Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

136. Наче справжня магія

Ми пішли слідом за крихтами магічної сили, що лишили феї.

До речі, попереду йшов я.

Бо Домінік був непритомний — його ніс на спині один із лицарів, — а більше ніхто не міг вистежити фей.

Сестра й граф теж не можуть розгледіти такі мізерні крихти магічної сили.

До того ж, мабуть, після того бою всі визнали, на що я здатен.

Від тіл фей сиплються частинки магічної сили й кружляють у повітрі.

Схоже на пилок із метеликових крил, але магічна сила невідчутна, навіть як її торкнешся.

Ми йшли лісом за магічною силою.

— Схоже, вони таки летять до маленького поселення.

Граф, здавалося, щось обмірковував.

— Поселення — це як те озеро?

— Але ж там не було ні хаток, ні гнізд.

— Гм, я не казав, але, схоже, хаток і гнізд у фей немає.

— Вони з'являються біля озер і річок, а тоді раптом мов зникають — така в них звичка.

— А щойно відчують людину, тут-таки тікають.

— То вони ніде не живуть?

— І цього напевно не знаємо.

— Власне, «поселеннями» ми називаємо ці місця лише тому, що про фей мало що відомо, а бачили їх лише в кількох місцях, тож припускаємо, що вони там і живуть.

— Тобто насправді вони можуть жити деінде?

— Не виключено, але Арсфію досліджують здавна, більшу її частину вже обійшли, тож якби феї десь жили, їхню оселю вже знайшли б.

Тоді, може, феї справді живуть не так, як звичайні істоти, і оселі не мають — такі вже це особливі створіння?

Хоча я навіть не знаю, чи це взагалі живі істоти.

Часто кажуть, що феї — духовні, так звані астральні, тіла, казкові істоти, не такі, як живі створіння.

Якщо вони породжують магічну силу чи тісно з нею пов'язані, то звичні уявлення про живих істот можуть до них і не пасувати.

Може, тіла в них немає, і вони здатні раптом зникати, або оселі в них нема, або вона там, де людині її легко не знайти.

Чудово. Таке мене захоплює.

Правду кажучи, у цьому світі, крім магії, казкового не так уже й багато.

Ми йшли ще якийсь час, і крихт магічної сили ставало дедалі більше.

Повітрям пливло з десяток частинок магічної сили — гарних, мов мерехтливі зорі.

— Це… ну й краса.

— Гарно…

Стільки магічної сили бачили вже й граф, і сестра.

Обоє зачаровано роздивлялися цей планетарій із магічної сили.

А Вінона й лицарі нічого не бачили й тільки дивувалися.

Ми рушили туди, куди тяглися частинки магічної сили.

Продершись крізь кущі, ми вийшли на невелику галявину.

Фей там не було, і крихти магічної сили тут теж уривалися.

— Немає… А це ж поселення фей.

— Схоже, вони втекли не через те, що відчули нас.

Крихти магічної сили нікуди далі не вели.

Може, вони навмисне лишили магічну силу, щоб збити нас зі сліду?

Таке можливо, але чи знають феї взагалі, що ми бачимо магічну силу?

Хоча, може, вони так зробили про всяк випадок, тож напевно не скажеш.

Ми оглянули все довкола.

Жодного сліду фей.

Поблизу й крихт магічної сили немає.

Ну, і що тепер робити?

Феї тут, безперечно, були.

Я ж їх бачив на власні очі, тож вони точно десь є, але…

Сестра оглядала все навколо.

Пильності не втрачає — молодець.

— Графе, а як живуть феї?

— Ну, наприклад, що вони їдять, що роблять зазвичай?

— Гм, розповім-но й про це.

— Феєзнавство — наука замкнена, тож навіть ви, учителю Сіоне, мабуть, про це не знаєте.

— Навіть у Медіфі тих, хто про це знає, по пальцях перелічити…

— Навіть усілякі торговці феями торгують ними, нічого про них не знаючи.

— Я бачив, як їх тримають у клітках.

— Феї — дивні створіння: хоч як їх замикай, вони кудись вислизнуть.

— Тож клітки для них, схоже, роблять на замовлення. Кажуть, з особливої залізної руди, що є лише в Арсфії.

— Хіба до Арсфії не пускають лише небагатьох?

— Так, але дехто з них береться за погане, і мені як дослідникові за них соромно.

— До того ж вивозити природні багатства з Арсфії суворо не забороняють, тож їх, схоже, і досі продають за кордон.

— У Рістії теж є крамниця фей, тож, мабуть, охочих купити фею чимало.

— Я й сам ними цікавлюся, тож розумію. Але схвалити такого не можу.

— Феї мають власну волю. Тримати живу істоту в неволі не для їжі, а просто для розваги — цього я не розумію.

— Слушно кажете. Мені теж треба бути обачним.

— Мені теж. Людина ніколи не знає, коли зіб'ється з дороги.

— О, перепрошую, я відбіг від теми.

— Отже, як живуть феї: вони не їдять і не випорожнюються, їм досить чистої води.

— Уночі сплять, а вранці прокидаються — живуть, схоже, майже як люди.

— Волосся, очі й убрання в них різних кольорів.

— Вони страшенно бояться, щоб їх торкнулася людина, і до людей майже ніколи не підлітають.

— Досі немає жодних записів, щоб хтось із людей зумів із ними порозумітися.

— Дуже вже вони обережні.

— Схоже на те. Захищатися від ворогів феї, здається, не вміють.

— Скільки живуть феї, невідомо, але, помираючи, вони зникають.

— А щодо спілкування: вони ворушать ротом, тож вважалося, що вони, як і люди, передають одна одній думки словами чи рухами.

— А відколи ви, учителю Сіоне, сказали, що магічна сила виходить у них із рота, це стало ще ймовірніше.

Коли фея ворушить ротом, із нього виходять кульки магічної сили.

Я точно це бачив, коли ми колись напали на лігво кобольдів і врятували фею.

Мені здалося, що вона щось казала.

Хоча певності ще немає.

— У фей напівпрозорі крильця, і літають вони як завгодно.

— Літають вони повільніше за птахів, але доволі швидко, а помітивши ворога, тут-таки тікають.

— Що ще… ну, помітної різниці між феями з різних країн немає.

— Нинішнє феєзнавство загалом вважає, що від місцевості вони не змінюються.

— А як феї народжуються?

— Це ще не з'ясовано. На вигляд вони всі жіночої статі, але чи розмножуються вони, чи безстатеві, чи плодяться якось інакше —

— і це теж таємниця.

— Скільки років досліджували, а майже нічого не відомо.

— Щоправда, схоже, мало хто з учених вивчав фей ґрунтовно, та й я спершу більше захоплювався монстрологією, а феєзнавство почав вивчати нещодавно.

— До того ж бачити магічну силу можуть одиниці, тож, досліджуючи далі, ми, може, багато чого з'ясуємо.

— Ясно, дякую.

— З почутого виходить, що феї, схоже, можуть раптом зникати.

— До того ж «якщо вони сплять, дивно, що в них немає оселі», тож розумно припустити, що десь таки є поселення фей.

— Так, я теж так думав.

— А біля озера вони так довго бували саме тому, що їм потрібна чиста вода.

— Але ж не обшукувати всю Арсфію…

— Гадаю, всю й не треба.

— Тобто?

Граф здивовано схилив голову, а я розвів руками.

— Ось воно, поселення фей.

— Тут? Але ж магічна сила тут уривається.

— Саме тому, що уривається, я й думаю, що далі вони не пішли. Я думав і про те, що вони навмисне втекли, не лишивши сліду, але навряд чи.

— Коли феї тільки втекли, крихти магічної сили були такі мізерні, що їх бачив лише я, тож навмисне показувати магічну силу, щоб заманити нас сюди, нема сенсу.

— Якби вони вміли ховати магічну силу, то сховали б її від самого початку.

— І справді. То виходить, феї й не думали, що ми підемо за крихтами магічної сили?

— Так. І тут магічна сила уривається.

— Отже, тут щось є, і саме тут феї зникли.

— Віриться важко, але за логікою це найімовірніше.

— Але якщо це так, то як же нам шукати фей…

Граф поринув у роздуми.

Він дослідник. Навіть якщо відповідь знаю я, він, схоже, не з тих, хто одразу її випитує.

Самому подумати, самому знайти відповідь.

Я відчув, що він думає так само, як я.

І мені стало трохи приємно.

Я чекав, що скаже граф.

Але граф скреготнув зубами й прикро похитав головою.

— …Гм, сам я, схоже, не додумаюся.

— Учителю Сіоне. Ви, мабуть, якось простежите, куди поділася магічна сила, що тут уривається, — чи не навчите й мене?

— Звісно. Хоча я не певен, що вийде.

— Ці крихти магічної сили, якщо придивитися, лишилися ніби потоком — вони не зупинилися.

— Тобто, щоб зникнути, феї не зупинялися, а летіли далі.

— То вони не користувалися чимось на кшталт ключа?

Простіше кажучи, це як різниця між дверима, що відчиняються самі, і замкненими дверима.

Перші, якщо дотримано умови, одразу відчиняються самі, а щоб відімкнути замкнені двері, потрібен ключ, і на це неодмінно треба час.

— Саме так, графе, ви влучили в точку.

— Вони не користувалися чимось на кшталт ключа, тобто не зникли, щось зробивши. Магічна сила не просто урвалася — феї несвідомо чи майже несвідомо скористалися чимось, що не потребує ні часу, ні дій, — як у першому випадку.

— Може, кожна фея вміє зникати сама, але тоді дивно, що магічна сила зникає в одному місці.

— Отже, у цьому місці, у цьому просторі, щось є.

— Т-тобто тут ніби невидимі двері?

— Якщо я не помиляюся. Відійдіть, будь ласка.

Граф квапливо відбіг назад.

Сестра спокійно дивилася на мене, а Вінона й лицарі втупилися в мене — що це він робить?

Ну, цікаво, що вийде.

Я збиранням магії зібрав магічну силу в правій руці.

Давно про це не згадував, тож коротко поясню: магічну силу можна або розподілити по всьому тілу — це магічне наповнення, — або зібрати в одному місці — це збирання магії.

У стані магічного наповнення чарувати зазвичай важко, тож для магії користуються збиранням магії.

Магічну силу можна зібрати не тільки в правій руці, а й у лівій, у ногах, у голові.

Спершу виходило лише в правій руці, а тепер я вмію збирати магію майже будь-де.

За один раз я можу зібрати щонайбільше десять тисяч магічної сили, але з огляду на силу магії це дуже багато.

Правду кажучи, якщо зібрати стільки магічної сили, ліс навколо, мабуть, рознесе.

До речі, відколи минула Багряна ніч, просту магію можна повторювати одразу.

Наприклад, магію на сотню можна тут-таки повторити й навіть чарувати раз за разом.

Але на тисячу вже треба час, щоб зібрати магічну силу, тож магія спрацьовує не відразу, і повторити її можна лише за кілька секунд.

А на десять тисяч треба кілька секунд, щоб зачарувати. І ще п'ять — щоб повторити.

Скільки протримається випущена магічна сила, трохи залежить від її обсягу, але різниця невелика: магічна сила зникає за п'ять-десять секунд — найдовший час, потрібний до повторення.

До речі, у стані збирання магії чи магічного наповнення магічна сила не зникає, а є постійно — хоча, звісно, потроху витрачається, — але придатна вона лише для Буста чи Щита, а щойно застосуєш її як магію, як-от Буст, вона вважається «використаною», тож, як і з іншою магією, до повторення треба зачекати.

Я налаштував магічну силу в правій руці так, щоб її було стільки ж, скільки лишили феї.

Зазвичай магічна сила прозора й густа, а я розтягнув її тонким шаром і підняв у повітря частинками.

Налаштував так, щоб вона якомога більше скидалася на магічну силу фей.

І простягнув руку туди, де зникла магічна сила фей.

Тієї ж миті…

З важким низьким гулом простір розірвався.

З'явився овальний прохід, схожий на дзеркало, а в ньому виднілося якесь інше місце.

Га?

Ні, справді, га?

Такого я й сам не чекав.

Я уявляв щось простіше — ну, що феї насправді ховаються десь тут чи щось таке.

Цього я не передбачав.

Це що, та сама брама, як у казках?

Брама стояла відчинена, ніби запрошуючи нас.

За нею був такий самий ліс, але магічна сила там була ще густіша, ніж в Арсфії.

— Щ-що сталося?!

— М-може, там і живуть феї?

— П-пане Сіоне! В-ви не поранені?!

— Щ-що це таке…

Кожен відреагував по-своєму.

Я, як і всі, страшенно хвилювався.

Серце калатало.

Бо…

…те, що було переді мною, було достеменно як магія.

Крім мене, ніхто не вміє чарувати.

Ні, точніше, є істоти, здатні на щось подібне.

Демони.

Вони користуються не магією, а чаклунством.

Так сказав демон Ейнцвельф, побачивши мою магію.

Але мені здавалося, що між ними є якась докорінна різниця.

Я відчував, що його чаклунство й моя магія хоч і схожі, але не одне й те саме.

Може, до фей причетні демони?

Чи, може, феї споріднені з демонами?

Не знаю. Не знаю, але я був у захваті.

Там, попереду, на мене чекає відповідь.

— Ходімо.

Сказав я, наважившись.

Усі, хоч і розгублені й вагаючись, стали за мною.

Я ступив у простір… у браму.

Так я ступив у нове місце.