Творець магії — Як створювати магію в іншому світі
178. Мутант
Ми стояли як укопані, ошелешені.
Арсфія, що сяяла магічною силою і була прекрасною, повністю змінилася.
Червона, зловісна магічна сила хлинула через край, а ніжна магічна сила з блідим сяйвом зникла.
Неначе поглинуті багряною магічною силою, дерева втратили силу, а природа випромінювала зловісність.
Серед похмурого повітря ми рушили вперед.
Вигляд явно змінився.
Невже це теж вплив Багряної ночі?
Марі тихо застогнала, і я мимоволі озирнувся.
— …Найгірше самопочуття. Тіло важке, і нудить.
— В-ви як, пані Марі?!
— Зі мною все гаразд, але… здається, тіло трохи ватне.
— Напевно, вплив магічного чуття. У мене такі самі симптоми, як у сестри.
— Ого! Якщо магічне чуття гостре, то, виходить, ось як воно буває…
По всьому тілу розлився легкий біль, ніби хтось колов голками, і неприємне відчуття, ніби щось липло.
Напевно, тому що відчуття магічної сили надто гостре.
Але це ще можна терпіти.
Зібравшися з силами, ми йшли вперед.
І раптом зупинилися.
— Що це?
Голос мимоволі зірвався.
Перед очима височіли величезні скелі.
Справжня гора.
Неможливо. В Арсфії є дерева й озеро, але такої гори ніколи не було.
До того ж у ній зяяла величезна діра.
Це печера.
— Що, що це взагалі означає?
— Ще вчора тут нічого такого не було?!
— Схоже, це не звичайний пагорб.
Поки троє дивувалися, вони вп’ялися поглядами в мене.
Так і є.
— Ця гора… печера вся пронизана червоною магічною силою… тобто багряною магічною силою.
— Напевно, з’явилася через Багряний день.
— Тоді це справа демонів?
— Гадаю, так.
У небі досі вирувала багряна магічна сила.
Здавалося, ніби магічна сила ллється в ліс і забруднює його.
Ця печера, що з’явилася в центрі лісу.
Такого не траплялося під час появи Ейнцвельфа.
Що тут відбувається — навіть уявити не можу.
Але зрозуміло, що ситуація критична.
Навряд чи все залишиться як є без жодних подій.
— Трохи полечу.
Я сказав це і використав «Джамп».
Вітер, що зібрався під ногами, підштовхнув моє тіло вгору.
Стрибок на кілька метрів.
Цього було замало, тож я стрибнув кілька разів.
Невдовзі досягнув висоти близько 50 метрів.
Після битви з Ейнцвельфом проміжки між викидами магічної сили стали коротшими, тож, безперервно використовуючи «Джамп», я можу піднятися на певну висоту.
Чим вище я літаю, тим сильніший вітер, і керувати важче, тому не варто зловживати.
Я подивився вгору і підстрибнув ще вище.
Досягнувши близько 100 метрів, я подивився вниз на ліс.
— …Це ж…
Від такого видовища я мимоволі вигукнув.
Понад половина лісу була поглинута печерою.
Від прекрасного лісу не лишилося й сліду.
Він перетворився на моторошний ліс, забарвлений багряною магічною силою.
На поверхні печери залишилися сліди Лісу фей: на ній лежали дерева й камені.
Мабуть, печера піднялася з-під землі.
Я скреготнув зубами.
Невже прекрасний ліс перетворився на таке…
— Село фей…
Оглянувши околиці, я визначив місце, де було Село фей.
Воно було повністю поглинуте печерою.
Це майже центр печери.
Тобто Село фей поглинула печера.
Падаючи, я періодично використовував «Джамп», щоб компенсувати гравітацію, і знову приземлився біля Марі та інших.
Граф Ґолтба був здивований, але Вінона й Марі не хвилювалися.
Згадавши, я зрозумів, що перед графом ще ніколи не використовував «Джамп».
— Як там?
— Село фей теж поглинула печера.
— Понад половина лісу перетворилася на печеру.
Обличчя всіх помрачніли.
І моє серце ніби стискало від тривоги.
Чи все гаразд з Мелфі та іншими?
Невже їх поглинула печера…
Ні, так не можна. Не думай про погане.
Феї мають бути живі.
Багряна магічна сила надто сильна, тож інших магічних сил не відчути.
Можливо, підійшовши ближче, я відчую присутність, але звідси я не зміг цього визначити.
— …Сіоне, що будеш робити?
Марі тривожно дивилася на мене.
Я відчайдушно намагався зібрати думки.
Треба негайно розібратися в ситуації, але, здається, часу на спокійні роздуми немає.
— … Тільки перевіримо вхід до печери.
— Всередину не заходити.
— Не заходити? Біля входу, гадаю, буде безпечно.
— Ця печера з’явилася раптово. Можливо, вхід може зникнути.
Це знання з аніме, манґи та ігор, але, мабуть, не така вже й хибна думка.
Адже вчора цієї печери не існувало, тож вона може рухатися.
Краще бути обережним.
Принаймні зараз не час діяти зухвало.
— Справді, можливо. Тоді подивимося з входу.
— Віноно й графе, відійдіть.
— Т-так.
— Слухаюся!
Ми з Марі рушили до входу в печеру.
Печера виглядала цілком звичайною.
Проте отвір входу, здавалося, мав дещо правильніші обриси.
Для природної печери — неприродно.
Складалося враження, ніби тут попрацювала людська рука.
Заглянувши всередину з входу, побачив суцільну темряву.
— Спробую випустити Флер. На всяк випадок відійди. Магічну силу стримуватиму якомога сильніше.
Марі стурбовано подивилася, але повільно кивнула й відійшла від мене.
Багряна магічна сила могла зіткнутися з Флер і вибухнути.
Я створив маленьку Флер і випустив її, щоб вона торкнулася багряної магічної сили.
У результаті вибуху не сталося.
Флер просто плавно попливла й поступово згасла.
Потім я пильно подивився на багряну магічну силу й спробував проаналізувати її магічним чуттям.
Хоча й червона, але відчуття було не таким, як від ротової магічної сили, а іншим, ніж від звичайної магічної сили, яку використовуємо ми.
Магічна сила, але водночас і не магічна сила — таке враження.
Інтуїція підказувала, що вона несумісна з моєю магічною силою.
Я спробував кілька видів магії, але жодного впливу (ні перешкоди, ні посилення) не було.
Можливо, ця багряна магічна сила відрізняється від тієї, яку маємо ми, люди.
Однак у бою з Ейнцвельфом я пам’ятав, як зіткнув атмосферну магічну силу з вогняною магією Ейнцвельфа й викликав вибух.
Тобто те, чим користуються демони, Ейнцвельф називав чаклунством, і це має ті самі властивості, що й магія.
Тоді, можливо, властивості цієї багряної магічної сили відрізняються лише від магічної сили й чаклунства демонів.
Коли з’явився Ейнцвельф, багряна магічна сила, мабуть, мала бути поглинута.
Тоді, можливо, ця магічна сила просто ширяє тут, щоб поповнюватися, коли з’являться демони.
На кшталт запасної батареї.
І принаймні наразі багряна магічна сила має властивості, відмінні від звичайної магічної сили, яку випускають люди.
Чому так сталося, неясно, але принаймні, здається, немає негативного впливу при використанні магії.
У будь-якому разі, зараз цю багряну магічну силу можна ігнорувати.
Про всяк випадок я випустив Флер у глибину печери.
І тут теж усе нормально.
Схоже, що навіть використання Флер усередині печери не спричинить вибуху.
— Здається, все гаразд.
Почувши мої слова, Марі заспокоїлася й підійшла ближче.
Здавалося, її більше турбувало моє самопочуття, ніж те, чи буде вибух, тож, підійшовши, вона торкнулася моєї руки, ніби перевіряючи, чи все зі мною гаразд.
Щоб передати, що все гаразд, я усміхнувся й легенько поплескав Марі по руці, після чого вона заспокоєно відпустила руку.
Ми обидва, ніби домовившись, використали Флер, щоб освітити печеру.
Скрізь були вмуровані червоні кристали.
Вони відбивали світло й жахливо світилися.
Може, так буде зрозуміліше: кришталева печера.
Але ці кристали були червоними, як кров, і аж ніяк не можна було назвати їх фантастичними.
— Далеко не звичайна, але, здається, це все-таки печера.
— Схоже, досить глибока. Заходити туди, маючи лише той одяг, що на нас, небезпечно.
— Повернутися поки що до міста?
— Здається, так буде краще. Іти самим нам теж не варто.
— Повернемося, доповімо королю, підготуємо спорядження і попросимо підкріплення.
— Обуз тільки побільшає…
— До певної міри люди потрібні. До того ж у замкнутому просторі краще уникати дій невеликою групою.
— Бо небезпек багато.
Якщо думати лише про силу, то краще ввійти в печеру нам із Марі.
Але в замкнутому просторі невідомо, що може статися.
До того ж у печері обмежений огляд і багато сліпих зон.
Навіть маючи магічне чуття, не можна впоратися з усім.
Принаймні, входити удвох не варто.
Мить.
Ми миттю відстрибнули з того місця.
У те місце, де ми стояли, встромилося кілька списів.
Ми з Марі приземлилися поруч із Віноною та іншими.
— Ч-чи все гаразд!? Щ-що це таке?
Вінона виглядала наляканою, але, відчувши присутність, перевела погляд на вхід у печеру.
— О-оце… це…
Вінона мимоволі відступила назад.
З темряви вийшов червоний орк.
Він виглядав не так, як звичайний орк.
Не лише кольором шкіри. Очі налиті кров'ю, м'язи набряклі, він збуджено тупцював на місці.
Він розмахував руками, як колодами, втративши контроль над собою.
Але його магічна сила перевищувала звичайного орка.
Звичайний орк має тисячу магічної сили, сірий орк — десять тисяч.
А червоний орк —
— Магічна сила п'ятдесят тисяч. Він досить сильний.
— Магічна сила — це ще не все, правда?
— Як каже сестра. Але це показник сили.
— Ви двоє відійдіть. І ні в якому разі не йдіть вперед.
— З-розуміла.
— Та й вийти, навіть якщо захочеться, не вийде.
Залишивши Вінону та графа, ми з сестрою відштовхнулися від землі.
Марі одночасно з прискоренням витягла меч.
Я, тримаючи Громовий вогонь, скорочував відстань до монстра.
— Уґруууаааа!!
Червоний орк, ніби з глузду з'їхавши, розмахував списом.
Через хаотичні атаки він здирав ґрунт із землі.
Це розкидалося навколо, заважаючи нашим рухам.
Але Марі ухилялася від кожної грудки ґрунту.
Її рухи були неймовірно вправними.
Мені таке не повторити.
Я відступив від червоного орка і випустив Болт, щоб не зачепити Марі.
Струм вибухнув біля ніг червоного орка.
— Ґіїіурууууу!
Червоний орк видав несамовитий крик, який не можна було вважати за звук живої істоти, але не збирався зупинятися.
Це закляття з десятьма тисячами магічної сили.
Болт з максимальною магічною силою, яку я зараз можу використати без промовляння.
Але щось не так.
Від удару струмом нервова система мала б вийти з ладу, спричинивши судоми чи параліч.
Він не мав би рухатися нормально, незалежно від волі.
Однак червоний орк лютував іще дужче і розмахував списом.
До того ж Болт здавався більшим, ніж зазвичай.
Може, мені здалося.
Червоний орк уже не дивився на ворога.
Просто лютував.
Тому й було важко.
Марі не знаходила, як атакувати.
Атаки без мети важко відбити.
До того ж гравій і каміння, підхоплені списом, летіли в усі боки.
Все ж таки треба створити прогалину магією.
— Сестро, трохи відійди.
— Зрозуміла!
Якщо Марі не може атакувати, краще, щоб вона відступила.
Якщо Болт без промовляння не діє.
— Небеса і землю що трясуть громи, станьте божественною блискавкою повною сяйва і пронижіть мого ворога!
Разом із заклинанням вивільняється безліч жовтої ротової магічної сили.
Вона збирається біля моїх рук, з’єднується й перетворюється на величезну магічну силу.
Я зводжу долоні, а тоді різко викидаю руки вперед.
— Мега-Болт!!
З обох рук виривається червона блискавка.
Це був спис блискавки, що далеко перевершував звичайний струм.
Густий згусток енергії, схожий на лазер чи промінь.
Він поглинув величезне тіло червоного орка.
Лунає приємне тріскотіння.
У повітрі то тут, то там виникають струми.
Величезний спис блискавки минає орка й зачіпає дерева позаду.
Він мчить далеко вперед і зникає за кілька секунд.
Червоний орк перетворився на обвуглений труп.
— Га?
Це мимоволі вирвалося в мене.
Я остовпів від сили, що перевершила всі очікування.
У десять разів сильніше за десять тисяч Болтів… а може, й більше.
Щось не так. Це ненормально.
Я дивлюся на тремтячі руки.
І раптом згадав.
Так.
Пригадай Багряну ніч.
Тоді я теж відчув неймовірну магічну силу.
Кількість магічної сили й потужність магії були незрівнянно більшими, ніж зазвичай.
Невже це відбувається й зараз?
І все ж це вражає.
Виходить, якщо викластися по-справжньому, можна творити таку магію.
Якщо вже сама поєднана атрибутивна магія дає такий результат, то що буде з магією злиття?
— Н-неймовірно…
прошепотіла Марі, остовпіла.
— С-схоже, під час Багряної ночі чи Багряного дня сили стає набагато більше.
— Т-так. А-а головне, що ми його подолали.
Хвилювання Марі передається мені.
Чому?
Між нами ніби виросла якась дивна стіна.
Зазвичай вона б щиро похвалила.
— …У будь-якому разі, повертаймося до міста.
— Ще монстри можуть з’явитися.
— Е-е, так, звісно. Так і зробімо.
— Ви обоє в порядку?
— Е? А, т-так! Я в порядку…
— Н-неймовірно, пане Сіоне! Оце те «бах-бах»!
— О-ой, цей Ґолтба. Я вражений!
— А-але… Магія — це справді щось жахливе…
Вінона і граф теж, здається, не постраждали.
Обоє були вражені, раді, і трохи налякані.
Це можна зрозуміти.
Коли бачиш таку могутню магію прямо перед собою, будь-хто злякається.
Навіть я сам здивований.
Але дивним чином страху не було, лише піднесення розливалося в грудях.
Не думав, що зможу використовувати таку магію.
Несподівана удача.
Я тремтів від радості, але не показував цього.
Бо, дивлячись на вирази обличчя трьох, не міг щиро радіти.
Почуття всіх можна зрозуміти.
Бо бачили цю могутню силу на власні очі.
І до того ж — руками близької людини.
Не відчувати нічого неможливо.
Якби йшлося лише про трохи більший вогонь, струм чи водяну кулю, то, мабуть, відчував би лише фантастичну красу.
Або ж думав би лише про те, що це зручно чи може стати в пригоді.
Але той Мега-Болт був справжньою зброєю.
Природніше відчувати страх.
Але для мене радість більша.
Пригадую, як вперше зміг використати магію.
Першою була Флер.
Тоді міг створити лише маленький вогонь.
А тепер можу використовувати магію такого масштабу.
Звичайно, як Флер-Шторм, я вже міг використовувати магію певного масштабу.
Але тепер відчуття досягнення — я досяг наступного рівня.
Ставлення Марі все одно було відстороненим.
Марі мала постійно бачити мою магію зблизька.
Тому не мало б бути страху, але…
Можливо, вплинула та недавня подія.
Я мимоволі ледь не вимовив слова, але зупинився в останній момент.
Зараз краще зосередитися на Мелфі та інших.
— Повернімося до міста. Підготуємося і повернемося знову.
Троє по-своєму кивнули.
Мені здалося, що між мною і трьома виникла маленька прірва.