Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

160. Судження заднім числом

Будівлі Аджорама зведені з використанням дерев.

Здається, це базується на ідеології Медіфу, яка любить природу.

А замок столиці Аджорама мав вигляд, ніби поєднував дерева й камінь.

Природний і штучний, дивний зовнішній вигляд.

Як сказати, художній чи авангардний.

У будь-якому разі, я був приголомшений.

Всередині ледь відчувався природний аромат, і настрій був непоганий.

Нас провели в кімнату очікування, і ми сиділи на дивані.

— Цікава структура.

— У Медіфі є тенденція цінувати природу.

— Ці дерева також живі.

— Ого… природно і добре. Хоча, мабуть, багато комах.

— Ха-ха-ха! Дійсно так. Ну, доведеться це прийняти.

Навіть у сучасному світі з розвиненою наукою комахи — вороги людини.

Ну, є люди, які їх люблять, і буває, що комахи навіть допомагають, тож повними ворогами їх не назвеш.

Цікаво, чи не кусають і не жалять вони.

У двері постукали, і вони одразу відчинилися.

— Вибачте за очікування. Сюди.

Нас провели замком у супроводі кількох покоївок і вартових.

Дійшовши до величезних дверей, два вартових, що стояли поруч, відчинили їх.

Нас повели всередину, і там була величезна тронна зала.

Поєднання дерев'яного й кам'яного виглядало дивно гармонійно.

У залі вишикувалися вартові.

Попереду два розкішні крісла, схожі на дерева.

На одному сидів старий велетенської статури.

Йому, мабуть, близько 70, але він був мускулистим.

Це, мабуть, король цієї країни Ральфґанґ Форт Медіф.

Жінка, що сиділа поруч з лагідною посмішкою, мабуть, королева.

Вона значно молодша за короля Ральфґанґа. Мабуть, їй за сорок.

Ми зупинилися приблизно за 5 метрів від трону.

Ми стали на коліна, схиливши голови. Усі звикли.

До речі, попереду граф, трохи позаду Домінік, ще позаду я, потім сестра, Вінона.

Звичайно, не в одну лінію, а трохи розширилися в сторони, але природно розташувалися відповідно до позицій.

Якщо враховувати титул, я мав би бути попереду, але я людина з Рістії і гість графа.

Тому ця позиція найдоцільніша.

— Гаразд, підніміть обличчя.

Голос низький, важкий.

У голосі, повному гідності, я повільно підняв голову.

Отже, що ж скажуть.

Якщо покарають, втечу.

Візьму всіх і втечу першим.

Я ковтнув слину і чекав наступних слів короля Ральфґанґа.

Приголомшливе відчуття придушення.

Хоч і відчував жахливий тиск, чомусь я дивно розслабився.

Ніякого напруження, я почувався спокійно, навіть сам дивувався.

Причину я зрозумів одразу.

Бо відчував магічну силу, що йшла від тіла короля Ральфґанґа.

Я зустрівся поглядом з королем Ральфґанґом.

Кілька секунд ми дивилися одне на одного, і, дивним чином, мої щоки розслабилися.

Ральфґанґ теж м'яко посміхнувся.

А потім.

— У цій справі я все прощаю.

Він так і сказав.

Я без жодного здивування прийняв ці слова.

Серед хвилювання граф обережно почав розмову.

— …Тобто це означає повне виправдання, чи не так?

— Так. Знайти й знищити монстрів в Арсфії, не звітувати, проводити пошук на власний розсуд — усе прощаю.

— Ч-чому? Адже ми не виконали обов'язок звітувати?

— Це умова в обмін.

А-а, я щось таке й уявляв.

Ставлення короля Ральфґанґа, його погляд на мене і те, що в нього є магічна сила.

Якщо все це поєднати…

— Здається, дослідження фей значно просунулося.

— І щодо магічної сили для лікування хвороби лінощів. Нібито в обох є певний прогрес.

— А ще ти звернувся до мовознавця щодо розшифрування давніх письмен?

Я не хвилювався.

Я думав, що таке розслідування не дивне.

І це було в межах моїх припущень.

Зі спини графа можна було відчути сильне хвилювання.

Щодо феєзнавства — можна й оприлюднити.

Але щодо магічної сили — ні.

Я просив мовчати про магію.

Король Ральфґанґ сказав не «магія», а «магічна сила».

Тобто наразі він не знає про існування магії як такої.

Однак якщо король дізнався, що я, який створив метод лікування хвороби лінощів, помітив нові можливості магічної сили, потрібної для цього лікування, то не дивно, що він хоче отримати більше інформації.

Навчаючи лікуванню хвороби лінощів, королівство Рістія уклало союзи з іншими країнами і здобуло кілька років спокою.

Світові лідери вже знають, що це має таку цінність.

Тобто король Ральфґанґ каже ось що.

Прощаю тебе, тож розкажи більше про магічну силу.

А щодо фей — це вже додаток.

Я не думаю, що він знає справжню цінність фей.

Звісно, для Медіфу феї — важлива істота, але чи вважає він інформацію про фей важливою — це інше питання.

Ну, я сам ще зовсім нічого не знаю про фей.

Отже, все це лише мої припущення. Можливо, вони хибні.

Але я думаю, що вони не зовсім хибні.

У мене є два варіанти.

Або втекти, або прийняти.

…Немає вибору, га?

Замість графа, який вагався, я подав голос.

— Так, усе так, як ви кажете.

Граф здивовано обернувся до мене, але коли я ледь кивнув, він кивнув у відповідь, ніби погоджуючись.

— А ви хто?

Це було явно формальне запитання.

Це фарс. Але він і необхідний.

— Вибачте, що досі не представився. Королівство Рістія, маркіз. Сіон Орнстайн.

— Чув про вас. Це ви організували курси лікування хвороби лінощів?

— Багато хворих на хворобу лінощів у нашій країні йдуть до повного одужання. Дякую вам.

— Для мене це велика честь.

— Тож, Орнстайне. Щодо попереднього запитання: ви проводите дослідження фей і магічної сили в Арсфії та доручили мовознавцю переклад давніх письмен, чи не так?

— Так, без сумнівів.

— Арсфія — важливе місце для королівства Медіф.

— Усі культури, знання та вигоди з того місця мають повертатися до Медіфу.

— Не звітувати — те саме, що державна зрада.

Напруга заполонила повітря.

У напруженій атмосфері я не відчуваю хвилювання.

Я вже приблизно розумів, що буде сказано далі.

— Надалі супроводжуйте дослідження вченими, рекомендованими вашою країною.

— І всі знання та інформацію про монстрів, магічну силу та фей, здобуті в Арсфії, звітуйте.

— Якщо виконаєте ці дві умови, все буде прощено, і я обіцяю дозволити подальші дослідження.

Вимога була такою, як я й очікував.

Навпаки, можна вважати дивом, що все так закінчилося.

Ніяких штрафів чи покарань, лише «надалі звітуйте як слід».

Хоча все це під наглядом.

Для короля Ральфґанґа це природна вимога.

Звітувати про результати досліджень, здобуті в місці, що контролюється державою, — обов’язок.

Хай там як, але саме ми не звітували.

— Зрозумів.

— Тоді добре. Надалі ми збільшимо кількість військ в Арсфії та посилимо охорону.

— Заходи проти монстрів візьмемо на себе, а ви зосередьтеся на дослідженнях.

— Вчених оберемо ми, тож чекайте рішення.

— Тоді йдіть.

Між п’ятьма присутніми розлилася атмосфера розгубленості.

Ми рушили з тронної зали.

— Єрке. Більше свавілля не дозволю.

— Надалі не забувай про службові обов’язки.

— …Так.

По гострому голосу короля було чути, як Домінік зіщулився.

Домінік — королівський гвардієць, охоронець графа.

Враховуючи все попереднє, природно вважати, що його вчинки вже за межами дозволеного.

Однак у словах короля я відчув певну дивність.

Насамперед королівські гвардійці — це загін, що охороняє правителя.

Чому ж тоді Домінік та інші лицарі охороняють графа?

Домінік казав, що це за королівським указом.

Але мені здалося, що королівським гвардійцям не обов’язково виконувати охорону.

Можливо, це лише мої здогади, і навіть королівські гвардійці зазвичай охороняють важливих осіб чи гостей.

Та все ж дії Домініка здавалися надто вільними.

Звісно, він усе робив, щоб розв’язати проблему монстрів, але не звітував королю, тож природніше було б очікувати якогось покарання.

Однак нічого такого не було.

Можливо, Домінік і король у близьких стосунках?

Або ж…

Ми вийшли з тронної зали й покинули замок.

Окрім Домініка, ні лицарів, ні охорони, ні нагляду не було.

Тобто вони не вважали, що ми можемо втекти.

— Що ж усе це означало?

— Не думала, що король так легко нас відпустить…

Хвилювання Вінони було зрозумілим.

Сестра теж, здавалося, усе ще не могла осягнути.

Граф Ґолтба насупився й, здавалося, щось обмірковував.

Я розмірковував.

— Начебто розумію причину.

— І яка ж вона…?

На запитання Вінони я спокійно кивнув.

— Король же мав магічну силу, правда?

Усі здивовано подивилися.

Ну, звісно, так і мало бути.

— Насамперед, гадаю, Ральфґанґ став носієм магічної сили недавно.

— Якби він мав її раніше, то вже знав би про магічну силу, що виходить з Арсфії.

— Тоді він провів би більше розслідувань і мав би сумніви щодо магічної сили та хвороби лінощів.

— Але цього не сталося. Тобто після курсів лікування хвороби лінощів Ральфґанґ дізнався про існування магічної сили й почав тренуватися, щоб стати її носієм.

— Чи не так, графе?

— Так, мабуть. Не думаю, що він знав про магічну силу раніше.

— Але в нього вона була. Тобто після курсів лікування хвороби лінощів він збагнув цінність магічної сили.

— Ну звісно. Якщо можна отримати силу, яка лікує хворобу лінощів, то хто б не захотів її.

— А ще, маючи магічну силу, можна помітити силу Арсфії.

— Ця сила має якісь можливості — дивно було б не подумати так.

— І саме тоді ми з’явилися в Аджорамі.

— Разом із графом Ґолтбою ми, здається, досліджуємо фей.

— Десь дістали книгу про магічну силу й давні письмена, а мовознавцю доручили її розшифрувати — так мені сказали люди з королівської гвардії.

— А ще знайшли навіть оселю фей. Кажуть, за допомогою магічної сили відчинили туди вхід.

— І, здається, ця сила дозволяє знаходити монстрів.

— Дізнавшись усе це, будь-хто подумає так.

— Отже, зблизитися з Сіоном, видобути в нього відомості й роздобути знання та вміння — так?

— Точно. Як і сказала сестра, він хоче розвідати про магічну силу й фей.

— Але якщо він прямо накаже мені чи затримає, то вийде міжнародний скандал.

— Я ж маркіз Рістії й гість графа.

— До того ж я можу й не погодитися співпрацювати.

— Якщо втечу за кордон, усе скінчиться.

— Тому вирішили не карати за неповідомлення, викликати почуття вдячності й надіслати наглядачів та помічників.

Втім, стрималися на такому рівні, бо, мабуть, не вважають мене аж таким цінним.

Наразі користь від досліджень магічної сили чи фей для держави ще не очевидна.

Але якщо дізнаються про силу магії й те, що лише нею можна перемогти демонів, моя цінність одразу злетить угору.

Звісно, про магію я не збираюся звітувати.

— Справді варто було очікувати від вас, учителю Сіоне. Навіть я, знаючи вас багато років, лише тепер це збагнув, а ви зрозуміли все так легко.

— Ні, я просто заздалегідь усе це передбачив і обміркував.

— Тоді це тим більш видатна проникливість! Людей, здатних думати так далеко, небагато.

Завжди думаю: граф уміє хвалити людей.

І каже це щиро. Це показує його доброту, хоч іноді важко на таке реагувати.

Я гірко всміхнувся, а граф голосно засміявся.

Але в його сміху було менше бадьорості, ніж зазвичай.

Голос графа дедалі слабшав, і він трохи похнюпився.

— …Вибачте. Здається, я потрапив у його пастку.

— Та це ж я запропонував не повідомляти про монстрів і розібратися самим, тож не переймайтеся.

— Ну, що сталося, те сталося.

— Тепер, навпаки, використаємо це. Якщо приїдуть інші вчені, то це на користь, а в разі чого можна буде попросити допомоги в короля.

— Гм, можливо, ви й праві. Особливо щодо фей, про яких ще багато невідомого.

— Чим більше помічників, тим краще.

Походження монстрів, життя фей, давні письмена, мова фей і так далі.

Ще дуже багато чого незрозумілого.

Якщо прибудуть фахівці, може бути прогрес.

З такою надією ми й вирушили назад до маєтку графа.