Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

143. Дослідження мови фей. Аналіз 1

Ми з Мелфі почали розмову.

— Мене звати Сіон, будьмо знайомі.

Мелфі кілька разів кліпнула й звела очі до неба.

Схилила голову то в один бік, то в другий і насупилася.

Не дійшло.

Я приклав руку до грудей і лагідно повторив:

— Мене звати Сіон. Приємно познайомитися.

Мелфі ще трохи посиділа, схиливши голову, а тоді, наче щось збагнувши, просвітліла й заговорила.

Говорила секунди три.

Звуків, тобто «літер», — мабуть, десь двадцять.

Кульок магічної сили — десять. Великі й малі впереміш.

Кольори — зелений, помаранчевий і жовтий.

А губи?

По губах читати я не вмію, але й так видно, що це не людська мова.

Одне речення я приблизно зрозумів.

Дочекавшись, поки граф допише, я перейшов до наступного.

Я з усмішкою підняв руку й сказав:

— Добрий день.

Мелфі так само підняла руку й відповіла.

Секунди з пів, мабуть.

Цього разу звуків — три.

Кульок магічної сили — вісім. Великі й малі впереміш, але біла — найбільша.

Кольори — помаранчевий, жовтий, зелений і білий.

Білий — напівпрозорий; такого я, здається, ще не бачив.

Губи рухалися начебто просто.

Он як, дещо вже прояснюється.

Далі.

— Мелфі, як ся маєш?

Цього разу я сказав це з легкою усмішкою.

Мелфі всміхнулася, покружляла й зупинилася просто перед моїм обличчям.

Заклала руки за спину, подалася вперед і сором'язливо закрутилася.

А тоді заговорила.

Говорила секунд десять.

Звуків — десь сто двадцять.

Кульок магічної сили… тридцять п'ять. Рожеві здебільшого великі, інші — менші.

Червоні, білі, рожеві й салатові.

Губи рухалися так складно, що нічого не розбереш.

Договоривши, Мелфі опустилася на своє місце й знову сіла.

Вона хихикає «хі-хі» — мила, але що вона сказала, не зрозуміло.

Спроб іще замало.

Треба зібрати більше відомостей.

Не знаю, наскільки складна мова фей, але раз є з ким говорити, розібратися в ній має бути порівняно легко.

Головне — не поспішати, ретельно перевіряти кожну дрібницю й не помилятися.

Рухатися далі, точно відрізняючи правильне від хибного, — ось що найважливіше.

Я ж завжди так робив.

Я глянув на графа, що завзято все записував.

Схоже, дописав — кивнув мені.

Дослідження — це здебільшого нудна, кропітка робота.

Хто на неї не здатен, той нічого не зрозуміє й нічого не з'ясує.

Такі люди не годяться для того, щоб робити відкриття.

Гаразд, далі.

— Доброго ранку, Мелфі.

Знову привітання.

Слова інші, але рухи й вираз обличчя я лишив ті самі.

Мелфі так само підняла руку й відповіла.

Пів секунди — як і досі.

Звуків теж три — так само.

А от кульок магічної сили стало п'ять. Розміром десь однакові.

Кольори — помаранчевий, жовтий, зелений.

Білої немає?

Скажу ще раз.

— Добрий день.

Тим самим жестом.

Мелфі здивовано повторила мій жест.

І знову щось так само відповіла.

Пів секунди. Три звуки. Те саме.

А кульок магічної сили — дві. Одна набагато більша.

Колір — фіолетовий.

Слова, мабуть, ті самі.

Але кількість і колір кульок магічної сили змінилися.

Що б це означало?

Може… ні, висновки робити ще зарано.

Я ще раз сказав «добрий день».

Мелфі явно розгубилася, схилила голову й відповіла.

Час і кількість звуків — як і досі.

Кульок магічної сили — три, фіолетові й темно-сині.

Цього разу два кольори. Темно-синя, здається, більша.

Он як…

Я ніяково всміхнувся й сказав Мелфі:

— Вибач, що повторюю те саме.

Мелфі, схоже, не зрозуміла й похитала головою.

Вона, мабуть, і не розуміє, що ми робимо.

Якщо поводитися надто дивно, вона може перестати нам довіряти, тож треба бути обачним.

Потім я говорив здебільшого про привітання, про себе, а ще питав і відповідав про те, що хочу більше дізнатися про Мелфі.

Минуло години дві, і Мелфі, втомившись, заснула на підстилці.

Дивишся, як вона мило сопе уві сні, — і хочеться її оберігати.

Граф тримав кілька десятків аркушів пергаменту й мав замислений вигляд.

— Учителю Сіоне. Я записав усе, що ви казали і як вона відповідала.

— Дякую, графе.

Я взяв пергамент і переглянув.

— Тут чимало цікавого. У мене склалася одна гіпотеза.

— О. Можна послухати?

Я з повагою подивився на графа.

Граф, обмірковуючи, заговорив хрипкуватим голосом.

— Спершу про перше привітання. Першого разу ви сказали «Мене звати Сіон, будьмо знайомі» досить стримано, а потім змінили слова на «Мене звати Сіон. Приємно познайомитися» і представилися з лагідним виразом обличчя.

— Мабуть, так ви перевіряли, як вона відгукнеться, якщо те саме сказати іншими словами, — тобто чи дійде до неї.

— Перше не дійшло, друге — дійшло.

— Отже, феї досить розумні, щоб розуміти з виразу обличчя й жестів.

— Далі просте привітання «Добрий день». Зі звичайною усмішкою.

— Мелфі зрозуміла ваш намір — що це якесь привітання.

— Даних ще замало, але розумно припустити, що це тому, що ви повторили той самий жест і сказали щось схоже.

— І тепер те, що ми тоді побачили, можна взяти за основу: так вітаються.

Граф сказав усе це на одному диханні, помовчав і повів далі.

— Далі ви сказали «Мелфі, як ся маєш?».

— З ширшою усмішкою, дуже приязно.

— Мабуть, це теж була спроба привітатися іншими словами.

— Але Мелфі сприйняла це не як привітання, а якось інакше.

— Поводилася вона дуже приязно, тож, певно, зрозуміла це як знак прихильності.

— Тобто самі слова мало що важили — ваш намір вона зрозуміла лише з жестів.

— Усмішка. Вираз обличчя. Виходить, у спілкуванні з феями вони дуже важливі.

— Далі — «Доброго ранку, Мелфі». Що це привітання, Мелфі, мабуть, зрозуміла лише з рухів і виразу обличчя.

— Самих слів вона не зрозуміла, але скільки їх, схоже, вловлює.

— Рухи й вираз обличчя для неї важать більше, тож вона й відповіла так само, як перед тим.

— Але кульок магічної сили поменшало.

— Ось це цікаво. Тоді це була ще лише підозра.

— А далі ви двічі сказали «Добрий день» із тим самим жестом і виразом.

— Першого разу були лише фіолетові.

— А вдруге — фіолетові й темно-сині. Цих двох кольорів спершу не було.

— І Мелфі явно розгубилася.

— Склавши все докупи, можна дещо сказати.

Він знову помовчав.

— Колір магічної сили — це, мабуть, колір «якогось почуття» або «волі, наміру».

Граф спокійно, обережно й незворушно зіставляв факти й спостереження.

Я не міг не дивуватися, як блискуче він усе розтлумачив.

Воно й не дивно.

Він учений. Та ще й шанований у Медіфі, з чималими здобутками й неабиякий.

Те, що зрозумів я, він теж, звісно, зрозуміє.

Я маю перевагу лише тому, що сам назбирав знань і знав дещо наперед.

Як учений, граф кращий за мене.

Але в магії, у магічній силі я йому не поступлюся.

Мабуть, уперше…

…мені не хочеться комусь програти.

У грудях у мене нишком розгорівся азарт.

І я помітив, що щосили стискаю лівою рукою правий кулак.

Я повільно вдихнув і видихнув, щоб заспокоїтися.

— Графе. Чудово, як ви все помітили й розібрали.

— Я ж хоч і скромний, а все-таки вчений!

— Щоправда… у цьому висновку дещо поквапне.

— Ви теж помітили. Мене бентежить, що незрозуміло, як пов'язана кількість звуків із кількістю кульок магічної сили.

— Та й вважати, що мова фей складається лише з рухів губ, кольору й розміру кульок магічної сили, — це вже занадто.

— Атож. Надто вже все тут тримається на зорі.

— До того ж феї, розмовляючи, не завжди дивляться одна на одну.

— Тобто можна сказати, що рухи губ для розмови не конче потрібні.

— Звісно, те, що видно, важливе для спілкування, але самого цього якось замало.

— Для давнього народу без знань це було б зрозуміло, але ж феї не такі.

— Так. Якщо в них розвинулося спілкування зовсім без звуків — це дивно.

— Але скільки не прислухайся, Мелфі не видає жодного звуку.

— Та й навряд чи слух у фей гостріший, ніж у людей.

— Атож. Якби в них був гострий слух, я б не зміг ховатися в кущах і спостерігати за ними.

— Тоді, мабуть, треба вважати, що вони спілкуються не звуком, а чимось іншим…

— Найпомітніше тут — магічна сила.

— Але коли я спостерігаю за ними з кущів, мене жодного разу не помітили.

— Тобто розпізнавати магічну силу тих, хто далеко чи ховається, вони не вміють.

— Але це все одно що із зором: хоч би яким гострим він був, у сліпій зоні не побачиш.

— Розвинене чуття ще не означає всемогутнє.

— …Може, вони розрізняють не саме колір магічної сили, а те, що в цьому кольорі закладено?

— А може, є ще щось, чого ми не здатні розпізнати.

— Щось таке, чого не збагне ні людина, ні навіть ви, учителю Сіоне.

Я поринув у роздуми.

Властивості магічної сили.

Колись я навіть не знав, що магічна сила буває кольорова, що їй можна надати колір.

Я думав, що магічна сила лише ледь світиться і вся вона однакова.

Але це не так.

Магічна сила демона Ейнцвельфа була червона.

Як згадаю це — розумію, що магічна сила не просто сила як така.

Колір теж щось означає.

Але чи тільки колір?

Що саме — я ще не розумів.

— Якщо одразу хапатися за відповідь, легко схибити. Не поспішаймо.

— Так, учителю Сіоне, ваша правда.

— Часто, поквапившись, усе й зіпсуєш.

— Тож рухаймося крок за кроком.

Я рішуче кивнув на знак цілковитої згоди.

Ми ж тільки почали.

Поспішати не можна.

Я втримав себе й далі обговорював із графом те, що ми з'ясували.

Вірячи, що це неодмінно стане сходинкою до розвитку магії.