Творець магії — Як створювати магію в іншому світі
159. Я знав, що рано чи пізно це станеться
Як завжди, ми прийшли до Лісу фей, Арсфії.
— Ой, як же це дивовижно.
Вінона зворушено оглядала ліс навколо.
Це й не дивно.
Вона вперше почала бачити магічну силу.
Світ буквально змінився для неї.
Я з теплотою дивився на Вінону.
Раптом я відчув слабку магічну силу.
«Доброго ранку, Сіоне!»
Здалеку прилетіла Мелфі.
Вона одразу підлетіла просто до мене й усміхнулася.
Тепер, коли я навчився точно відчувати магічну силу, я розумію, що каже Мелфі, навіть не дивлячись.
Хоча поки що лише ті слова, які вже знаю.
«Доброго ранку, Мелфі. Як справи?»
«Нічого! Монстрів немає, тут дуже спокійно!»
З першого дня, як ми прибули до Арсфії, монстрів ніде не видно.
Хоч сестра й Домінік старанно їх шукають, жодного не знайшли.
Звідки взагалі з’являються монстри — досі невідомо.
Вінона, яка розглядала ліс поруч, непомітно підійшла ближче.
Вона спрямувала погляд на Мелфі.
— Доброго дня, Мелфі.
Разом зі словами Вінона випустила ротову магічну силу.
Але Мелфі не зрозуміла значення слів і лише трохи схилила голову.
— А-а, може, моя ротова магічна сила не вийшла?
— Ні, все нормально виходить.
— Добре… але, здається, Мелфі не зрозуміла.
— Ну, ротова магічна сила людською мовою відрізняється від мови фей.
— Якби людська мова, використана в ротовій магічній силі, автоматично ставала мовою фей, було б легко…
— Насправді ж виходить зовсім інша ротова магічна сила.
— О, отже так. А я думала, що це те саме.
Коли використовується ротова магічна сила, мова фей і людська мова мають зовсім різні значення.
До того ж ротова магічна сила випускається залежно від намірів і почуттів у той момент, а для мови фей ще потрібне делікатне регулювання магічної сили через магічне чуття та керування магічною силою.
Звичайно, навіть без регулювання через магічне чуття можна говорити уривчастою мовою фей.
Але для цього потрібні значні знання та навички, і наразі це вміють лише граф та я.
— Треба запам'ятати комбінації типу магічної сили, кольору магічної сили, величини магічної сили для всіх слів, і тільки тоді можна користуватися мінімальною мовою фей.
— Потім, використовуючи магічне чуття, вловлюєш тонкі відмінності магічної сили та відчуття, і якщо опанувати керування магічною силою, то можна досконало говорити мовою фей.
— Ц-це, мабуть, дуже складно, мова фей.
— Так, думаю, це досить складна мова.
Поки ми розмовляли, раптом помітили, що стоїмо близько один до одного.
Ми не помітили цього, бо були занурені в розмову.
Ми одночасно спохопилися й поспішно відступили.
— Якщо потренуватися, то трохи можна буде говорити.
— Т-так! Я теж постараюся!
Під час такої розмови наші погляди зустрілися з графом Ґолтбою.
Граф усміхнено подивився на нас і підняв великий палець.
Ні, що ти робиш, графе!
— До речі, ми вже місяць у Аджорамі.
— Невже лише стільки? Я вже подумав, що минуло півроку!
— Ну, ми провели такий насичений час.
— Якось цей ліс став звичним. Дуже приємно тут перебувати.
Кожен із чотирьох висловив свої враження.
Гм? Четверо?
— А? До речі, а де Домінік?
— Він такий непомітний, що я забула… Немає його.
Сестро, це все ж таки жалюгідно, думаю.
Я теж забув, тож нічого не можу сказати.
— Він казав, що має якісь справи і заїде до замку. Скоро повернеться.
— Так. Тоді, як завжди, кожен робить свою справу.
— Так! Тоді ми візьмемося за аналіз мови фей.
— Т-тоді я підготую їжу та інше.
— Я обійду ліс. Думаю, ми вже майже все тут оглянули. Монстрів справді немає.
— Гм, мабуть, вони десь у такому місці, як оселя фей.
— Інакше й не скажеш. Навіть магічне чуття Сіона не відчуває.
— Ми не оглянули всю територію, тож не впевнені.
Звідки прийшли орки.
І де вони зараз.
А може, їх немає.
Або кудись зникли.
Не знаючи, де монстри і як вони з'явилися, ми не зможемо гарантувати безпеку фей.
— Щодо мови фей і магії ми значно просунулися.
— Але щодо монстрів багато неясного. Чи варто так і залишити — не знаю.
— Чи доповідати королю?
— Так. Щодо фей і магії обов'язку доповідати немає, але монстри стосуються держави.
— Досі ми вважали, що шукати монстрів повинні ми, хто має магічну силу і знається на магії, але якщо за місяць не знайшли…
— Гм, справді так… Але доповідати Ральфу… не дуже хочеться.
Король Ральфґанґ і граф Ґолтба, як видно, друзі.
Він добре знає його характер.
— Може, він страшний?
— Страшний… ну, страшний, але важко сказати одним словом…
— могомого…
Граф рідко коли говорив так незграбно.
Другу половину він лише бубонів щось собі під ніс.
Поки він бубонів, його довга борода ворухалася.
— Пане Сіоне!
Озирнувшись на голос, побачив Домініка.
Він швидко підбіг до нас.
Його незвичайний вигляд змусив мене занепокоїтися.
— Щось трапилося?
— Т-так. Насправді… король Ральфґанґ наказав запросити вас до замку.
— …Що? Кого?
— Учителя Сіона та графа Ґолтбу!
— С-схоже, дехто з королівської гвардії проговорився.
— Короля зацікавили недавні дії графа, тож їх допитали.
— Т-так, ясно. А тих лицарів… їх не покарали, так?
— З цим усе гаразд. Я наказав їм мовчати, тож відповідальність на мені.
— Це теж проблема! Ах, так і сталося… Ну так, звісно.
— Т-треба йти до замку. Це я все почав, тож якщо що, відповідальність на мені. Домініку не треба брати провину на себе!
— Так не вийде. Я віддав наказ загону, і підтримав його.
— Ні, це моя провина. Домінік же мій охоронець.
— Я його переконав, тож маю взяти відповідальність. Не хвилюйтеся, що б не сталося.
— Я все візьму на себе!
— Ні, я!
— Ні, я!
— Ні, я!
Поки ми сперечалися, пролунав рішучий голос.
— Тоді нехай усі візьмуть відповідальність.
— Адже всі погодилися, підтримали і мовчали. Я теж співучасниця.
— Т-так! І я теж!
— Нехай усі візьмуть відповідальність!
Почувши слова сестри й Вінони, ми троє переглянулися.
— Т-так, давай так.
— Е-е, так, тоді згоден.
— Х-хм, гаразд.
Нас не стратять… мабуть.
Якщо що, втечемо з усіх сил.
Усіх заберемо.
У м'якій атмосфері згоди сестра швидко рушила вперед.
— Ну ж бо, йдемо. Не можна змушувати короля чекати.
Сестра легкою ходою попрямувала вперед.
Моя сестра, хоч і рідна, має залізні нерви, подумав я.