Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

195. Щире бажання

Марі взяла коня й сама попрямувала до Лісу фей.

У сумку поклала їжу, воду й дрібниці розміром із рушник.

Перед лісом попередила вартового, віддала коня й швидко ступила в хащу.

Час від часу зустрічала патрульних, які, глянувши на неї, віддавали честь.

Схоже, наказ короля вже дійшов.

А може, про це знали заздалегідь.

Виявилося, що справді можна вільно заходити в Арсфію.

Пройшовши трохи, вона дісталася того місця.

За день усе виглядало так само.

Гора уламків, що лишилася від Безодні.

Від печери не лишилося й сліду.

Серед уламків мішалися дерева, трава й каміння.

Безодня з’явилася раптово, ніби невелика гора.

Тобто Безодня висунулася з землі?

Та це не мало значення.

Марі відкинула зайві думки й озирнулася.

Нікого.

Сіон усе ще там, а рятувальників не було жодного.

Не було ні інструментів, ні спорядження.

Було відчуття, що мені наочно показали: ніхто не збирався допомагати.

Марі стиснула кулаки, стримуючи гнів.

Гнів притуплює мислення.

Щоб думати спокійно, як Сіон, треба стримувати емоції, вважала Марі.

Вона змалку спостерігала за братом зблизька.

Поступово Марі опанувала мистецтво контролювати емоції.

Вона вірила, що так правильно, і чинила саме так.

Інакше, думала вона, не зможе бути поруч із Сіоном.

Марі заспокоїла дихання й повернула самовладання.

Гнівом нічого не досягнеш.

— …Краще подивитися згори.

Ні до кого не звертаючись, Марі почала дертися на уламки.

Завдяки Бусту тіло стало сильнішим, тож на певну висоту можна стрибнути.

Та після хвороби рухатися як завжди не вийде.

Марі обережно піднімалася й нарешті дісталася вершини.

Величезна Безодня перетворилася на купу уламків різного розміру.

Безодня займала центр Арсфії й була чималою.

Усередині можна було йти кілька днів.

Звісно, в темряві рух був повільним.

Марі магічним чуттям шукала місце, де лишився Сіон. Та нічого не відчула.

Її магічне чуття охоплювало лише близько десяти метрів.

Порівняно із Сіоном це доволі жалюгідна річ.

Тут і там трапляються місця, де не відчувається магічна сила, тож вона вирішує, що це, мабуть, камені фей.

Їх забагато, тож це не ті позначки, які залишив їй Сіон.

— Як же мені бути, Сіоне…

Вона не знала, що робити, тож мимоволі покликала його на ім'я.

Тоді на неї одна за одною накочували самотність і сум.

Якщо замислитися глибше, то хочеться згорнутися на місці.

Страх просто нестерпний.

А раптом Сіон уже мертвий.

Такі думки лізли їй у голову.

Ні, не можна. Якщо думати про зайве, то не зможеш рухатися.

Не можна зупинятися.

Треба рухати тілом.

Коли з'являлися сумніви, розгубленість, роздратування чи тривога, Марі завжди робила саме так.

Тож вона йде.

Може, блукаючи, вдасться відчути магічну силу Сіона.

Марі самотужки почала ходити по уламках Безодні.

Багато нерівностей, важко йти.

Для Марі, яка ще не повністю відновила сили, навіть іти, зберігаючи рівновагу, було не так уже й легко.

Проте Марі продовжувала йти.

Рухаючи тілом, можна було стати бездумним.

Навіть трохи просуваючись уперед, можна було втішати себе.

Пройшовши трохи, Марі зупинилася.

— Ця магічна сила, може…

Відчувши невелику дивність, Марі заплющила очі.

Ще глибше під ногами.

Саме там вона відчула магічну силу.

Зосередившись і загостривши магічне чуття, вона справді відчула.

Це магічна сила Села фей.

— З-знайшла! Сіоне! Ти тут!? Сіооооон!!!

Разом із радістю Марі притулила вухо до землі.

Це була несвідома дія, щоб отримати хоч якусь інформацію.

Не було звуку, не було присутності, магічна сила не коливалася.

Феї вже мали вийти з Села фей.

Якщо відчуватиметься присутність магічної сили, то найімовірніше це Сіон.

Порівняно з Сіоном, точність магічного чуття була нижчою, а ймовірність — нестабільною.

Також не надто вдавалося розрізняти тип магічної сили.

Але магічну силу Сіона вона пам'ятала.

Не могла забути.

Але хоч як відчайдушно шукала, магічної сили Сіона не відчула.

Можливо, він утік із Зали.

Або ж він у кутку Зали.

Сіон обов'язково живий.

Коли мета стала чіткою, погляд трохи прояснився.

Марі поставила сумку й набралася рішучості.

— Я обов'язково тебе врятую.

Марі сама почала прибирати уламки.

●〇●〇

Уламки складалися не лише з каменів різного розміру, а й із дерев та інших природних об'єктів.

Самі камені вже заважали, а з деревами стало ще важче.

Тож прибирання просувалося дуже повільно.

Навіть із Бустом величезні камені чи дерева не так легко перенести.

Сили, звісно, вистачало, та все ж межа була.

Те, що за розміром дорівнювало їй самій, ще можна було взяти, а більше — ніяк.

До того ж вона щойно одужала.

— Ха… ха… ха…!

Робота тривала вже три години.

Усе тіло спітніло, а одяг почав просвічуватися від поту.

Це надавало їй здорової привабливості, та Марі й не помічала.

Витираючи піт, вона пила воду великими ковтками.

За три години роботи вдалося просунутися лише на кілька десятків сантиметрів.

Так ніколи не дістатися до місця, де була Зала.

Але іншого способу не було.

Залишалося тільки вперто прибирати.

Якби це був Сіон, він би точно придумав розумний план.

Він би одразу запропонував ідею й дав би вказівки.

Сіон — неймовірний.

Він завжди був неймовірним братом.

Марі любила в Сіоні все.

Вона дивилася на нього з самого дитинства.

Він був розумним і дорослим, але щодо магії — наївним і по-дитячому захопленим.

І це теж було миле.

Він був добрим, веселим, і з ним завжди було так приємно.

Те, що він створив таку дивовижну штуку, як магія, викликало гордість.

Він уже врятував нею багатьох людей.

Вона бачила все це на власні очі.

Сіон був для Марі предметом гордості.

І водночас об'єктом заздрощів.

У дитинстві вона думала, що як старша сестра мусить захищати брата.

Тому вона тренувалася, щоб стати сильнішою.

Але врешті-решт вона завжди була під захистом Сіона.

Їй було прикро й сумно, тож вона відчайдушно тренувалася.

Через це вона іноді засмучувала Сіона.

Вона подумала, що так не годиться.

Що немає сенсу гартувати тіло, якщо не гартувати дух.

Саме тоді вона захворіла на хворобу лінощів.

Навіть уві сні свідомість була туманною.

Вона пам'ятала, що хтось постійно був поруч і дбайливо піклувався про неї.

Батько, мама і Сіон.

Особливо Сіон завжди щось для неї робив.

Відчайдушний, мужній і ніжний — Марі відчувала глибоку любов у кожному його дотику.

Уривчасті спогади.

Але без сумніву, це було реальністю.

Коли вона прокинулася, Марі все дізналася.

Здивування, сум, страх, а потім радість.

Любов родини та друзів зробила її неймовірно щасливою.

А потім почула, що брат створив ліки, щоб врятувати її.

Марі ще сильніше полюбила Сіона.

Дізнавшись про таку глибоку любов, цілком природно, що її думки були лише про Сіона.

Він невтомно досліджував лікування, щоб врятувати сестру від хвороби, яку, можливо, не можна вилікувати.

Вона також чула, що з боку оточення був сильний опір.

Звичайно, батько й мама також самовіддано доглядали за нею.

Але все ж, після довгих років, коли лікування не з'являлося, він іноді був близький до того, щоб здатися.

Однак Сіон не здавався.

Казав, що врятує її, навіть якщо на це підуть роки.

Тому й вона не здасться.

Вона врятує Сіона, скільки б це не зайняло часу.

— Абсолютно… абсолютно, я врятую!..

Марі відчайдушно продовжувала прибирати уламки.

Крап-крап, щось почало капати їй на руки.

Дощ не йшов.

Марі зрозуміла, що це її сльози.

Страшно. Так страшно, що сил немає.

Якщо Сіон зникне.

Якщо більше ніколи не побачити ту посмішку.

Що ж їй тоді робити?

— Сіоне… Ні… Ні, якщо ти помреш, ні!..

— Не залишай мене одну!.. Хлип… уеее!!

— Ааааа!! Уааааа—!

Сльози полилися, ніби прорвалася гребля.

Сіона немає.

Від однієї цієї думки серце Марі охопила тривога.

Від жаху й почуття втрати її нудило.

Сльози безупинно текли й змочували щоки.

Вона ніколи ще так не плакала.

У душі Марі панував хаос.

Найрідніша людина, можливо, загинула.

Від самої цієї думки груди готові були розірватися.

Їй так багато хотілося сказати Сіонові.

Так багато хотілося зробити разом із Сіоном.

І не тільки.

Сіон, напевно, ще хотів розвивати магію.

Він хотів розвивати її далі й далі та використовувати щоразу сильніше.

Думка, що це стане неможливим, була нестерпною.

Адже Сіон змалку любив магію.

Власні почуття і почуття Сіона.

Реальність і уява змішалися й невиразно ворушилися в грудях.

Не розуміючи власних емоцій і думок, Марі все одно продовжувала копати руками.

— Ууу! Ууаа… шмиг… уу!

Не стримуючи ридань, Марі перекидала уламки.

Ридаючи, вона все одно вперто працювала.

Плакала вона, та сльози не вичерпувалися.

Руки вже були в крові й подряпинах.

Попри це Марі продовжувала працювати.

Навіть добре, що болить.

Біль хоч трохи відволікав від розриву в грудях.

Завдяки болю вона хоч трохи відчувала страждання Сіона.

Краще б уже зламалися ці непотрібні руки.

Тіло, яке не змогло врятувати Сіона, не потрібне.

— М-марі, пані! П-прошу, припиніть!

Несподівано хтось схопив її за руку.

Марі мимоволі зупинилася й озирнулася.

Там стояли Вінона, граф Ґолтба, Домінік, Карла й лицарі.

Небо вже почервоніло — настав вечір.

Здається, вона провела тут чимало часу.

Нігті зірвані, все тіло в бруді й ранах.

Коли вона отямилася, на неї навалилася втома.

Тіло вже було на межі.

Однак Марі знову взялася за роботу.

— Треба врятувати Сіона… Сіона…

— Одному ризикувати — безумство!

— А хто тоді врятує Сіона!!

Від гнівного крику Марі Вінона здригнулася всім тілом.

— Король не має наміру рятувати Сіона.

— І ви всі теж не хочете рятувати Сіона!

— Коли я приїхала сюди, нікого не було. Ніхто не прийшов!!

— Сіон же стількох врятував! Ви ж стільки часу з ним були!!

— А все одно кидаєте його!!?

— Т-такого не може бути!

— Тоді чому нікого немає!!!

Від відчайдушного крику Марі всі втратили дар мови.

Сльози струменіли, голос тремтів.

Вінона, граф Ґолтба, Домінік, Карла, лицарі, король Ральфґанґ — ніхто не намагався врятувати Сіона.

Те, що його не врятували, ще можна зрозуміти.

Але те, що навіть не намагалися — це не пробачити.

Дивлячись на ситуацію, зрозуміло, що вижити неможливо?

Тому й рятувати не треба?

Як можна таке казати людині, яка ризикувала життям заради всіх.

Як можна. Як можна!!

— Чому ніхто не хоче рятувати Сіона!

— Чому ніхто… не рятує мого брата!!

Марі опустила голову.

Сльози капали, змочуючи завали.

Сіону так шкода.

Він так старався заради всіх, чому ж йому доводиться терпіти таке.

Залишився один, щоб рятувати всіх, і боровся.

Ризикував життям, жертвував собою.

Чому, чому.

Не смійте принижувати мого брата!

Не смійте принижувати близьку людину!

Марі відчула, як від гніву тремтять руки.

Але більшого гніву вона не висловила.

Бо Сіон, напевно, не хотів би такого.

Марі знову почала розгрібати завали.

Вигляд у неї був одержимий.

Але саме тому була й щирою.

Сестра, яка віддано думає про брата.

Або жінка, яка через кохання намагається врятувати чоловіка.

Можна було сказати і так, і ні — однозначно не скажеш.

Усі, крім Марі, не могли поворухнутися.

Ймовірно, видовище було настільки шокуючим.

Тим часом сталася зміна.

Згори над головою Марі посипалися частинки світла.

Це була магічна сила фей.

Марі мимоволі зупинила руки й підняла погляд угору.

Феї на чолі з Мелфі літали навколо.

Видовище було прекрасним, але почуття Марі лишалися складними.

Мелфі спустилася в танці й зупинилася перед очима Марі.

Вона щось казала, але Марі майже не знала мови фей.

Вона відчайдушно жестикулювала, але Марі не могла зрозуміти.

— Здається, вони вибачаються.

— Схоже, після втечі з Безодні вони спали, бо втратили багато магічної сили.

— Тепер вони нарешті прокинулися і кажуть, що негайно допоможуть учителю Сіону.»

Мелфі розповідала відчайдушно, з обличчям, ніби ось-ось заплаче.

У ротовій магічній силі, що переповнювала, відчувалися сильні емоції та воля.

Надто прямі й чисті почуття передавалися.

Ротова магічна сила — це нечесно.

Адже почуття передаються так болісно, що й слова не вимовиш.

Інші феї також намагалися щось донести до Марі.

— Вони вибачаються за попередню поведінку.

— Дякують за допомогу і передають це вчителю Сіону, пані Марі та лицарям.

— Ми також допоможемо.»

Сльози вже вщухли, але знову почали виступати.

Піднімалися почуття, відмінні від попередніх.

— Вибачте, пані Марі… Ми маємо ті самі почуття, що й пані Мелфі.

— Допомогти вчителю Сіону — це природно. Звичайно, ми хочемо допомогти.

— Ні, ми мусимо допомогти. Учитель Сіон — це наш наставник, друг, суперник і людина, яку ми глибоко поважаємо.

— Ми не покинули вчителя Сіона.

— Пані Вінона після від'їзду вчителя Сіона так хвилювалася, що не могла відпочити…

— Коли отримали звістку, ми разом з нею вирушили до Арсфії, і вона почала рятувальні роботи сама, але я її зупинив.

— Ми вважали, що самі надто слабкі, щоб врятувати вчителя Сіона, тож кинулися готувати рятування.»

Придивившись, за графом Ґолтбою та іншими стояли люди, схожі на робітників.

Їх було чимало, і всі — міцні чоловіки.

Вони будували тимчасові споруди для порятунку, брали інструменти й починали якусь роботу.

— Король хоч і казав так, але хоче допомогти вчителю Сіону.

— Відкрито діяти важко, але він обіцяє підтримати власними коштами.

— Карла, Домінік та лицарі також звертаються в різні місця й збирають кошти на порятунок.

— Підготовка забрала час, і ми залишили пані Марі саму… Вибачте.

— Треба було одразу пояснити…»

— Нічого не вдієш, у такій ситуації. Я б теж на твоєму місці не витримала.

Доброта Ґолтби та Карли торкнулася її до глибини душі.

Марі приїхала сама в Арсфію, не дослухавши пояснень.

Вона сама собі вигадала, ніби граф, Домінік і Вінона поводяться дивно, бо вона покинула Сіона.

Насправді ж Вінона та інші метушилися, щоб урятувати Сіона.

Вона була осліплена.

Нічого навколо не бачила.

Вона ж мала знати, що вони не такі люди.

Марі опустилася просто на землю.

— Пані Марі!?

— Г-г-гм, усе гаразд!?

— Г-гей, тримайся!

— Треба негайно лікувати! Покличте лікаря!

Вінона, граф Ґолтба, Карла й Домінік одразу підбігли.

— П-пробачте… я… помилилася й повелася так гидко…

— Що ви! З огляду на ваші почуття це природно… я теж… хочу швидше врятувати пана Сіона.

— Вибачатися не треба. Ми теж винні.

— І, судячи з усього, бій був жорстокий… нам соромно, що ми не змогли допомогти.

— У Безодні ми нічого не могли зробити. Тож хоч у порятунку пана Сіона хочемо докласти всіх зусиль.

— Обов’язково врятуємо його, пані Марі.

Лицарі рішуче кивнули, а феї рясно посипали магічною силою.

Усі тут хотіли врятувати Сіона.

— Треба вибачитися й перед королем… я наговорила йому жахливих речей.

— Ральф усе розумів.

— Це сталося за його наказом.

— Він, певно, вважає, що відповідає за те, що сталося з учителем Сіоном.

— А через те, що зовні ви з Ральфом нібито ворогуєте, ніхто не подумає, що король потай допомагає врятувати учителя Сіона.

— Є й такі, хто не вміє правильно оцінити учителя Сіона.

— Тож для нас це навіть зручніше.

— Тому можете не перейматися.

— …Дякую, графе.

Турбота графа Ґолтби зігріла серце.

І не лише графа.

Доброта всіх інших теж болісно відчувалася.

Марі схилила голову.

Не могла не схилити.

— Прошу вас, допоможіть урятувати Сіона… мого брата.

Плечі й голос тремтіли.

Від її мужнього вигляду всі споважніли.

Це було знаком рішучості.

— Звичайно!!

— Звісно, позичать!!

— Звичайно!!

— Ми врятуємо пана Сіона!!

Усі кричали те саме.

Усі тут зібралися, щоб допомогти Сіону.

Марі засоромилася і подякувала всім.

Сіона люблять.

Побачивши це, Марі вперше після пробудження посміхнулася.