Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

179. Формування загону

Повернувшись до Аджорама, ми поспішили до замку, щоб доповісти.

Вартові, схоже, вже отримали звіт від лицарів, тож без проблем пропустили нас усередину.

Після кількох хвилин очікування нас провели до робочого кабінету короля, де ми здали зброю солдатам.

Кімнату заповнювали купи книг і документів, розкішний диван, стіл і стільці, а все інше було обставлено досить скромно.

Король Ральфґанґ, що стояв біля вікна, обернувся.

На відміну від тронної зали, атмосфера тут здавалася трохи м’якшою.

Ймовірно, не лише вираз обличчя й постава, а й одяг зіграв роль.

У тронній залі він був у розкішному вбранні, як личить королю, а тепер одягнений простіше.

Звичайно, якщо немає потреби з’являтися публічно.

Окрім короля Ральфґанґа, тут зібралося ще кілька людей.

Ймовірно, цивільні чиновники, схожі на канцлера чи міністрів, лицарі, схожі на генералів чи королівських гвардійців, а також стюард і покоївка.

До речі, в деяких країнах на Землі канцлер — це загальна назва найвищого правителя в державних справах, але в цьому світі частіше це назва керівника, який керує державними справами.

Найвищий відповідальний за всі державні справи, включаючи остаточні рішення та пропозиції, — це король.

Ймовірно, в різних країнах системи відрізняються, але принаймні в Медіфі це розуміння правильне.

Повертаючись до справи.

Нас шестеро запросили: я, Марі, Вінона, граф Ґолтба, Домінік і пані Карла.

Вінона виглядала дещо незручно.

Чоловік, схожий на канцлера, дивився на мене з презирством.

Ймовірно, чоловік трохи молодший за графа.

Поруч стояв кремезний чоловік, схожий на генерала.

Його розкішний обладунок справляв гнітюче враження на оточення.

Борода на обличчі лише посилювала його мужність.

— Домініку Єрку, Ґолтбо Лузаре, та гості Ґолтби, вітаю вас, що прибули.

— Командир королівського лицарського ордену Райнгард Беккер.

— А також канцлер Уц Пауман присутній.

Отримавши короткий погляд від короля Ральфґанґа, двоє вклонилися.

— Доповідь я чув. Багряна ніч… тобто, кажуть, стався Багряний день.

Я думав, хтось відповість, але ніхто не відкрив рота.

Усі погляди звернулися на мене.

З моєї позиції я навіть не важлива особа, тож думав, що має говорити граф чи Домінік, але, здається, ситуація вимагає, щоб пояснив я.

— Так. Рано вранці, коли ми прибули до Арсфії, червона магічна сила… багряна магічна сила накрила небо як ознака Багряного дня.

— У лісі з’явилася дивна печера, звідти вийшов червоний орк, і ми його знищили.

— Ймовірно, це монстр, що мутував або з’явився під впливом Багряного дня.

— Здається, це дивне явище сталося в Рістії… мали бути чутки.

— Багряну магічну силу бачать лише ті, хто має магічну силу, а також з’являються монстри, яких не бачать ті, хто її не має.

— Але це правда.

— Це правда.

Я відповів без вагань, миттєво.

Король Ральфґанґ подивився на мене й трохи примружив очі.

Мені здалося, ніби мене оцінюють, і я застиг.

— Розслаб плечі. Я ні в чому не сумніваюся.

— Усе вже перевірено.

— Навіть людей, що мають магічну силу і лікують хворобу лінощів, попросили про допомогу.

— Ми вважаємо, що в небі над Арсфією справді вирує багряна магічна сила.

Я внутрішньо полегшено зітхнув.

Швидка реакція.

Схоже, король Ральфґанґ — вправний керівник.

Мабуть, королем чи королевою може стати лише вправна людина.

Але все одно він спокійний.

Мені здається, він надто легко приймає ситуацію.

Хіба не мав би він більше розгубитися чи сумніватися?

Ні, не так.

Не може бути, щоб він не хвилювався.

Просто не показує цього зовні.

Навіть я і королева Мільхія не могли передбачити, що Багряний день настане так швидко, та ще й у Медіфі.

Навіть я, який знав про Багряну ніч і демонів заздалегідь, сильно хвилююся.

Для короля Ральфґанґа це тим більше так.

— Розкажи детальніше про Багряний день, Сіоне Орнстайн.

— Так.

Я розповів усе, що знав про Багряну ніч і Багряний день.

Під час Багряної ночі в Істрії з'явилися монстри, яких не бачать люди без магічної сили, — рейфи.

Хвороба лінощів також почалася після Багряної ночі.

Демонів важко перемогти без магії.

Магія ефективна й проти монстрів, що з'являються під час Багряної ночі та Багряного дня.

Магічні пристрої ефективні проти монстрів і демонів.

Про обіцянку королеви Мільхії я нічого не сказав.

Це та обіцянка, за якою я мав показати цінність магії в усьому світі, ефективність магічних пристроїв і таким чином збільшити могуть Рістії.

Це стосується державної таємниці, і розповідь про це принесе Рістії лише шкоду.

Арсфія — особливе місце в Медіфі.

Те, що зараз відбувається, певною мірою стане відомим усюди.

Король Медіфу має зрозуміти критичну ситуацію, і корисність магії також має дійти до нього.

Задум королеви Мільхії також має частково здійснитися.

Але це за умови, що проблему вдасться розв'язати.

— Нісенітниця. Демони й монстри?

— Багряна ніч — лише сумнівна історія.

— Хіба це не те саме, що й дурні, які видають себе за посланців божого одкровення і кажуть вірити в невидиме?

Канцлер Уц сказав це, не намагаючись приховати злість.

Таку реакцію можна було передбачити, і вона навіть правильна.

Я не зворушився, але брови Марі здригнулися.

Благаю, не гнівися зараз.

Командир лицарського ордену, що стояв поруч із канцлером, продовжував мовчати.

Чи не має він заперечень?

— Але ж Орнстайн є розробником лікування хвороби лінощів.

— Насправді хворобу лінощів справді лікують, і кажуть, що це відбувається за допомогою магічної сили.

— Лікарі хвороби лінощів, які повернулися до Медіфу, також свідчать, що бачать магічну силу.

— Чи можна сказати, що вони несуть нісенітницю?

— …Так-то воно так, пане.

— Фактично, немає сумніву, що в Арсфії раптово з'явилася печера.

— Тоді очевидно, що порятунок фей також необхідний.

— Навіть якщо не видно демонів чи червоної магічної сили… багряної магічної сили, те, що треба зробити, не змінюється.

— Тоді чи не варто відправити рятувальний загін?

— …Як ви кажете, пане.

Королівська велич була помітна навіть збоку.

У кожному слові відчувалися рішучість і обов'язок.

— Тоді продовжимо розмову. Орнстайне, чи думаєш ти, що демони ще не з'явилися?

— Ймовірно. Багряна магічна сила в небі має поглинатися при появі демонів.

— Але оскільки вона досі залишається в небі, можна вважати, що демони не з'явилися.

— Я сам не настільки обізнаний щодо демонів, тож не можу сказати напевно.

— Тоді чи можна вважати, що монстри, які раніше з'явилися в Арсфії, ховалися в печері?

— Така можливість є. Прихована печера, мабуть, проявилася через Багряний день.

— Можливо, монстри до Багряного дня могли виходити з печери якимось чином.

— Якщо вони здатні на те саме, що й село фей.

— Тоді справді можна вважати це передвістям Багряного дня.

— Враховуючи появу монстрів на кшталт рейфів під час попередньої Багряної ночі, можна вважати, що одразу після Багряної ночі чи Багряного дня з'являються невідомі монстри.

— Але в будь-якому разі ситуація вже змінилася.

— Насамперед необхідно врятувати фей.

— Для проникнення всередину печери потрібен невеликий загін елітних бійців.

— Тому, мабуть, варто сформувати його лише з носіїв магічної сили.

Король Ральфґанґ після роздумів спрямував погляд на одну особу.

— Домініку. Доручаю командування тобі.

Домінік зобразив на обличчі здивування.

Вираз обличчя казав, що він анітрохи не очікував, що його назвуть.

— Мене… пане?

— Так. Невдоволений?

— …Ні.

— Тоді в Арсфії проведи порятунок фей.

— Феї — важливі для нашої країни істоти. Не можна їх залишати напризволяще.

— Разом із порятунком проведи також розвідку Арсфії та печери. Потрібна хоч якась інформація про демонів чи монстрів.

— Уся повнота командування передається тобі.

— А також прошу долучити до загону Сіона Орнстайна та Маріанну Орнстайн.

Я очікував цього й був до того готовий.

Але не думав, що король скаже це особисто.

Рішення швидке.

З моєї точки зору, знаючи ситуацію, це правильний вибір, але з огляду на позицію короля Ральфґанґа, який не знає всіх деталей, це надто точне й швидке рішення.

Звичайно, інші люди не зрозуміють ані наміру, ані сенсу.

Канцлер Уц, який, здається, найбільше хоче висловитися, збирався щось сказати, але король Ральфґанґ заговорив першим.

— Орнстайни обидва проводили дослідження та розвідку фей і монстрів в Арсфії.

— Крім того, вони добре ладнають із феями, які зазвичай насторожені.

— Тож я вважаю їх найбільш придатними для порятунку.

— Крім того, відомостей про демонів, монстрів і Багряну ніч у нашій країні надто мало.

— Хоч і неясно, чи правда це, але ігнорувати слова Сіона Орнстайна, які вже мають підтвердження, було б нерозумно.

— Також чую, що обидва добре володіють бойовими навичками.

— Тож вважаю, що їх включення до загону обов’язкове.

— А Домінік Єрк — королівський гвардієць нашої країни, і разом з обома Орнстайнами, Ґолтбою Лузаром та Карлою Аккерман проводив дослідження та розвідку фей і Арсфії.

— Він добре знає фей та Арсфію, тож варто доручити цю справу людині, яка належить до королівства Медіф.

— Тому я й ухвалив таке рішення. Є заперечення?

Канцлер Уц виглядав незадоволеним, але нічого не сказав.

Командир лицарського ордену Райнгард теж.

Хоча, чесно кажучи, цей чоловік досі взагалі не промовив жодного слова, чи справді він слухає?

— Схоже, заперечень немає.

— Тож я складу загін, зачекайте трохи.

— Чи потрібне якесь спорядження?

— Якщо можна, підготуйте Громові ліхтарі, мечі з громового заліза та Грозові кресала.

— Усе це дієве проти демонів і монстрів, що з’являються в Багряний день.

— Не чув про таке спорядження, але… накажу зібрати.

— Більше нічого? Тоді покладаюся на вас.

— Так! Цей Домінік Єрк неодмінно виправдає ваші сподівання, Ваша Величносте!

На відміну від звичного Домініка, він віддав зразковий лицарський уклін.

Ми з Домініком рушили до виходу з кімнати.

— Стривайте, Орнстайне. Обоє.

Нас із Марі зупинив король Ральфґанґ.

Усі озирнулися, але я жестом попросив їх вийти з кімнати.

Залишилися тільки ми з Марі, король Ральфґанґ, Райнгард, Уц і кілька осіб, схожих на покоївок.

Король Ральфґанґ кивнув підборіддям, і всі, крім нас із Марі та короля, вийшли з кімнати.

Якось незручно, але що ж йому треба?

— Що ти про те думаєш?

Про що це він?

Ми з Марі розгублено перезирнулися, не розуміючи питання.

— …Я про Домініка. Хіба не чули?

— Тільки те, що він служить у королівській гвардії.

— Так. Мабуть, не варто про це розповідати. Здавалося, ти йому довіряєш.

— Не таке вже й таємне, втім.

Король Ральфґанґ став біля вікна і подивився назовні.

— Це мій син.

— Що, син?! Але ж прізвище інше, правда?

— Домінік має носити прізвище Єрк.

— Це прізвище по матері. Як молодший син, він не має права на престол.

— У Медіфі право на престол дають лише п’ятьом старшим синам.

— Бувають винятки, але для цього потрібні заслуги.

— Домінік… отакої.

Справді, в ньому відчувалася шляхетність, і я дивувався, чому в нього така влада.

До того ж він, здається, був близький із графом Ґолтбою.

Ось чому.

— Він змалку був нестриманий. Здібний, та без твердих переконань.

— Змалку товаришував із Ґолтбою, можливо, через це.

Справді, якщо з дитинства проводити час із графом, то вплив неминучий.

Тепер здається, вони трохи схожі.

Особливо тим, як занурюються в якусь справу.

А виявляється, він із королівської родини.

Це ж погано, так?

Ми поводилися з Домініком доволі грубо, правда?

Особливо Марі його добряче побила, так?

Навіть Марі нервово смикала щоками й пітніла.

Якби він був просто впливовим, то можна було б якось виправити, але королівська родина — то інша річ.

Можуть звинуватити в образі королівської гідності.

А раптом покарають?

Що тоді робити. Гаразд, треба тікати.

— Раніше він ніби не мав мети, але останнім часом наполегливо тренується.

— Нібито навчається фехтування в тебе.

— Схоже, ти вправна, Маріанна Орнстайн.

— Н-ні, ну, так собі, так.

Марі намагалася виглядати скромною.

Ні, вона просто намагається викрутитися.

Зазвичай Марі відповіла б упевнено.

— Крім того, кажуть, він зацікавився магічною силою й старанно вчиться.

— Ця навичка допомагає лікувати хворобу лінощів, тож може стати в пригоді й надалі.

— Це твоя заслуга, Сіоне Орнстайн.

— Н-ну, це завдяки його власним зусиллям, ха-ха…

Мені здалося, ніби мене душать ватою.

Це іронія чи щирі слова?

Наразі не можу судити.

— Той не має заслуг навіть як член королівської родини.

— На щастя, у цій справі він також підходить.

— Та не думаю, що його здібності такі вже високі. Тому маю до вас прохання.

— Чи не могли б ви допомогти моєму сину?

Перед очима були прозорі очі.

Там не було місця для сумнівів, лише чиста батьківська ніжність до сина.

То не була погроза.

Схоже, просто говорив без особливих намірів.

Ймовірно, батьківське бажання дати йому заслуги.

Гм? Тобто король Ральфґанґ хоче дати Домініку право на престол?

Цю думку, що раптом спала мені на гадку, я швидко відкинув.

З політикою нічого доброго не буває.

Після історії з королевою Мільхією я зарікся.

Хоча це й заради заснування Магічної академії, я все ж усвідомлюю, що втягнувся в чималі клопоти.

Одна лише думка про втручання в сімейні справи Медіфу вже лякає.

У цю справу глибоко лізти не варто.

У будь-якому разі, причин відмовляти немає.

Ми з Марі на мить переглянулися й кивнули.

— Довірте нам, пане королю.

— Якщо ми тут, усе буде гаразд.

— Вибачте. Розраховую на вас.

Образ короля Ральфґанґа наче злився з татом.

Трохи захотілося додому.

Згадую, як тато робив для мене багато.

Напевно, і тепер хвилюються.

Звичайно, і мама.

Навпаки, мама, мабуть, більше хвилюється й метушиться.

Хоча є почуття провини, що завжди завдаю турбот…

Ми вклонилися й вийшли з кабінету.

Покоївка, що чекала на нас, повела коридором.

— Коли ця справа закінчиться, може, повернемося додому?

— Так. Давай так і зробимо. Та й звітувати є що.

Напевно, Марі мала ті самі почуття.

Вона одразу погодилася з моєю пропозицією.

Мотивації й так вистачало.

Але після розмови з королем Ральфґанґом я ще сильніше відчув.

Що обов'язково переможу демонів і подолаю Багряний день.

Раптово настала мовчанка.

Я згадую слова Марі.

Марі знала, що ми не пов'язані кров'ю.

Не знаю, звідки вона це дізналася.

Але Марі точно знала правду.

Я планував мовчати про це до мого повноліття.

Проте Марі знала.

…Можливо, дізнавшись, що ми не пов'язані кров'ю, вона почала так поводитися.

Зважаючи на хід розмови, природніше думати саме так.

Але чому.

Чому вона це зробила.

Поки сумніви породжували нові сумніви, я краєм ока покосився на Марі.

Ніби змовившись, Марі теж дивилася на мене.

Потім ми відвели погляди, і запанувала незручна тиша.

Зараз ми наодинці.

Варто було б хоч трохи поговорити.

— Сестр…

Коли я збирався відкрити рота, вдалині я побачив Вінону та інших, які чекали.

Помітивши нас, Вінона та інші вклонялися або махали руками.

Схоже, зараз не час розмовляти.

— …Ходімо.

— …Так.

Між нами відчувалася легка незручність.

Ми вдавали, що не помічаємо цього.

Не думай про це зараз.

Зосередься на тому, що перед тобою.

Повторюючи це собі, я пішов уперед.