Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

139. План дослідження

Чому, ну чому?

Звідки тут японська?

Той, хто написав цю книжку, — японець?

Ні, ієрогліфи для цього надто незграбні.

До того ж більше ніде японської немає.

Тоді, може, крім слова «Земля», він японської майже не знає.

Але хто він, чому пише японською, звідки її знає?

Може, книжку написав господар цього будинку?

Не знаю.

Не знаю, але автор, безперечно, знає про Японію.

— …Сіоне?

Сестра зазирнула мені в обличчя.

Я квапливо закрив книжку й вичавив усмішку.

— Та ні, нічого.

Сестра пильно на мене подивилася, але лише ледь чутно зітхнула.

Ну от, вона зрозуміла, що я щось приховую.

Але розповісти я не можу.

Що тут написано мовою країни, де я жив до переродження.

— Он як. Ну, раз ти так кажеш, то, мабуть, так і є.

Кинувши на мене підозріливий погляд з-під лоба, сестра відійшла.

Граф, що стояв поряд, спантеличено смикав бороду.

Я квапливо заговорив далі.

— Т-тож поки що відкладімо цю книжку.

Господаря будинку, схоже, немає.

Якщо він повернеться, я хотів би з ним поговорити.

Хто він такий — і чи людина взагалі?

Приховуючи, як калатає серце, я й далі вдавав спокій.

— Гм, атож. Прочитати її ми однаково не можемо.

— Але що ж нам робити? Хто б подумав, що, вивчаючи фей, ми натрапимо на село фей…

— Треба вирішити, що робити далі.

— Бо все дуже заплуталося.

— Так… мабуть, треба.

— Учителю Сіоне, я хотів би почути вашу думку. Що, по-вашому, робити далі?

— Я? Але ж я тут сторонній.

— Не скромничайте. Це ж ви, учителю Сіоне, знайшли це село й найбільше допомогли здолати монстрів!

— Тож цілком природно спитати вашої думки, хіба ні?

Воно, може, й так, але чи погодяться Домінік із лицарями?

Я глянув на них — і всі лицарі на чолі з Домініком чомусь водночас кивнули.

Я й забув. Вони ж хотіли піти до мене в учні.

Сестра лише знизала плечима, а Вінона раз у раз кивала на знак згоди.

І справді, навіть якщо не зважати на мою думку, у цій ситуації лише я знаю найбільше, а про магію ніхто з них нічого не знає.

Що ж, поки що вести доведеться мені.

— Гаразд. Але це лише моя думка.

— Так-так. Цього й досить. Дуже хочу почути.

Граф аж засяяв, а я ніяково всміхнувся йому.

Е-е, мабуть, що я не скажу, граф погодиться.

Ну, інакше ми з місця не зрушимо, тож нічого не вдієш.

Доведеться цього разу взяти все на себе.

— Тоді спершу підсумуймо, що маємо.

— Ми прийшли до Арсфії, щоб дослідити фей.

— Це й була наша мета, але дорогою ми натрапили на монстрів.

— Вирішили, що їх треба здолати, вистежили й здолали.

— А тоді пішли за феями й знайшли село фей.

— На цьому дослідження, заради якого ми прийшли, могло б зрушити.

— Але є кілька клопотів.

Я помовчав і підняв вказівний палець, щоб усі бачили.

— По-перше, тут можуть бути й інші монстри.

— Думати, що були лише ті орки, — надто наївно.

— Треба або знову обшукати всю Арсфію, або охороняти фей.

— Пане Сіоне. Можна спитати, а чому треба охороняти фей…?

Вінона несміливо підняла руку, і я відповів:

— Бо монстри явно гналися за феями.

— Схоже, монстри з якоїсь причини хотіли вбити чи спіймати фей.

— Ті орки, яких ми здолали, бігли саме туди, де були феї.

— А може, це просто збіг…?

— Може. Наприклад, вони випадково натрапили на фей і погналися, щоб убити.

— Але хай там як, феї можуть стати для них здобиччю, тож їх треба охороняти й захищати.

— Ми прийшли досліджувати фей, але для вас, графе, важливо й берегти їх, правда?

— Так, звісно. І не лише для мене — а й для феєзнавців, для тих, хто любить фей, та й для всієї держави.

— Хоча вищій знаті й королівським гвардійцям, мабуть, до цього й діла нема, га?

Граф зиркнув на Домініка.

Домінік скривився, наче розкусив щось гірке, але тут-таки знову набрав свого звичного суворого вигляду.

— Надалі буду уважніший.

Домінік покірно відповів і нічим не виказав почуттів.

Це граф шпигнув його?

Чи просто піддражнив?

Може, вони, на диво, не ладнають?

Хоча, як на те, ворожнечі між ними не відчувається.

— Продовжу. По-друге… дослідження може затягтися, а то й зовсім зірватися.

— Гм… через монстрів, так?

Граф, схоже, зрозумів, до чого я веду.

Решта, схоже, ні.

— Так. Щоправда, тут я трохи здогадуюся.

— Припустімо, ми повернемося до міста, пришлють загін, щоб знищити монстрів, обшукають усю Арсфію. Як гадаєте, знайдуть вони монстрів?

— Мабуть, навряд.

— Бо Арсфію патрулюють щодня.

— А якщо при цьому таких здоровенних орків досі не помітили… ах?! Н-невже, учителю Сіоне, ви хочете сказати, що вони були в такому ж місці, як оце?!

Граф схвильовано засопів.

Спокійно, дідусю.

— Так. Ви, графе, як завжди, проникливі. Я думаю, що орки, може, були в такому місці, як це село фей.

— Звісно, певності немає.

— Але ж цей ліс досі пильнувало стільки людей, а таких монстрів, як орки, не помітили — це дивно.

— До того ж вони були вже явно дорослі. І не один.

— Отже, або вони були там, де їх так просто не знайдеш, або є причина, чому вони раптом з'явилися.

— Думати, що хтось наловив орків і випустив у ліс, — це вже геть безглуздо, тож розумніше вважати, що вони з'явилися самі через якусь причину.

— І тут постає питання.

— Якщо з першого разу їх не знайдуть, то пошуки на цьому скінчаться, ліс знову відкриють і ми зможемо досліджувати далі?

— …Теж навряд. Арсфія для Медіфу — надто важливе місце.

— Якийсь час охорону посилять і так просто нікого не пустять.

— Навіть якщо знайдуть і знищать монстрів — так само.

Ну так, так воно й буде.

Туди, де вже щось сталося, одразу не пустять.

Кілька тижнів, а то й місяців усе так і буде.

А ми весь цей час не зможемо досліджувати фей.

А може, ще й правила змінять, і нас, чужоземців, більше не пускатимуть.

Ось це вже справжня біда.

Що ж, схоже, дехто вже зрозумів, до чого я хилю.

Граф дивився на мене замислено, а моя сестра — з докором.

— Ще раз уточню: наша мета — дослідити фей, і нічого більше.

— Так?

— Безперечно.

— Отож, отож!

— Тоді ось що я пропоную.

— А не казатимемо нікому про монстрів!

— Тоді ніхто зайвий і не заважатиме!

— Знаходити монстрів я вмію краще за будь-кого, і це надійніше, ніж прочісувати ліс натовпом.

— До того ж, поки ми з сестрою тут, можна водночас і бити монстрів, і охороняти фей.

— Двох зайців одним пострілом! Подвійна вигода!

Усі, крім сестри й графа, подивилися на мене так, ніби думали: «Що він верзе?»

І мали рацію.

Зазвичай, коли щось стається, про це треба повідомити тих, хто має це залагодити.

Тим паче що тут феєзнавець і королівські гвардійці, які його охороняють.

Не повідомити про монстрів нема жодної причини.

Домінік стривожено підступив до мене.

— А-але…

— Візьмуть тебе в учні.

Домінік розгублено кліпнув.

Я лагідно всміхнувся й показав на сестру.

— Сестра.

— Що-о-о?! З-зачекай, Сіоне?! Що ти верзеш?!

Сестра з криком кинулася до мене.

Але я вдав, що насвистую, і відвів очі.

— Ну а що, ти ж для цього більше підходиш, ніж я.

— Я на мечах не б'юся, а Домінік, після того як ти його розгромила, знає, яка ти сильна.

Почувши це, Домінік насупився й замислився.

Невже вийде?

А сестра, сіпаючи щокою, нахилилася до мене й зашепотіла:

— Щ-що це ти задумав?! Чого це я маю панькатися з цим дурним лицарем?!

— По-перше, я не хочу чарувати при людях. Тож навчати Домініка мені важко.

— Самим Бустом не обійдешся.

— Гх! Н-ну, це, мабуть, так.

— По-друге, якщо я навчатиму Домініка й лицарів, мені забракне часу.

— Дослідження фей загальмується, а тобі тим часом не буде чого робити.

— Гх! Н-нічого не заперечиш!

— По-третє, тато казав: коли вчиш інших, сам краще розумієш і стаєш ще сильнішим.

Нічого такого він не казав.

Але, мабуть, тато таке сказав би, тож хай це скаже майбутній тато.

Тільки-но я згадав тата, сестра відступилася.

Як завжди.

Ну, мовляв, що з тобою вдієш.

Сестра зітхнула й заплющила очі.

— Гаразд. Нічого не вдієш. Сіон має рацію.

— Мені це не до вподоби, але, схоже, доведеться.

— Ну, Домініку. Чув? Я тебе навчу.

Домінік мав замислений вигляд.

Може, боїться, що порушить наказ?

Він же мусить доповідати, та й підлеглі в нього є.

— Гм, таки не вийде…

— До того ж втягувати Домініка з лицарями якось незручно. Може, графові просто попросити короля, щоб Домініка звільнили від охорони?

— Гм, т-таке можна, але чи дозволить він…

Граф поводився надто вільно, тож до нього й приставили охоронця, що водночас і наглядає.

Навряд чи король погодиться це скасувати.

Поки ми думали, як бути, Домінік підвів голову й спокійно сказав:

— А, ні, можна й не доповідати.

— Арсфію навколо пильно стережуть, тож монстри навряд чи вийдуть назовні.

— До того ж якщо сказати, що ми не доповіли про монстрів, то вийде, що вартові й патрульні не впоралися, — а це вже їхня недбалість.

— Та й те, що про монстрів ніхто не знав, доки ми не прийшли, — як щойно сказав пан Сіон, — означає, що тут щось незвичайне.

— Ще невідомо, чи небезпечно не доповідати, а якщо пан Сіон, що так добре вистежує монстрів, і далі досліджуватиме, може, вийде навіть краще.

А він несподівано гнучкий.

У такій ситуації більшість, здавалося б, сказала б, що треба доповісти.

Утім, усе це сталося, хоч ліс постійно патрулюють і стережуть.

Тож не дивно, якщо він подумав, що навіть після доповіді доведеться кинути купу вояків, а все буде марно.

І все ж так міркувати може лише людина з широким кругозором.

Може, Домінік насправді людина великої душі?

— Але я все-таки хотів би вчитися в учителя Сіона.

— Усе ж просити жінку…

Не встиг Домінік договорити, як прямий удар сестри правою пролетів повз його обличчя.

Звук долинув запізно, а довкола закрутився вітер.

— Ти щось сказав?

— Н-н-ні, н-нічого! Н-нічогісінько, пані Марі!

— Отож.

Сестра задоволено всміхнулася.

Ні, зовсім він не гнучкий.

Він явно вважає жінок нижчими, хоча, загалом, жінки фізично слабші за чоловіків, тож нічого не вдієш.

Але це лише загалом.

Про всяк випадок: не всі чоловіки сильніші за всіх жінок.

Граф, що бачив усе це, шепнув мені на вухо:

— Ох і відчайдушна в учителя Сіона сестра.

— Ха-ха…

Колись вона ніби була тихіша.

Хоча ні, у дитинстві вона була ще жвавіша.

Тепер вона спокійніша, але як би це сказати… стала трохи схожа на маму.

Трохи дбайлива, і, здається, добре помічає все навколо.

І те, що розсердити її страшно, — теж, здається, від мами.

Сестра змінюється.

А я… мабуть, лишуся таким, як є.

Так я думав, дивлячись, як сестра легенько вичитує Домініка.