Творець магії — Як створювати магію в іншому світі
156. Вінона і Свято фей 2
Хоч люди є, але місто стихло в тиші.
У цій тиші раптом у полі зору щось блимнуло.
Це була істота, що літала в небі, випромінюючи світло.
Здавалося, ніби світлячки, але то були феї.
Вони літали небом, випромінюючи світло магічної сили, і спускалися до води всюди.
Здається, для цього були глечики з водою та фонтани.
Але світло магічної сили бачу лише я.
Усе ж біля місць, куди сідали феї, стояли смолоскипи та Громові ліхтарі, тож їхні силуети було видно.
Крила фей відбивали світло. Вже сам по собі це був прекрасний вид.
Ось як, це і є Свято фей.
Зазвичай феї не показуються в місті, але саме цього дня з’являються.
Чому — я гадки не маю.
— Як гарно, правда?
Вінона з усмішкою дивилася на фей.
Пригадуючи, після переродження в іншому світі я ніколи так не проводив час.
Справді, я тільки й роблю, що досліджую та працюю.
Я мимоволі посміхнувся.
— А, пане Сіоне, щось сталося?
— Ні, нічого. Просто згадав дещо.
— Так?.. А може, вам не весело зі мною?..
— Я вже казав, що ні. З Віноною весело.
— Т-тоді добре. Мені теж дуже весело.
Ми обоє тихо посміхнулися.
Відчуття, що ми розуміємо одне одного, зробило мені приємно.
— Віноно, ти змінилася.
— Я?
— Так. Раніше ти не висловлювала своїх думок чи слів, правда? А тепер чітко передаєш свої думки та почуття. Мені це приємно.
— Це завдяки вам, пане Сіоне.
— Мені? Я щось зробив?
— Ви завжди терпляче слухали. «Що ти хочеш? Що тобі подобається?»
— Я нерішуча й боязка, тому завжди зволікаю, але ви терпляче чекали…
— Тому я вирішила висловлювати свої думки.
— Навіть якщо не вдасться передати добре, я намагатимуся висловити словами.
— Щоб хоч трохи передати свої почуття вам, пане Сіоне, який завжди мене слухає.
— Ось як…
Вінона за кілька місяців неймовірно виросла.
Та, що спочатку метушилася й завжди чогось боялася, тепер дивиться мені прямо в очі й передає свої почуття.
Та, подумавши так, Вінона ніби отямилася й поспішно відвела погляд.
І такий її вигляд теж приємний.
Відчуваючи її старання, вона здається ще милішою.
Спочатку, здається, переважали співчуття та жалість.
Але тепер.
Що це, я й сам не знаю.
Важко висловити словами мої нинішні почуття.
Бо я й сам не дуже розумію свої емоції.
Якщо я зрозумію, що це за почуття, чи з'явиться колись нагода висловити їх словами?
Словами… слова?
Зачекай. Що таке? Щось зачепило.
Слова. Зачепило слово «слова»?
Чому. Чому це мене цікавить.
Що таке, чому я так переймаюся словом «слова».
— Пане Сіоне…?
Занепокоєно Вінона заглядає мені в обличчя.
Я подивився їй у вічі.
У голові одна за одною з'являються й зникають різні відомості.
Вінона. Моя покоївка. Старанна вона.
Дівчина, яка щодня намагається опанувати магічну силу й магію.
Останнім часом я досліджую мову фей.
Магічна сила, магія, мова фей, почуття, слова.
Результат, до якого це приведе…
— Заклинання?
Здавалося, раптом погляд прояснився.
Удар, ніби блискавка пройшла від маківки через хребет.
Губи тремтять, і мій погляд не може нормально відобразити картину.
— Заклинання! Це ж заклинання!
Я різко підскочив і закричав.
Вінона, побачивши, як я підстрибую від радості, теж стривожено підхоплюється.
— Що-що сталося, пане Сіоне!?
— Заклинання, заклинання! Магічні заклинання, що використовують мову фей! Ухехе, заклинання! Це були заклинання! Мене весь час це турбувало. Відповідь знайдено, Віноно!
Вінона, хоч і розгублена, відчайдушно намагалася зрозуміти мої слова.
Втім, мої пояснення, звісно, надто недбалі.
— Дивіться. Спокійно, спокійно, я. Вийде, обов'язково вийде!
Я одягнув на руку «Громовий вогонь», що висів на поясі, заплющив очі й заспокоївся, ніби медитуючи.
Відкрив очі, простяг руку й промовив.
Ті давні слова.
— Глибини, звідки прийшли, темрява й світло, що змішалися в потворну істоту. Явись!
З рота вилетіли кульки магічної сили чорного, білого, помаранчевого, фіолетового й синього кольорів.
Їхній розмір і обсяг магічної сили майже вдвічі більші, ніж у ротової магічної сили, яку я використовував як мову фей.
Зазвичай така магічна сила просто піднімається вгору й зникає, але тепер вона збирається біля моєї руки.
Зібрана ротова магічна сила утворила одну грудку й почала змінювати колір на насичений фіолетовий, змішаний із п'ятьма кольорами.
Коли ротова магічна сила ледь не торкнулася моєї руки, я потер пальцями й запалив вогонь.
І ротова магічна сила спалахнула.
На мить спалахнув синій вогонь, а за мить згас.
Я подивився на Вінону.
Вінона теж подивилася на мене.
— Ухехе… бачила?
— Б-бачила. Але хіба ви просто використали магію? Я ж не бачу магічної сили…
— Поясню. Насправді в тій магії я не використовував ні магічного наповнення, ні збирання магії. Я створив Флер лише з ротової магічної сили! Як бачиш, обсяг магічної сили невеликий. Тож Флер спалахнув лише на мить! Ухехе, ухе! Я зрозумів щось неймовірне!
— А-але щойно, здається, ви, пане Сіоне, промовляли людською мовою. Досі, коли ви говорили мовою фей, ви не вимовляли людських слів.
— Так, саме в цьому річ! Це була сліпа пляма!
— Адже Мелфі, коли говорить, не вимовляє слів, правда?
— Тому я теж не вимовляв слів і користувався мовою фей так само, як Мелфі.
— Справді, коли говориш мовою фей, краще робити саме так.
— Інакше важко точно передати слова Мелфі.
— Але це було потрібно «для розмови мовою фей», а не «для випускання ротової магічної сили».
Я одним подихом пояснив усе це й зробив паузу.
— Загалом, магічну силу випускають із почуттями чи наміром, так?
— Але вкласти почуття в мову фей непросто, бо там не використовують слів.
— Тому я також коригую магічну силу за допомогою магічного чуття.
— Звісно, навіть якщо точно вкласти почуття, це не означає, що ви зможете говорити мовою фей.
— Але щойно я зрозумів: ротова магічна сила випускається, навіть якщо використовувати людську мову.
— Тобто якщо ви можете вкласти почуття в слова, то можете випустити ротову магічну силу!
Для зовнішньої магічної сили, тобто магічного наповнення чи збирання магії, потрібен певний обсяг магічної сили.
А от ротової магічної сили потрібно небагато, бо її зазвичай використовують як мову фей.
Але потрібне тонке керування магічною силою, щоб випустити її з рота.
Тому Вінона й не могла випустити ротову магічну силу.
Але тепер я зрозумів: «вкласти почуття в слова» дозволяє випустити ротову магічну силу.
— Тобто вкласти почуття в слова…?
— Так! Вкласти почуття в слова! З магічним наповненням і збиранням магії те саме, але є велика різниця. Зовнішня магічна сила створюється з думкою про випускання з тіла.
— Я спочатку спостерігав за шлюбною поведінкою еттентраута.
— Я придумав магічне наповнення та збирання магії, спостерігаючи, як він випускає магічну силу з голови чи наповнює нею тіло.
— Тому я й не міг придумати іншого способу випускання магічної сили й навіть не думав про це.
— Для магічної сили потрібні образ, почуття й намір.
— Без такого образу чи ідеї я не міг випустити ротову магічну силу.
— А тепер усе інакше. Завдяки Мелфі та феям я дізнався про існування ротової магічної сили.
— І Вінона теж.
— Т-тобто… якщо я зможу уявити ротову магічну силу, то, вклавши почуття в слова… я теж зможу випустити магічну силу!?
— Думаю, така можливість є!
Тому й потрібні заклинання.
Якщо в мене є магічне чуття, то я зможу використовувати магію через ротову магічну силу, засновану на мові фей.
Але як людина без магічного чуття може використовувати магію?
Або як людина, яка не здатна до магічного наповнення чи збирання магії, тобто до зовнішньої магічної сили, може використовувати магію?
Так, відповідь — це заклинання.
Використовувати ротову магічну силу, внутрішню магічну силу, щоб творити магію.
Як я щойно показав, навіть самої ротової магічної сили достатньо для магії.
Через малий обсяг магічної сили ефект слабший, але можливість використовувати магію залишається.
Я подивився на Вінону з надією.
Якщо завдяки цьому Вінона пробудить магічну силу.
Це стане великим кроком для магічної науки.
А найважливіше.
Те, що Вінона зможе використовувати магію.
Вона так старалася, тож я хочу, щоб її зусилля були винагороджені.
Вінона, хоч і розгублена, міцно стиснула губи й рішуче кивнула.
— З-зрозуміла. Спробую.
— Так, старайся!
— Б-будь-які почуття підійдуть?
— Так. Краще сильні почуття.
— Сильні почуття…
Вінона кинула на мене погляд, а потім глибоко вдихнула.
Її обличчя трохи почервоніло. Здається, вона схвильована.
Звичайно. Адже тепер вона, можливо, зможе випустити магічну силу.
Можливо, її довгі зусилля нарешті будуть винагороджені.
Я теж був схвильований і нетерпляче чекав на її наступні слова.
І ось.
Момент настав.
Вінона подивилася на мене.
Її обличчя було таким серйозним і таким гарним, яким я ще ніколи його не бачив.
— Я люблю пана Сіона.
Разом із цими словами, що линули плавно, з вуст Вінони народилася маленька магічна сила.
Біла, рожева, жовто-зелена. Ця магічна сила попливла вгору.
— Вийшло! Вінона! Магічна сила, ротова магічна сила з’явилася…
Я був у захваті, але поступово усвідомив слова, які вона сказала.
Що щойно сказала Вінона?
— Мені, покоївці, г-говорити таке… мабуть, не по стану.
— Я ж ще й егоїстично, заради власних потреб, віддавала своє тіло… Це, мабуть, теж було грубо.
— А-але я… я-я… я люблю пана Сіона!
Знову й знову з рота виливалася магічна сила того ж кольору.
Обсяг магічної сили був невеликий. Але кількість цих кульок і сльози, що котилися з очей Вінони, відбивали її серце.
— Я люблю пана Сіона, який так дбає про мене…!
— Я люблю пана Сіона, який навіть на відстані одразу знаходить мене.
— Мені подобається пан Сіон, який так ласкаво ставить запитання.
— Мені подобається пан Сіон, який наглядає за мною.
— Мені подобається пан Сіон, який визнає мене.
— Мені подобається пан Сіон, який говорить про мої хороші сторони.
— Мені подобається пан Сіон, який серйозно ставиться до магії… я люблю його…
Її щирі до болю, відважні слова позбавили мене дару мови.
Таке чисте зізнання, що я мало не заплакав.
Від такої події я просто стояв як укопаний.
Мені треба щось сказати.
Але я не розумів своїх почуттів.
Голова не працювала нормально.
Я не міг зрозуміти, про що думаю і що відчуваю.
Я безглуздо відкривав і закривав рота, але жодного слова не вийшло.
І раптом Вінона впала, як лялька з обірваними нитками.
Я поспіхом підтримав тіло Вінони.
— Віноно!? Ти… ти в порядку!?
Вінона знепритомніла.
Напевно, через те, що вперше випустила магічну силу.
Граф теж неодноразово мав такі симптоми.
Про всяк випадок я наблизив вухо до рота Вінони.
Почулося рівне дихання. Все гаразд, вона просто знепритомніла.
Я видихнув з полегшенням, і лише тепер серце забилося швидше.
Я навіть не уявляв, що Вінона зізнається мені.
Та боязка Вінона, зібравши всю мужність, відкрила мені свої почуття.
Почуття, які вона мала до мене, мабуть, були романтичними.
А що я відчуваю?
Що я думаю про Вінону?
І яким я хочу бути з Віноною?
У грудях снували різні почуття, і я тихо зітхнув.
— Сьогодні ти весь час такий галасливий.
Навіть після того, як я прочитав лекцію своєму серцю, воно не заспокоїлося.