Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

142. Доказ довіри

Наступного дня взялися всерйоз: ми досліджували фей і шукали монстрів.

Сестра з Домініком пішли шукати монстрів.

Ми з графом, Вінона й Мелфі прийшли на галявину біля брами, де вчора відпочивали.

Вінона жваво розставила похідні стільці й розстелила підстилки.

Ми з графом сіли на стільці, а Мелфі вмостилася на підстилці.

Вінона заготовляла дрова й бралася до їжі.

Нас було чимало, а дров можна брати лише трохи, тож доводилося зважати.

Їжу й побут можна спокійно доручити Віноні.

— Ну що, почнімо?

— Так, неодмінно почнімо!

Очі графа аж горіли.

Я й сам цього чекав, тож розумів його.

Але спершу одне.

— Річ у тім, що я дещо від вас приховував, графе.

— Приховували? Що саме?

Я створив над долонею водяну кулю.

Аква.

Блоу зрушив її з місця й підняв у небо.

Потім надів Громовий вогонь, створив Флер, послав його вперед і погасив.

Точніше, просто так підібрав обсяг магічної сили, щоб він зник.

Граф витріщив очі.

— Я вже показував вам струм із цієї зброї, Громового вогню, але він діє лише завдяки оцій моїй силі.

— Насправді магічну силу, якою я лікував хворобу лінощів, я знайшов, коли шукав, як чарувати.

— Це вміння я створив сам. Воно зветься магією.

— М-магія… магія?!

Граф так і застиг із приголомшеним обличчям.

Такий вираз я бачив уже не раз.

Але дивитися, як люди дивуються, все одно цікаво.

— Одного дня я дізнався про магічну силу й подумав, чи не можна її на щось використати.

— І так дійшов до магії.

— Магія буває різна.

— Те, що я показав, — основна магія, магія чотирьох атрибутів: вогню, води, грому й вітру.

— Т-так ось воно що… м-магічна сила… тепер усе ясно.

— Я ж думав: я-як ви взагалі натрапили на таку дивну річ, як магічна сила?

— І чому так вправно нею керуєте… а в-виходить, усе було навпаки.

— Ви чарували й саме тому так глибоко пізнали магічну силу, що знайшли, як лікувати хворобу лінощів…

— Саме так. Що магічна сила вичерпалася, я помітив одразу.

— А от щоб навчитися лікувати, передаючи магічну силу, знадобилося дуже багато часу.

Граф поринув у роздуми.

Може, я поквапився показати?

Граф — учений до кісток. Я боявся, що, дізнавшись про магію, він не зможе змовчати.

Але мені хотілося довіритися графові, та й якщо приховувати магію, дослідження фей могло просуватися страшенно повільно.

Для того, що буде далі, це було необхідно.

Граф рвучко підвів голову.

І, схопивши мене за плечі, закричав:

— Чудово-о-о-о!!!

— Г-графе?

Граф був аж сам не свій, на очах у нього бриніли сльози.

— Я-яке диво! Учителю Сіоне! Таки я в вас не помилився!

— Ото людина! Я, Ґолтба, не можу не дякувати долі, що звела мене з такою людиною!

— Ви — взірець і приклад для всіх учених!

— О-о-о-о-о! Яке ж, яке ж це-е-е!!

— Г-графе, заспокойтеся! К-кричати все-таки не варто!

Граф Ґолтба отямився й винувато схилив голову.

— П-п-перепрошую.

— Я т-так розхвилювався, що, не по літах, геть розійшовся… Вибачте.

— Т-та нічого… я вас розумію.

Опинись я на його місці, мабуть, почувався б так само.

Справа не в тому, що я такий особливий.

Коли відкриваєш для себе невідомий світ, а перед тобою стоїть той, хто його відкрив, — тут кожен розхвилюється.

— Хай там як, я хочу й далі досліджувати магію.

— Мені й самі феї цікаві, але саме заради цього я їх і досліджую.

— Феї, схоже, тісно пов'язані з магічною силою… тож можуть допомогти розвинути магію.

— Так я й думаю. Я вагався, чи можна казати, але раз уже досліджуємо разом, приховувати не годиться, тож і розповів.

— Учителю Сіоне… ви справді дивовижна людина.

— Звершення, вдача, вміння, талант, старанність… Уперше зустрічаю людину, гідну такої шани в усьому.

— Ви перебільшуєте, графе. Я просто хотів чарувати.

— Хотів урятувати сестру, що захворіла на хворобу лінощів.

— Тільки й того. Жодних високих причин.

— …Хе-хе. Атож. Учитель Сіон робить те, що робить, щоб здійснити власне бажання.

— Ось воно що.

Ми з графом багатозначно всміхнулися одне одному.

— Тоді й я, як і хотів, візьмуся досліджувати фей.

— Почнімо з розшифрування мови фей.

— Хоча про магію теж хотілося б дізнатися…

— Про це поговоримо, коли відпочиватимемо.

— І, якщо можна, нічого не кажіть Домінікові.

— Гм. Гаразд. Гадаю, йому можна, але кому розповідати, краще вирішувати обачно.

Граф, схоже, високої думки про Домініка.

Домінік начебто став охороняти графа вже після того, як той повернувся з Рістії, але раз граф так йому довіряє, може, вони знайомі ще відтоді?

Домінік казав, що граф Ґолтба приятелює з королем Медіфу.

Утім, які в них стосунки, мені знати не обов'язково.

Не люблю лізти в чуже життя.

— Ну, починаймо.

— Пропоную так: хай Мелфі говорить, ми з її обличчя й рухів здогадуватимемося, що вона хоче сказати, і докладно записуватимемо колір кульок магічної сили, розмір, як вони випливають, як рухаються губи й таке інше.

— Ви, учителю Сіоне, як завжди. Міркуєте, як справжній учений.

— Щоб щось дізнатися, треба все записати.

— А тоді, зважаючи на умови, відкинути зайве й дійти до правильної відповіді. Це основа будь-якого дослідження!

— Т-та невже? Я просто сам звик так досліджувати, а як роблять інші, не знаю.

Почувши це, граф знову аж затремтів від подиву.

Ой, здається, я знову бовкнув зайве.

Але граф глибоко видихнув і, здається, опанував себе.

— …Фух, мало знову не закричав від радощів.

— Ну й лихий же ви, учителю Сіоне. Хочете мене до смерті зворушити?

— Ха-ха, ха…

Я невиразно засміявся й ухилився від відповіді.

Ох і вразливий же граф…

Граф спритно витяг із торби цілий стос пергаменту й перо.

До речі, я теж узяв чимало паперу й пер.

Коштує це шалені гроші, але витрачати мені їх нема на що, тож я купив, не задумуючись.

Для досліджень це конче потрібно.

Я зібрався з думками й заговорив до Мелфі.

Вона сиділа на підстилці й позіхала.

Феї ж сплять, тож, виходить, і позіхають.

Ось і ще одне відкриття.

Помітивши мій погляд, Мелфі радісно обернулася до мене й сіла рівно.

Дуже вже вона жвава. Хоча, може, це лише Мелфі така.

— Мелфі. Поговориш зі мною?

Мелфі схилила голівку набік.

Але одразу щось заговорила, і з рота випливли кульки магічної сили.

Граф тут-таки все записав.

Він, видно, звик, бо зазвичай досліджує сам.

На нього можна покластися.

Досі я досліджував здебільшого сам, тож отак разом — уперше.

Якось аж радісно.

— Учителю Сіоне, може, домовимося, про що з нею говорити?

— Якщо задати якийсь напрям, розшифровувати буде легше.

— Справді… Тоді почнімо з простого — «привітання», «знайомство».

— І ще… записуйте, будь ласка, які почуття видно з її обличчя. Для магічної сили важать і воля, і почуття.

— Слухаю!

Я рішуче кивнув графові й обернувся до Мелфі.

Ну, почнімо.

Розшифровувати мову фей.