розуміючи, що відбувається, я використав Флер.

Простір, освітлений джерелом світла, був завбільшки кілька метрів.

Порожнина була така тісна, що навіть встати було важко.

Безліч великих і малих каменів нагромаджено, утворюючи стіни.

Напевно, уламки Безодні, що впали згори.

На підлозі валялися меч із громового заліза, Громовий ліхтар і кілька сумок.

Стіни з каменю, на відміну від Безодні, були без червоних кристалів: звичайна скеля й земля.

Раптом відчув неспокійну магічну силу і подивився туди.

Десята з демонів, Рапунцен.

Схоже, і він уцілів.

Здається, знепритомнів, лежить і не ворушиться.

Весь у ранах, але, мабуть, магічна сила, витрачена в бою з нами, не залишилася.

Якби була магічна сила, рани природно загоїлися б через Хіл.

У будь-якому разі, схоже, досі без свідомості.

Я не вбив його.

Тож не думаю щось з ним робити зараз.

Принаймні зараз.

— …Кх! Щ-що це… голова…

Знову відчув головний біль і задишку.

У той момент я зрозумів.

Це глибоко під землею. Закрита порожнина.

Тобто.

Кисню немає.

Зрозумівши цей факт, я одразу погасив Флер, який був активований.

Спалювання при зменшенні кисню — це самогубство.

Погана ситуація.

Думав, що врятувався, але зовсім не врятувався.

Згадую картину, коли було видно.

Лише уламки та скелясті стіни, дороги не було.

Напевно, втеча неможлива.

Лише тісна порожнина, і майже не було щілин для надходження кисню.

Тобто… якщо так залишиться, помру від задухи.

Коли так думаю, відчуваю, що задишка одразу посилюється.

Залишилося небагато часу.

Думай. Думай же.

У сильному хвилюванні я відчайдушно намагався думати.

Як забезпечити кисень?

Блоу, що здатен керувати тиском, здається, можна використати.

Я поширюю магічну силу на широку область.

Блідо-біле світло стрімко розростається.

Здійснюючи зовнішній викид, я обстежував околиці за допомогою магічного чуття.

Магічне чуття — це відчуття, яке виявляє та сприймає магічну силу.

Це не здатність розпізнавати саму речовину, але якщо поблизу є хтось із носіїв магічної сили, його можна виявити.

Але на жаль, не відчув нічиєї магічної сили.

У деяких місцях не відчувалося магічної сили, тож, напевно, там поховані камені фей.

У будь-якому разі продовжую збирання магії і розтягую магічну силу.

За принципом Акви.

Так само, як я поширюю магічну силу й збираю вологу з атмосфери, мені потрібно зібрати кисень.

Але щілин мало, і відчуттям магічної сили не визначити, де саме є кисень.

— Гх… хаа-хаа… дихання…!

Задишка посилюється.

Благаю… нехай у межах буде кисень!

Я, ніби молячись, поширюю магічну силу до максимуму, керую тиском і змушую повітря циркулювати по порожнині.

…Але задишка ніяк не зникає.

Навпаки, зір починає затуманюватися, задишка посилюється.

Ні, не годиться.

Навіть якщо широко розкидати навколо мене, схоже, немає простору з киснем.

Тоді залишається сподіватися на удачу.

Залишається лише простягнути магічну силу в певному напрямку і принести кисень здалеку.

Навколо 360 градусів, і я не мав жодного уявлення, в якому напрямку це може бути.

Часу на роздуми не лишалося.

Я без вагань спробував спрямувати магічну силу прямо вгору, туди, де ймовірність здавалася найбільшою.

Але кисень так і не надійшов.

Схоже, тут його немає.

— Хаа-хаа… гх! Кха…!

Задишка посилилася.

Дихати ставало дедалі важче.

Я простягнув магічну силу вперед і трохи вгору, та кисень знову не надійшов.

Я марно втратив кілька хвилин.

Дихання… на межі.

Це буде остання спроба.

Якщо кисень і є, то десь угорі.

Так я подумав і збирався простягнути магічну силу назад і трохи вгору.

Але замість цього я чомусь простягнув її вниз і трохи вбік.

У найменш імовірному напрямку.

Сам собі вважаючи вибір безглуздим, я все ж зробив саме його.

Дихати неможливо.

Вуглекислий газ накопичується.

Якщо й це не спрацює, то я…

Поки свідомість тьмяніла, я на всю магічну силу простягнув її до межі можливого.

Щоб змусити повітря циркулювати, я почав змінювати тиск.

І.

Я втрачав свідомість — ось-ось.

— …ха… хаа! Су-ха! Це… запах кисню!?

Дихання поступово ставало рівним.

Звідкись почав надходити кисень, і легені наповнювалися ним.

Серцебиття поволі слабшало й заспокоювалося.

Схоже, кисень таки вдалося подати.

Устиг.

Схоже, я виграв цю ставку.

Причиною того, що я простягнув магічну силу вниз, була порожнина, в якій я опинився.

У глибокій підземній порожнині, куди я впав із Безодні, кисень уже був, тож, можливо, він є й деінде.

Якщо вгору магічна сила нічого не дає, то, мабуть, поверхня далеко або ж щілин немає зовсім.

Тому я вирішив ризикнути й простягнути її вниз, сподіваючись знайти порожнину з киснем.

Ах, як чудово — дихати!

— Ну, добре, що магія спрацювала… Інакше я б уже був мертвий.

Подаючи кисень у порожнину ще деякий час, я запалив Громовий ліхтар.

Мимоволі подивився на Рапунцен — вона дихала.

Схоже, вона жива.

Чи демони теж страждають від нестачі кисню чи отруєння вуглекислим газом?

Озирнувшись, я побачив, що щілин майже немає і жодного шляху, яким я міг би пройти.

Мене непокоїть, чи кисень буде надходити постійно.

Можливо, не варто постійно використовувати Громовий ліхтар.

Ні, адже струм походить від громового заліза, а не від реакції горіння, тож кисень майже не витрачається…?

Так, справді. Струм виникає навіть у воді, тож з Громовим каменем проблем немає.

Принаймні, це повинно бути краще, ніж Флер.

Я перевіряю кілька сумок, турбуючись про Рапунцен.

Загалом, їжі на місяць і трохи води.

Воду з фляги я пролив на землю під час битви з Рапунцен, тож нічого не вдієш.

Схоже, я уникнув ситуації, коли помер би негайно.

Але якщо не продовжувати циркулювати повітря, я помру, тож магічну силу треба постійно рухати.

Проблеми нагромаджуються.

Я навіть не знаю, наскільки глибоко ми тут.

Мені потрібно якось вибратися і повернутися до всіх… до Марі.

Вона напевно хвилюється.

Особливо після такого прощання.

Якщо я не повернуся, Марі…

І.

— …ммм. Га? Де це я…?

Рапунцен сіла, раптово піднявшись.