Творець магії — Як створювати магію в іншому світі
162. Клопітна людина
— У-уоооо…
Карла видала зітхання захвату.
Вона стояла, ніби приголомшена, і озирала оселю фей.
Неподалік виднілося урвище, а внизу розстелялося лише небо.
Місце скидалося на плавучий острів.
Коли ми йшли лісом, перед нами розкинулося Село фей.
Маленькі хатинки стояли тут і там.
— О-оце ж Село фей… Воно справді існує!! Гей-гей-гей! Та невже, таке буває!?
Карла збуджено озиралася навколо.
Потім вона обернулася до мене й міцно схопила за плечі.
— Гей, це ж неймовірно! Гей! Що це таке! Що!? Що це, чорт забирай!?
— Гей, заспокойся трохи.
Мене похитувало вперед-назад, аж мозок тремтів.
Яка ж сила. Хоча я міг би протистояти за допомогою Бусту.
Щит не захищає всередині тіла, тому я чутливий до тряски.
Ух, мене вже нудить.
Похитувана картина раптом зупинилася.
— Заспокойся! Сіона ж шкода!
Здається, сестра зупинила Карлу.
Мабуть, сестра використовувала Буст, тож їй вистачило лише схопити високу Карлу за руку, щоб зупинити її.
— О-о. Вибач. Трохи перезбудилася…
Карла відступила з переляком, а я полегшено зітхнув.
У неї, судячи з усього, неабияка сила в руках.
— А, тільки не кричіть голосно. Феї злякаються.
— Ой, вибач. Буду обережнішою.
Мелфі сховалася в мене за спину.
Її рухи й слова були надто розмашистими, навіть грубуватими.
Боязкій феї, мабуть, не дуже хочеться з нею зближуватися.
Ми самі досі не знаємо, яка вона людина.
Хоча її почуття можна зрозуміти.
Коли ми вперше побачили Село фей, ми теж були вражені.
— У дальній хатині є різні книги.
— Ого, це ж чудово. Хочу подивитися.
— Але там живуть феї, тож ми не підходимо близько.
— Феї бояться людей. Навіть наблизитися до них — рідкість.
— Але ж ви, здається, можете з ними розмовляти?
— Як слід розмовляти вміє лише учитель Сіон. Я теж трохи вмію.
— А? Тільки цей малюк вміє?
Гей. Хто тут малюк.
Зріст у мене справді невеликий, але ж!
Не дуже виріс, але ж!
Мені лише близько 150 сантиметрів!!
Ще виросту!
— …Щоб говорити мовою фей, потрібні різні навички та вміння.
— Навички? Тоді чому це вміє лише така дитина, як ти? Це ж безглуздо.
Карла дивиться з підозрою.
У словах була якась дивна колючість.
Хоч самому казати про це незручно, але я розробник лікування хвороби лінощів і також викладач курсів лікування хвороби лінощів.
Якби вона це знала, реакція була б дещо іншою.
Я нахилив голову, а сестра невдоволено скривилася.
Вінона метушилася, а Домінік мав вигляд, ніби не розуміє.
І тут граф гучно плеснув у долоні.
— Ось як, тобто так і є, учителю Сіоне. Аккерман просто нічого не знає!
— А, он воно що. Ось як. Ото ж бо.
— Судити за віком чи виглядом — це доказ невігластва.
— Т-так, отже. Тоді нічого не поробиш!
— Гей!? Мене що, дурнем вважають!?
— Докторе Аккерман. Я вам поясню.
Трохи неохоче Домінік пояснив Карлі.
Мабуть, вона не чула про мене заздалегідь.
Зазвичай, перш ніж відправляти людину, пояснюють обставини.
…Ні, в Японії теж було звичною справою отримувати роботу без пояснень.
Можливо, це буває в будь-яку епоху, в будь-якій країні.
У міру того, як Домінік пояснював, обличчя Карли змінювалося.
Поступово її щоки смикнулися, і погляд, яким вона дивилася на мене, змінився.
А потім вона підбігла й наблизила обличчя.
— Т-ти винайшов лікування хвороби лінощів!?
— Е, е, ну так.
— І викладав на курсах лікування хвороби лінощів, навчаючи лікарів хвороби лінощів з різних країн!?
— Т-так.
— І ще визнали заслуги, зробивши маркізом!?
— Т-так, правильно.
— Такий малюк!?
Карла піднесла вказівний палець так близько, що він мало не торкався мого чола.
Якщо дивитися об'єктивно, так думати й не дивно.
Мені тринадцять. У цьому світі я ще дитина, тож не дивно, що мене недооцінюють.
Людей, які, як граф, ставляться з повагою і бачать рівним, мабуть, менше.
Можливо, через дивне відчуття розуміння, я зовсім не розізлився.
Взагалі, я не пишаюся своїми заслугами.
І не досягнув усього самотужки.
— Не кажи так про малюка!
Раптом сестра закричала.
Її погляд, як у бою, пронизав Карлу.
— Сіон же неймовірний! Він уже давно досліджує й багатьох людей врятував!
— Навіть я захворіла на хворобу лінощів, а Сіон старанно створив лікування й вилікував мене! Якщо будеш його зневажати, не пробачу!
Від натиску сестри Карла була приголомшена.
Маленька сестра й висока Карла.
На вигляд перевага явно була на боці Карли, та становище обернулося.
Карла, наче соромлячись, що спасувала, відвела погляд.
— …Гм, гм, все одно я про цього малого нічого не знаю.
— Словами мені можна що завгодно казати, та «ага, он воно як» я не скажу.
— Щ-що?! Грр!
— Сіон! Ця жінка ж не носій магічної сили, правда?!
— Е? А, так. Зовсім немає.
— Але ж є ще випадок Вінони, тому…
Щоб визначити носія магічної сили, є кілька способів.
По-перше, людина, що має магічну силу, може бачити її, якщо та перевищує певну кількість.
Людина без магічної сили її не бачить і не відчуває.
Це бачення магічної сили доступне будь-якому носію.
Граф, а тепер і Вінона вже вміють.
А коли вдається певною мірою керувати магічною силою, можна бачити навіть малу кількість.
Це означає, що можна побачити саму магічну силу людини.
Можна сказати, щось на кшталт аури.
Це вже вміє й сестра.
І нарешті, метод визначення за допомогою магічного чуття.
Це спосіб сприйняття й виявлення магічної сили, що потребує чималої вправності порівняно зі звичайним баченням.
Це те саме, що «відчувати магічну силу».
Коли це вдається, можна відчути навіть віддалену магічну силу чи присутність істот, що її мають.
І можна визначити навіть людей із дуже малою кількістю магічної сили.
На такому рівні це під силу лише мені.
Але є одна проблема.
Коли магічної сили надто мало, навіть я не можу визначити.
Поки Вінона не навчилася випускати ротову магічну силу, я не знав, чи є в неї магічна сила.
А насправді в неї була зовсім крихітна кількість.
Інакше ротову магічну силу вона не змогла б випустити.
— Було б добре, якби вона була такою ж щирою, як Вінона…
— Щоб переконати таку вперту людину, треба показати магічну силу насправді, Сіон.
— Хто впертий?! Хто?!
— Так, мабуть, доведеться витратити час і змусити випустити ротову магічну силу.
— Як ви вважаєте, графе Ґолтба?
— Та ну не «мабуть». Не згоджуйся. І про що взагалі мова!?
— І я згоден. Хоча вона й вчена, а голова в неї тверда.
— Можливо, саме тому, що вона вчена, то й тверда.
— У будь-якому разі, коли побачиш на власні очі, торкнешся й відчуєш, то й переконаєшся.
— Вінона-доно теж так само, чи не так?
— Що, голова тверда!? У мене ж голова м’якенька й гнучка!!?
— Я… я теж так думаю. Справді, коли відчуєш на собі, то й думка зміниться…
— Якщо думати про майбутні дослідження, то краще, щоб пані Карла зрозуміла велич пана Сіона, і все піде гладше? Так само було й з паном Домініком.
— Ні… ніхто мене не слухає…
— Так, і я спершу трохи сумнівалася.
— Спочатку я й пана Сіона, й пані Марі недооцінювала… сама собі соромно.
— Але тепер усе інакше. Справді, найкраще відчути на собі.
— Однак я теж не бачу магічної сили…
— Е-е-е… ви мене бачите? Я ж тут стою…?
— Тоді, може, й пан Домінік потренується випускати ротову магічну силу?
— Я теж робила все за навчанням пана Сіона, і в мене вийшло, тож у вас точно вийде!
— Так, правда ж, пане Сіоне?
— …Мене… ігнорують…?
— Так, усе буде гаразд. Не можу сказати напевно, але шанси високі.
— Коли Домінік теж стане носієм магічної сили, то зможе багато чого бачити й навіть розмовляти з феями.
— Домінік, як ти? Якщо хочеш, я навчу.
— …Е-е-е…
— Обов’язково! Тоді я теж хотів би тренуватися, щоб випускати ротову магічну силу!
— Можна мені!? Пані Марі.
— Так. Бути носієм магічної сили справді зручно.
— Можна й спробувати. Тренуйся гарненько.
Через розмову вийшло так, що Карла й Домінік теж почнуть тренуватися випускати ротову магічну силу.
Ну, я не проти того, щоб побільшало носіїв магічної сили.
Навпаки, хочу, щоб якомога більше людей відчули магічну силу, а зрештою й навчилися користуватися магією.
Поки що магію тримають у таємниці й навчають лише деяких людей.
— Тоді ненадовго вийдемо надвір. Тут ми заважатимемо іншим феям.
Коли я це сказав, усі кивнули.
А щойно я розвернувся, помітив дивну річ.
Карли немає.
Ні, вона тут.
Але непомітно підповзла до кущів, сіла, обхопивши коліна руками, і опустила голову.
Вона копирсалася в землі й щось бурмотіла собі під ніс.
— …Мене… ніби й немає…
— Тому всі мене й ігнорують…
— Усе одно, ніхто на мене не дивиться…
— Ууу, я ж так стараюся, чому ж так…
— Гик… жорстоко… Я ж рано вранці готувалася… так хвилювалася…
— Мене виключили з компанії… ууу, уеее!
Вона плакала. Ридала. Дулася, як маленька дитина.
Висока жінка в одязі з великим декольте дулася з розмахом.
Це була дивна сцена.
Повітря наповнилося невимовним настроєм.
Я відчув розгубленість, тривогу й дивне почуття провини.
— Г-графе, що це таке?
— Адже я казав. Вона така клопітна.
— Зазвичай груба, але легко ображається. Одразу дується.
— Через її велику статуру здається, ніби в неї сміливий характер, але…
Зрозумівши, що означає «клопітна», моя щока затремтіла.
Усі зібралися, нахиливши голови.
— Гей, що з нею робити? Вона ж дується.
— Щ-що робити? Я не знаю, що робити.
— А, може, вибачитися? Тоді вона пробачить.
— Нічого не вдієш. Цей негідний Домінік вибачиться як лицар.
— Зачекай, Домініку. У мене є чудовий спосіб. Усі, наблизьтеся. Бу-бу-бу.
Почувши шепіт графа, ми з рішучістю кивнули одне одному.
Ми розташувалися навколо Карли.
І я почав.
— К-Карло, ви ж така видатна мовознавиця!
Вухо Карли сіпнулося.
— Найкраща в Медіфі, це ж неймовірно!
Сіп-сіп.
— З пані Карлою нам не страшно! Ви розшифруєте всю мову фей і давні письмена!
Сіп-сіп-сіп.
— З Карлою справді легше! Негідний Домінік! Я вражений!
Сіп-сіп-сіп-сіп.
— Без Карли ми нічого не зможемо. Допоможи нам! Карло Аккерман!
— Карло Аккерман!
Усі разом вихваляли.
Сіп-сіп-сіп-сіп-сіп.
Карла стрімко підвелася.
Різкий перехід із сидячого положення вражав.
Карла випнула пишні груди й пирхнула носом.
— Хм, клопітні ви люди. Справді, без мене вам не обійтися!
— Ого! Карла вже в азарті! Як добре! Гаразд, з таким запалом ходімо надвір!
Я монотонно вимовляв репліки.
І нам вдається провести Карлу до входу в Село фей.
— …Чому ми, які бачимося вперше, маємо робити все це для тебе.
— Клопітна ж людина, справді.
— А, ахахаха.
На слова сестри я видаю сухий сміх.
А Карла миттю оживає.
Зовні доросла, а всередині дитина.
— Ну ж бо! Швидше беремося за те тренування ротової магічної сили!
Хоч і клопітно, але, схоже, вона не погана людина, тож нехай буде так.
З такою думкою я вийшов із Села фей.