Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

150. Фініш і старт

Незабаром ми підійшли до табору, коли раптом граф Ґолтба голосно вигукнув.

— Гм, до речі, я згадав, що в мене є справа!

— Справа? Ви повертаєтеся до Аджорама? Там можуть бути монстри, тож я теж…

— Ні-ні! Продовжуйте свої дослідження, учителю Сіоне! Тоді!

Граф, не дочекавшись моєї відповіді, з усмішкою побіг геть.

Все той самий енергійний чоловік.

Трохи хвилююся, але з графом усе буде гаразд.

Я продовжив шлях до табору.

— …Га?! Це… це де?!

— Ви прокинулися, пане Домініку?

Почулися голоси Домініка та Вінони.

Здається, табір зовсім поруч.

— А, так, пані Віноно… Схоже, я знову знепритомнів. Вибачте за турботи.

— Ні-ні! Нічого подібного! Це моя робота!

Я намагався пройти крізь кущі до табору.

— …Можу я запитати про одне?

Я несвідомо зупинився.

Почувши слова Вінони, я не наважився заважати розмові.

Голос звучав серйозно.

Мабуть, це щось, для чого потрібна порада.

У такому разі підслуховувати не можна.

Я тихо розвернувся, щоб не видавати звуку.

— Чому ви так стараєтеся…?

Я раптово зупинився.

— Що саме ви маєте на увазі?

— П-пробачте! Раптом таке питання. Звичайно, ви образилися.

— А, ні, справа не в цьому. Просто я не зрозумів, що саме ви мали на увазі. Це мені слід вибачитися.

Відчувається взаємна турбота.

Чому я зупинився і слухаю їхню розмову, стоячи до них спиною?

Але чомусь не міг рушити з місця.

— Я… навіть якщо хочу допомогти пану Сіону, не можу зробити нічого значного.

— Я намагаюся по-своєму, але нічого не виходить.

— Ви піклуєтеся про нас. Хіба цього недостатньо?

— Н-ні, цього замало! Це може робити будь-хто, не тільки я.

— Я хочу… хочу навчитися керувати магічною силою.

— Бо якщо я теж зможу керувати силою, яку любить пан Сіон… можливо, зможу допомагати більше.

У тиші, що настала, я повільно обернувся й підглянув за ними.

Вінона трохи розгубилася, а Домінік дивився на неї з усмішкою.

Чомусь ця сцена стривожила мене.

— А, е-е, я сказала щось образливе?

— Ні, просто я подумала, що для вас учитель Сіон дуже важлива людина.

— Т-т-та що ви, це н-надто самовпевнено з мого боку. Я ж н-нікчемна…

— Не треба так принижувати себе. Навіть збоку видно, що учитель Сіон теж цінує вас, пані Віноно.

— Навіть якщо не вмієте керувати магічною силою, може, варто мати більше впевненості?

— …Можливо, я хочу опанувати магічну силу, бо хочу мати впевненість.

З мого місця не було видно обличчя Вінони, яка опустила голову.

Спина Вінони здавалася дивно маленькою.

— Тож ми дійшли до питання, чому ви все ж докладаєте зусиль.

— Ви відчуваєте величезну різницю з учителем Сіоном і пані Марі, тож чому продовжуєте старатися, я правильно зрозумів?

— Т-т-то, н-ні! Е-е… п-пробачте!

Домінік усміхнувся до Вінони, яка похнюпилася.

— Нічого страшного. Я теж добре відчуваю власну недосвідченість. Але саме тому й докладаю зусиль.

— Адже прикро, чи не так? Не думаю, що все вдасться, якщо не здаватися, але знаю напевно: якщо здаєшся, то вже точно нічого не вийде. Тож я просто не здаюся.

Вінона здивовано кліпала очима.

Не те щоб слова не лягали на серце — радше самі слова застали її зненацька.

— А-ха-ха, вибачте. Моя відповідь виявилася простішою, ніж ви сподівалися?

— Н-ні! Нічого такого…

— Ви добра, пані Віноно.

— Е? Я… я добра?

— Так. Саме тому ви надто багато думаєте. Особливо щодо вчителя Сіона у вас, здається, особливі почуття, тож усе ускладнюєте.

— Можливо, варто думати простіше.

— Простіше…

— Так. Просто: чого ви хочете, ким хочете стати. І все.

— Навіть якщо шлях до мети важкий, коли він чіткий, не будете вагатися.

— Залишається лише перевірити, чи є у вас рішучість, і чи варте для вас продовження цього шляху.

Вінона уважно слухала Домініка й кілька разів серйозно кивнула.

— Так… Ви маєте рацію, пане Домініку.

— Якщо не виходить, треба старатися ще більше. Ось і все.

— Саме так. Навіть якщо попереду шлях урветься, може відкритися новий.

— Пройдене ніколи не буває марним.

— Так! Дякую вам! Я… я буду старатися!

— Ось це настрій, пані Віноно!

Вінона з новою рішучістю міцно стиснула маленькі кулачки.

Домінік рішуче кивнув, щоб підбадьорити Вінону.

Дивлячись на них, я відчув у грудях легке, неясне занепокоєння.

Вінона — звичайна дівчина.

З ким їй дружити — її справа.

Тож я не збираюся втручатися.

Але серце трохи не на місці.

Можливо, це просто почуття власності.

Чи, може, це почуття відчуження від того, що вона не звернулася до мене за порадою?

Ні, насправді Вінона вже багато разів розповідала мені.

Останнім часом я був повністю поглинутий мовою фей, тож, можливо, вона просто не хотіла мене турбувати.

Або, можливо, відчула щось близьке до Домініка.

…Як завжди, коли справа стосується магії, мій кругозір звужується.

Вінона вже кілька місяців і більше тренується в керуванні магічною силою, але прогресу немає.

Я не подумав про її почуття в такому стані.

Мені варто серйозніше подумати про те, щоб Вінона змогла використовувати магічну силу… магію.

І заради неї, і заради мене самого.

●〇●〇

Ми з Мелфі дивимося одне одному в очі.

І я, і вона усміхаємося.

Коли Мелфі рухає ротом, з'являється кілька ротових магічних сил.

Різні кольори магічної сили, кількість, сила.

Підтвердивши, що Мелфі випустила ротову магічну силу, я «заплющив очі».

У темряві спливають численні відчуття.

Великі й малі магічні сили.

Я прочитав кожне тонке відчуття.

— Без сумніву… Мелфі сказала «доброго ранку», так?

— Ого! Саме так, правильно!

Відкривши очі, я побачив, що Мелфі зустріла мене з тією ж усмішкою.

Кольори магічної сили, що спливали, були візерунком, який ми з графом вважали майже привітанням.

За місяці досліджень ми не могли розшифрувати складні слова, але прості привітання в основному запам'ятали.

Однак у будь-якій мові навіть самі лише привітання бувають різними.

Тому граф і я щодня записували першу ротову магічну силу, яку Мелфі випускала вранці, і запам'ятовували все це — єдиний, хоч і неефективний, спосіб.

І навіть так певності не було.

Це тому, що бракувало важливого елемента для розуміння мови фей.

У наших відчуттях усне мовлення, як випливає з назви, відбувається через «слух», а жестова мова — через «зір».

Це лише основний елемент, і не означає, що інші не потрібні, тож не ображайтеся.

Однак для мови фей потрібне було відчуття, відмінне від слуху чи зору.

Це відчуття сприйняття магічної сили, тобто «магічне чуття».

Магічне чуття, що належить до шостого чуття, нестабільне і невловиме.

Відчуття «воно там» — це те, чим ми зазвичай не користуємося.

Дуже делікатне і складне.

Але можливо.

Можна відчути, що воно там.

Розмір магічної сили можна чітко визначити, але зрозуміти колір магічної сили було проблемою.

Насамперед колір тісно пов'язаний зі світлом.

Це не що інше, як візуальне явище, тож розрізняти кольори із заплющеними очима спочатку має бути неможливим.

Але це лише для звичайного кольору.

Колір магічної сили визначають за допомогою магічного чуття, за його тонкими відчуттями.

Так, це відчуття.

Важко описати словами, яке саме це відчуття, але в кольорі магічної сили справді є відмінності.

Наприклад, червоний колір магічної сили відчувається сильною присутністю й теплом.

Це тепло не має нічого спільного з температурою. Воно схоже на задушливу, палку емоцію.

Найближче буде сказати, що це не те, що впливає на п’ять почуттів, а радше те, що викликає образи.

Кожен колір магічної сили має такі особливості.

Крім того, коли сприймаєш колір магічної сили через магічне чуття, навіть один і той самий колір може справляти різне враження.

Наприклад, відчуваєш тепло, але з дещо м’яким відтінком, або ж дуже сильне тепло, яке тисне.

Тобто можна вважати, що це відчуття, яке містить різні відтінки значення в кожному кольорі магічної сили.

Для червоного це гнів або сильні почуття, а значення — вогонь, тепло тощо, але все це не однакового роду.

Звісно, через різницю значень лише за кольором неможливо точно зрозуміти зміст слів.

Мова фей складається з того, що магічним чуттям сприймають вид кольору магічної сили, її силу та кількість.

Тому, покладаючись лише на зір, можна було вловити лише уривчасте й нечітке значення.

Насправді мова фей — це невербальне спілкування, яке відбувається за допомогою магічного чуття.

Але оскільки визначення мови стає розмитим, я вирішив і далі називати це мовою фей.

— Однак мова фей доволі складна… Навіть маючи магічне чуття, не одразу все зрозумієш.

— Так, насамперед дуже важко опанувати магічне чуття. Феї, мабуть, роблять це легко, бо займаються цим від народження, а для людини це майже неможливо.

— Гм, виходить, крім учителя Сіона, це, мабуть, ніхто не зможе.

— Принаймні в мене не вийшло…

Не лише граф Ґолтба, а й сестра не змогла.

Сестра досить вправна, навіть з Аквою впоралася одразу.

Навіть вона сказала: «Це неможливо. Ніяк не можу вловити це відчуття» — і здалася.

Мені теж це здається дуже складним, але, мабуть, у мене виходить, бо я вже створив чимало магії й часто стикався з тим, що породжує магічну силу.

Граф явно засмучений.

Він був страшенно розчарований.

Він так опустив плечі, що аж шкода ставало.

— Е, графе, не падайте духом! Тепер ми краще розумітимемо мову фей!

Граф смикнув вухами й раптом підскочив.

— Точно! Якщо краще розумітимемо мову фей, то й дослідження фей рушить уперед!

— Це ж відкриття століття! Нема часу сумувати!

Ми кивнули один одному, ніби підтверджуючи спільну думку.

Без магічного чуття точно не зрозуміти слів фей.

Однак колір магічної сили й її силу можна розрізнити навіть просто дивлячись, тож трохи зрозуміти можна, і для інших це теж не буде марно.

Тепер зрозуміло, що робити.

Почути кожне слово Мелфі й знову записати його значення.

Досі вся магічна сила мала лише візуальну інформацію, тож зміст був неточним.

Тепер, коли я можу користуватися магічним чуттям, я зможу точно зрозуміти слова Мелфі.

І коли все запишемо…

Це, мабуть, забере чимало часу.

Але ми стояли на стартовій точці.

Тепер лишилося лише рушити вперед, до мети.

— Тож почнімо! Графе! Мелфі!

— Звичайно ж!

Я гукнув до двох.

Граф бадьоро підняв кулак.

Мелфі поглянула на мене й графа по черзі.

Випустила кілька ротових магічних сил помаранчевого, жовтого й жовто-зеленого кольорів.

А потім Мелфі закружляла навколо нас і відповіла усмішкою.