Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

141. Проведімо нараду щодо плану

Ми перейшли на галявину трохи віддалік від брами.

До речі, дорогу показала Мелфі.

Мабуть, тут відносно безпечно.

Пообідавши, ми вирішили перепочити.

Мелфі весело роздивлялася їжу, спостерігала за нами, кружляла довкола, а ми з теплом дивилися, як вона бавиться.

Потім Домінік запропонував, щоб лицарі повернулися до міста.

Бо якщо викриють, що вони не доповіли про монстрів, їх покарають.

Правду кажучи, не знаю, чи вони змовчать, але як викриють — тоді й думатимемо.

Зрештою, ми так робимо лише тому, що не хочемо, щоб нам заважали досліджувати, і вважаємо, що краще самим вистежити й здолати монстрів.

А от Домінік вирішив лишитися.

Мовляв: «Я так вирішив сам, та й хочу, щоб мене навчали».

Мене, звісно, непокоїло, що буде з Домініком, але він уперто стояв на своєму, тож ми поступилися.

Хоча сестра казала, що навчати його фехтування може будь-коли.

Не зрозуміти, сумлінний цей Домінік чи ні.

Але, здається, начальства він не боїться.

Може, він насправді відважний?

Хай там як, Домінік теж має ненадовго повернутися до Аджорама.

Бо треба доповісти, що лицарів відіслав назад сам Домінік як командир охорони.

Отже, в Арсфії лишилися я, сестра, Вінона й граф.

Домінік, схоже, геть забув про охорону, а може, вважає, що на нас можна покластися.

Та мені що…

— Ми поїли, тож варто подумати, що робити далі.

— Ми ж іще не домовилися, як саме досліджуватимемо.

— Атож. Важливо вирішити, як діяти.

— Та й обов'язки розподілити.

— Граф має рацію: треба розподілити обов'язки.

— Як досліджуватимемо, що хочемо з'ясувати, навіщо ми це робимо.

— А тоді, зважаючи, хто на що здатен, вирішити, що й за чим робити.

— Якщо не вирішити цього від самого початку, потім буде клопіт.

— Ну так. Я в цьому не мастачка, тож покладаюся на тебе, Сіоне.

— Що маю робити я, я й так приблизно знаю.

Схоже, вона збирається все звалити на мене.

І справді, таке краще брати на себе мені, та й свою роль сестра, здається, вже знає.

Після всього, що було, це неважко передбачити, але все ж — молодець моя сестра.

— Хотілося б водночас і досліджувати фей, і шукати та бити монстрів.

— Тож монстрів я хотів доручити тобі й Домінікові.

Сестра тяжко зітхнула.

— Ох… Так я й думала. Ти ж хочеш досліджувати фей.

— Доведеться ходити з тим дурнем.

— Якщо не хочеш, можу помінятися.

— Та ні. Я розумію. Кожен робить те, що вміє. Візьмуся.

— Сам він, мабуть, загине. Та й магічної сили він, здається, не бачить.

— Але ж і я крихт магічної сили не бачу, га?

— Нічого страшного.

— Шукати сліди ніг і таке інше, може, буде важко, але крихти магічної сили лише полегшують пошук.

— Як на мене, щоб трохи пошукати, досить бачити звичайну магічну силу.

— А коли з'ясуєте, як поводяться монстри, де ходять, які вони й де найбільше їхніх слідів, я теж прийду.

— Тобто я шукаю монстрів і даю їм раду. Зрозуміла.

— Дякую. Тоді щодо дослідження.

— Здебільшого ми з графом розбиратимемося в мові фей — тобто займемося «аналізом мови фей».

— Щоб вивчити, як живуть феї, найкраще бувати в їхньому селі, але поки вони нам не довіряють, краще до них не наближатися.

— Треба опанувати хоч трохи мову фей і зробити щось, що їм самим піде на користь.

— Тобто здолати монстрів, так?

Сестра тут-таки підхопила.

Таки вона вгадала, що я задумав.

— Саме так. Щоб подружитися з феями, треба навчитися з ними говорити й бути з ними якомога довше.

— А ще важливо допомогти їм із тим, що їх турбує.

— Тоді вони, як і Мелфі, перестануть нас остерігатися.

Я розумію, що це розрахунок, але іншого виходу немає.

Та й вигідно ж і нам, і їм, тож, сподіваюся, мені це пробачать.

Ніхто з трьох не заперечив — усі кивнули.

— Досліджуватимемо ми з графом. Здебільшого — біля села фей, розмовлятимемо з Мелфі й потроху розшифровуватимемо мову фей і вивчатимемо, як вони живуть.

— Ми з графом хочемо зосередитися на дослідженні, тож про побут доведеться подбати Віноні.

— Щоправда, на місці всієї їжі не роздобудеш, тож до Аджорама доведеться повертатися часто.

— Т-так! Покладіться на мене! Хатні справи, догляд — усе зроблю!

Вінона була сповнена завзяття й аж споважніла.

Відколи ми в Аджорамі, вона, здається, ще старанніша, ніж зазвичай.

Мене це трохи непокоїть… але, здається, усе гаразд, то й нехай.

Правду кажучи, було б добре жити в тому будинку в селі фей, але так, звісно, не вийде.

Можна ще ночувати просто неба біля брами.

Гм? Щось я забув.

А, точно!

Я обернувся до графа.

— В Арсфії ж теж бувають нічні монстри?

Нічні монстри лютіші й сильніші за денних.

Так було й того дня, коли сестра захворіла на хворобу лінощів і ми з татом поспішали до Істрії.

Тоді з'явилися криваві вовки й новий монстр — рейф.

Нічні монстри, кажуть, різні в різних країнах і краях, але найпоширеніші — ґобліни, кобольди й орки, це безперечно.

Хоча останнім часом монстрів раптом побільшало, вони поводяться інакше, з'являються нові, тож хтозна, як воно буде.

— Звісно, бувають. Останнім часом знаходять навіть нових монстрів.

— Вони дедалі небезпечніші, тож навіть у Медіфі закликають бути пильними.

— Тоді ночувати просто неба не варто.

Якщо ми з сестрою вартуватимемо по черзі, то, мабуть, усе буде гаразд.

Але це лише «мабуть» — цілком безпечно не буде.

Зі звичайними монстрами ми впораємося, але з незвичайними, як-от рейфи, самої сили замало.

У монстрології я не тямлю, але що можуть з'явитися небезпечні монстри, розумію краще за всіх.

А чи справді до села фей монстрам не дістатися?

Захищатися феї, здається, ніяк не захищаються.

Мабуть, крізь ту браму жоден монстр не пройде.

Принаймні поки що.

Якщо так, то, безперечно, досліджувати було б куди легше, живучи в селі.

— Краще повертатися до ночі.

— Хоч ви, учителю Сіоне, і панна Марі, й сильні, але хтозна, що нині за монстри.

— Мої знання з монстрології вже потроху застарівають.

Коли так каже знавець, краще послухатися.

Ми з сестрою кивнули одне одному.

Сестра певна своєї сили й пишається нею, але не лізе на рожен і добре розуміє, що таке небезпека.

Як і я, звісно.

Власне, це нам утовкмачили тато й пан Ґраст.

— Тоді до вечора досліджуємо й шукаємо, а тоді повертаємося.

— Сьогодні оглянемо околиці, поговоримо з Мелфі й трохи посунемо дослідження.

— Згода.

— Мене влаштовує.

— С-слухаюся.

Усі троє погодилися, і я підвівся.

Мелфі, що кружляла довкола, спурхнула мені на плече.

Схоже, моє плече вже стало її місцем.

Мені чомусь стало радісно, я всміхнувся, і Мелфі всміхнулася мені у відповідь.