Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

180. Лицарський загін протидії Багряному дню

Тренувальний табір лицарського загону біля королівського замку Медіфу.

Поруч із величезним гуртожитком, де можуть жити сотні людей, розташований майданчик.

Проста конструкція: лише кілька дерев'яних манекенів і дерев'яних мечів.

Перед лицарями, що чітко вишикувалися в ряд, спокійно стоїть Домінік.

Дивно, але в ньому відчувається якась гідність, не схожа на звичайного Домініка.

Ми з Марі, Вінона, граф і пані Карла спостерігали за Домініком здалеку.

— Домінік Єрк із загону королівської гвардії.

— Уже всім, певно, відомо, що в Лісі фей Арсфії щойно стався Багряний день.

— Про Багряний день вас уже повідомляли, тож пояснювати не буду. Це може стати загрозою для держави.

— Його Величність надав мені повноваження щодо протидії Багряному дню.

— Відтепер виконуйте мої накази.

— Мета операції — врятувати фей, що опинилися в пастці в раптово з’явленій печері.

— Проте не виключено, що ми зіткнемося з монстрами чи демонами, які з’являються під час Багряного дня.

— І не забувайте, що наше завдання також включає розслідування цих явищ.

— Назва сформованого загону — «Лицарський загін протидії Багряному дню».

Серед лицарів промайнуло легке здивування, та реакція була меншою, ніж я очікував.

Хоч становище Домініка незрозуміле, відчуття цілковитого чужака відсутнє.

Зібрані лицарі, мабуть, знають Домініка.

Хоч у декого й відчувається певна неприязнь чи сумнів, більшість лицарів, здається, погодилися.

Чи всім відомо, що Домінік — член королівської родини?

А може, Домінік уже має певний авторитет серед лицарів, про який я просто не знаю.

У будь-якому разі мені полегшує те, що неприязні майже немає.

Коли кажуть «лицар», зазвичай уявляють королівського гвардійця, але лицар — це вищий ранг звичайного солдата на службі держави.

Лицарський титул можуть отримати й прості вояки, що вислужилися, і старші сини аристократів.

Ті, хто має титул, іноді отримують землі, але коли йдеться про державну службу, землі не дають, і людина виконує лише службові обов’язки.

Зазвичай лицарі зосереджуються на державній службі, тому не можуть керувати землями, і більшість служить у столиці; проте в прикордонних чи віддалених місцях, куди центральна влада не сягає, лицарям іноді дають землі й відправляють туди для управління.

Отже, лицарі мають різне становище, походження й досвід.

До речі, королівський гвардієць і просто лицар — це різні посади.

Перші існують для охорони короля та високопосадовців, другі ж переважно займаються битвами, розбійниками та монстрами.

Можна сказати, що одні — лицарі оборони, інші — нападу.

Однак це не означає, що їхні обов’язки ніколи не виходять за межі.

Залежно від завдання королівські гвардійці можуть брати участь у боях, а звичайні лицарі — в охороні.

Зібрали досвідчених людей.

Від підлітків до сорокарічних.

Чесно кажучи, виглядають досить своєрідно.

Навіть якщо Домінік має авторитет, чи зможе він ними керувати?

— Смирно! У декого, певно, є сумніви, але справа не терпить зволікань.

— До обіду завершимо мінімальну підготовку, а після обіду вирушимо.

— Часу на пусті розмови немає. Це наказ Його Величності!

Слова «наказ Його Величності» розвіяли останні сумніви серед лицарів.

«Непогано», — подумав я про себе з захопленням.

Тим часом Домінік задоволено кивнув і подивився в наш бік.

Чому він дивиться сюди?

— Представлю тих, хто допомагатиме нам у цій операції.

— Пан Сіон Орнстайн. Пані Маріанна Орнстайн.

— Прошу сюди.

Ну, принаймні мінімальне представлення потрібне.

Все ж таки треба повідомити лицарів.

Зрозумівши це, я разом із Марі підійшов до Домініка.

Хоч я й виріс, мені все одно лише чотирнадцять.

Зростом я невисокий, тож маю виглядати ненадійним.

Щоб здатися принаймні приємним, я посміхнувся лагідно.

Перше враження важливе.

— Пан Сіон — найкращий знавець магічної сили та магії, а пані Маріанна володіє чудовою бойовою майстерністю.

— Монстрів і демонів, що з’являються в Багряний день, не подолати без магії, а вміють нею лише одиниці.

— Тут присутні пані Марі та пан Сіон — досвідчені маги!

— Тому в цій операції ми, Лицарський загін протидії Багряному дню, будемо допомагати їм!

Обличчя лицарів стали ще суворішими.

Страхітливі погляди пронизували мене.

Страшно. Дуже страшно.

Моя посмішка скам’яніла.

Ні, звісно, Домінік каже правду, але чи треба було так прямо?

Хіба це не те саме, що сказати: «Лицарі можуть лише допомагати»?

У них теж має бути гордість.

Я зрозумів це, побачивши їхню реакцію при першій зустрічі з Домініком.

Навпаки, реакція сильніша, ніж тоді.

Це обурення: «Невже ти, новачок, лізеш уперед?»

— Обурення зрозуміле. Ми ж почесні лицарі.

— Але пан Сіон — маркіз, а пані Маріанна — старша дочка почесного пера.

— До того ж їхню силу не виміряти віком.

— Однак словами вас не переконати, тож покажемо силу на ділі.

— Тож, пане Сіоне, чи не могли б ви?

Домінік плавно схилив голову.

Гей-гей, Домініку?

Хіба не забагато ти пропустив у поясненні?

Домінік зиркнув на мене знизу вгору.

Перед таким очевидним очікуванням я зітхнув.

Так.

Багряний день уже настав.

Тож більше немає потреби приховувати.

Покажемо їм.

Магію!

Я створив Флер у кожній руці.

Кількаметрові язики полум’я злетіли вгору, і лицарі всі разом затремтіли від страху.

Навіть Домінік, що стояв поруч, здригнувся.

Ну, нічого дивного — ця магія сильніша за ту, що я показував раніше.

За мить Домінік і лицарі, що були відкинуті назад, почали приходити до тями.

Домінік, ніби приховуючи зніяковіння, кашлянув.

— Це… це і є магія.

Вигляд у нього був такий, ніби він усе знав, але на чолі Домініка виступив піт.

Вони не уявляли собі такого чи це перевершило їхні уявлення?

У будь-якому разі це не віщувало нічого доброго.

Адже вони знали, що для перемоги над демонами й монстрами магія необхідна, а все одно здивувалися такій магії.

Це означало, що вони недооцінюють демонів.

Демони володіють неймовірною силою.

Вони, мабуть, цього по-справжньому не розуміють.

Напевно, більшість лицарів усе ще сумніваються.

Так не годиться.

Але й діяти лише нам із Марі вдвох, звісно, важко.

На відкритому місці ще куди не йшло, але в печері — зовсім інша справа.

Нас двох замало, рук не вистачить, і врятувати фей буде важко.

У темряві потрібне джерело світла.

Глибина печери невідома, тож за один день операцію точно не завершити.

Якщо все затягнеться, людей знадобиться більше.

Побачивши магію, лицарі, хоч і розгублені, ніби повірили в мою силу.

Якби вони сказали, що це якийсь фокус, я хотів би використати сильнішу магію, але такого не було.

Більшість лицарів — аристократи, тож у них багато знань і гострий розум.

Не хочу принижувати простолюдинів, але є й факт: освіта й знання пов’язані з багатством і становищем.

Однак це стосується аристократів загалом.

Не для всіх це правило.

— Можливо, ви ще не розумієте, що деяких ворогів можна подолати лише магією.

— Але жахливу силу магії ви вже побачили.

— А та, хто вміє користуватися магією й досконало володіє фехтуванням, — це пані Маріанна поруч.

— Пані Марі, вибачте, але чи покажете ви нам своє вміння?

— Нічого не вдієш. З ким мені битися?

Марі відповіла з упевненістю.

Але зарозумілості в ній не було.

Вона просто знала, що сильна.

У словах і поставі Марі не було й крихти зневаги чи сарказму — вона просто спокійно стояла.

У її поставі не було жодної прогалини.

— …Тоді я.

Один із лицарів підняв руку.

Тулуб, накачаний так, що це було видно навіть крізь обладунки.

Суворий вираз обличчя й гострий погляд.

З його могутньої статури відчувалася велика сила.

Було очевидно, що це сильний воїн.

— …Бруно, сотнику. Гаразд. Тоді на арену.

Трохи ширший простір, облаштований неподалік.

По колу землю обводила закопана мотузка.

Схоже на спрощений сумо-ринг.

У центрі стали навпроти один одного Марі та великий чоловік на ім'я Бруно.

Марі та командир Бруно різнилися зростом приблизно на голову.

Збоку здавалося, що в неї немає жодного шансу на перемогу.

— Командир Бруно — воїн, вартий сотні.

— Така дівчина не може перемогти.

— Гляньте на ті руки. Здається, один удар — і вони зламаються.

Хоч і тихо, але лицарі були впевнені, що Марі програє.

Дівчина й велетень.

Здавалося, що шансів на перемогу немає жодного.

Але ми знаємо.

Наскільки сильна Марі.

— Я не буду стримуватися.

— А я стримуватимуся. Так і бути.

Суворий вираз обличчя Бруно стає ще більш похмурим.

Зморшки розбіглися по лиці, і воно стало схоже на личину демона.

Вони стояли один проти одного, кожен з мечем на поясі.

У напруженому повітрі шум природно затихав.

Страхітлива напруга.

Повітря було таким, ніби ось-ось почнеться смертельний бій.

Хтось ковтнув слину.

Домінік став поруч з Марі та Бруно і підняв праву руку.

— Тоді початок поєдинку!!

Одночасно з тим, як Домінік опустив руку, Бруно витяг меч з піхов.

Марі стояла на місці, не рухаючись, меч залишався в піхвах.

— Запізно!

Разом з вигуком Бруно промайнув блиск меча.

З гуркотом земля була розрита.

Це була атака Бруно.

Але Марі там не було.

Вираз обличчя Бруно різко змінився.

Інтервал, що не дозволяв навіть кліпнути.

За цей час я магічним чуттям вловив рухи Марі.

Тінь, що кружляє в небі.

Завершивши стрибок, вона приземлилася позаду Бруно.

Рухи були страшенно вправними.

Ймовірно, скориставшись ривком Бруно, вона перестрибнула через нього.

А приземлення було майже беззвучним.

На обличчі Марі був вираз спокою.

— Повільно ж.

Від цих слів на лобі Бруно набрякли жили.

— Нуоооо!

Численні удари, випущені з ревом, один за одним поглинала тінь Марі.

Мечі, немов ілюзія без суті, навіть не зачепили Марі.

Перевага в силі була приголомшливою.

Бруно сильний. У цьому немає сумніву.

Але Марі значно перевершує його.

Я зрозумів, скільки вона тренувалася.

Ми були жабами в криниці.

Але в тій криниці було повно істот, значно сильніших за тих, що у зовнішньому світі.

Ймовірно, тато дуже вплинув на те, що Марі стала сильнішою.

На жаль, сила Бруно навіть не сягає до ніг тата.

А тато визнавав силу Марі, яка з дитинства навчалася в нього і пережила чимало смертельних небезпек.

Я здригнувся.

Бруно сильний. Ймовірно, найсильніший серед лицарів, що тут є.

І все ж таки вона може так ним гратися.

Хоч вона моя сестра, а сила в неї страшенна.

До того ж Марі ще навіть не використала Буст.

Без магії я б програв Марі за мить.

— Кх! Фух... фух!

Бруно почав задихатися.

Зайвих рухів ставало більше.

Через збудження й тривогу, а також через те, що сили вичерпуються, атаки стали млявішими.

— О-о, ти, верткий! Бийся чесно!

— Не дозволяти навіть ухилятися — якась дивна лицарська честь.

— Якщо прийняти твої атаки прямо, рука ж зламається.

— Якщо хочеш похизуватися силою, то може краще помірятися на руках?

— Т-ти! Не базікай!

Марі ухилилася від широкого удару, відстрибнувши далеко назад.

— Нічого не вдієш.

Зітхнувши, Марі нарешті витягла меч.

Лицарі затамували подих.

Здається, лише за рухом, як людина виймає меч, можна зрозуміти її силу.

Страшно, але Марі витягла меч без жодного звуку чи натяку.

Це означає, що немає жодної зайвої дії.

— Уоооооо!

Бруно втратив спокій.

Його прямі рухи було явно легко уникнути.

Але Марі не намагалася рухатися.

Меч Бруно опустився, але Марі досі не рухалася.

Влучить!

У момент, коли я так подумав, пролунав прекрасний металевий звук, як від камертона.

Серед високого звуку без коливань почувся один чужий звук.

Подивившись у напрямку звуку, побачив зламаний клинок.

Меч, чисто перерубаний поперек.

Це був меч Бруно.

Я чув про це від тата.

Що майстер може зруйнувати зброю супротивника.

Я переосмислюю те, що щойно сталося.

Спочатку Марі рушила назустріч опущеному мечу, а потім запізно зробила горизонтальний розріз.

Вона поєднала основу клинка і в момент дотику одним рухом перерізала.

Потрібні величезна сила, швидкість, рухливість, гостре око для руху, гострота зброї, а також техніка й сміливість, що роблять усе можливим.

Виконати все це за час, що не дозволяє навіть кліпнути, неможливо для звичайної людини.

Але Марі зробила це можливим.

Страхітлива майстерність.

Це постановка.

Без показу такої переважної переваги Марі могла б легко перемогти.

Однак, якщо мета — показати силу, то це інша справа.

Такий трюк, як руйнування зброї, може виконати лише обмежена кількість людей.

Марі вклала меч у піхви, а Бруно розгублено дивився на свій меч.

— Наступного разу раджу озброїтися кращим мечем.

Домінік, який був приголомшений, поспішно підняв руку.

— П-перемога пані Марі.

Ніхто нічого не сказав.

Вони стали свідками неймовірної сили.

Ймовірно, важко буде швидко це прийняти.

Серед цього пролунав один оплеск.

Лише приємні звуки плескання лунали.

Марі з незадоволеним обличчям подивилася в напрямку оплесків.

Це я зустрівся поглядом з Марі.

Я з усмішкою похвалив Марі.

— Ну, від тебе іншого й не чекав, сестро. Ти сильна.

Було здивування.

Але понад усе — гордість.

Бо я знаю, як сильно Марі тренувалася.

Бо чув, що цю силу вона розвивала заради мене.

Тому я хотів щиро похвалити свою сестру.

Я був радий.

Навіть якщо тепер вона стала сильною не лише заради мене.

Бо спочатку вона сказала, що хоче стати сильною, щоб захищати мене, свого брата.

Ну як!

Моя сестра така сильна!

Саме так я хотів пишатися.

Я продовжував аплодувати з усмішкою на все обличчя.

Обличчя Марі, що було незадоволеним, стало спокійним, і вона міцно стиснула губи.

Вона відвела погляд, опустила очі на землю, а потім знову подивилася на мене.

Я не знаю, про що думає Марі.

Але на її обличчі було не лише розгубленість, а й радість.

Зараз цього достатньо.

Хоча б зараз.

— Н-ну й ну, оця дівчина!

— Вона перемогла командира Бруно.

— Н-неймовірно.

Слова, що лунали звідусіль, визнавали Марі.

Так. Марі сильна.

Бо це моя сестра.

Я почувався гордим і пирхнув носом.

— Пан Сіон знає про демонів, монстрів, магію, магічну силу та фей.

— Можуть бути вороги, невидимі для тих, хто не має магічної сили, і битися з демонами важко.

— Тому вранці ви будете навчатися у пана Сіона, а потім тренуватися, щоб стати носіями магічної сили.

— До того ж ви вже побачили силу пані Марі.

— Хто заперечує проти того, щоб у цій операції ми діяли, орієнтуючись на пана Сіона та пані Марі!?

Лицарі перезиралися.

Вони побачили силу, але, можливо, лицарська гордість не дозволяє.

Тоді одна людина підняла руку.

Це був Бруно.

— …Заперечень немає.

— Ми, лицарі, не настільки безсоромні, щоб не визнати таку різницю.

По обличчю було видно, що йому прикро.

Він скреготів зубами, намагаючись стриматися.

Так і є.

Хоч би якою була різниця в силах, у нього теж є минуле, яке він накопичував.

Перевернути це не так просто.

Вже те, що він чесно визнав силу, — це щось неймовірне.

Напевно, немало лицарів, чиї серця зворушили слова Бруно.

Здавалося, лицарі не мали заперечень, бо ніхто не підняв руку.

Домінік задоволено кивнув.

— Тож призначаю пана Сіона заступником командира, а пані Марі доручаю передову!

Е? Заступник командира?

Що це означає!?

— М-ми ж не з Медіфу?

— Немає проблем.

— Уся повнота влади над загоном покладена на мене, і ми можемо запрошувати спеціалістів з інших країн для співпраці.

— Якщо ситуація вимагає поставити на посаду, то неважливо, що це людина з іншої країни.

— Тож, будь ласка, покладіться на нас, обоє.

Домінік показав хитру посмішку.

Я явно показав невдоволення на обличчі, а Марі кинула на Домініка косий погляд.

З огляду на здібності, це може бути доречним рішенням, але надто одностороннім.

— Часу немає, тож почнімо негайно.

Чи не в цьому секрет його популярності — в такій наполегливості?

Якщо так, то мені це не під силу.

Думаючи так, я поплентався вперед.