Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

134. Твій супротивник — я

Сліди тяглися далі в ліс, не уриваючись.

Домінік, придивляючись до слідів, обережно йшов далі.

На слідах лишилися крихти магічної сили.

Такі мізерні, що, крім мене, їх ніхто б не помітив.

Досі я ніколи не відчував магічної сили в таких слідах.

Може, через те, що я стільки лікував хворобу лінощів і вправлявся керувати магічною силою, я тепер бачу навіть ті крихти, яких раніше не помічав?

Я бачив світіння магічної сили навіть здалеку, а сестра з графом, схоже, — ні.

І наскільки добре бачити, я теж можу сам налаштовувати; як подумати, керувати магічною силою я навчився вже неабияк.

Ми пройшли ще трохи, і здалеку долинув якийсь звук.

Це що — рев?

Домінік миттю кинувся бігти, і ми рвонули за ним.

Ми пробігли між деревами — і побачили.

Усі, крім графа й Вінони, вихопили зброю.

Перед нами були здоровенні спини орків.

Вони нас не помічали.

Чи то когось переслідуючи, вони з ревом розмахували палицями й бігли, валячи дерева.

Ми теж помчали.

Орки сунули з гуркотом.

Через величезну вагу вони були повільні.

Ми швидко їх наздогнали.

Зазвичай шкіра в орків зелена.

Але серед них був один орк із сірою шкірою.

Він був ще більший за інших.

З вивалених язиків в орків стікала слина, а одягнені вони були в жалюгідне лахміття.

Домінік не вагаючись стрибнув.

Недарма він казав, що здолає орків, — сили й спритності йому було не позичати.

Він устромив довгий меч просто в спину орка, що біг позаду.

— Ґя-а-а-а-а!!

Орк заревів, інші помітили, що щось не так, і зупинилися.

— Ґі-ґі-ґі!

Усього орків було п'ятеро.

Своїми здоровенними тілами вони заступили весь тісний лісовий прохід.

Орк, якого вдарив Домінік, мало не впав, але втримався на ногах і почав шаленіти.

Домінік одразу зіскочив із його спини й приземлився перед нами.

Поранений орк люто витріщився на Домініка.

Зі спини в нього текла кров, але рана, схоже, була не смертельна.

Наскільки я бачив, удар був влучний — просто у вразливе місце.

А орк усе ще рухався.

— Цей… не такий, як звичайні орки…!

Я був згоден із Домініком.

З орками я ще не бився, але, наскільки чув, вони не такі живучі.

Може, це пов'язано з тим, що останнім часом коїться з монстрами?

— Відійдіть! Вони небезпечні!

Домінік гукнув, і я слухняно відступив.

Правду кажучи, краще було б битися нам, але Домінік вирішив інакше.

Якщо стане скрутно, тоді й допоможу.

Хоча супротивник — сильний монстр, тож чекати довго, може, й не вийде.

Один лицар лишився біля нас, щоб охороняти, а решта стала поряд із Домініком.

— Що скажеш?

— Їм буде важко.

Це сестра тихенько спитала, а я відповів.

Сестра, видно, думала так само й повільно кивнула.

Було ясно, що й вона, як стане скрутно, кинеться допомагати.

Ми з сестрою з ними впораємося.

Не можуть вони бути сильнішими за демона Ейнцвельфа.

Магічної сили в орків незрівнянно менше.

Це не завжди так, але обсяг магічної сили показує, наскільки істота сильна.

Особливо це помітно в монстрів: що більше в монстра магічної сили, то він сильніший.

У звичайного орка магічної сили десь 1000.

А в сірого орка — десь 10 000.

Правду кажучи, колишньому мені з ним довелося б нелегко, але тепер я його легко здолаю.

Однак тут щось негаразд.

Тут можуть бути й інші монстри, тож пильність втрачати не варто.

Поки що охоронятиму графа й Вінону й подивлюся, що буде.

— Ха-а-а-а!

Домінік із криком кинувся на орка, якого щойно поранив.

Швидко, але все ж не швидше, ніж може людина.

Воно й зрозуміло: хоч би якою дужою і спритною була людина, без магії вона не здатна на щось неймовірне.

Орк замахнувся палицею. Широкий замах навіть не зачепив Домініка.

Домінік ухилився праворуч, тут-таки впритул підскочив до орка й устромив меч йому в серце.

— Ґя-а-а-а?!

Мабуть, через те, що стрибок був дуже швидкий, меч легко пронизав плоть орка.

Орк загинув на місці й, знепритомнівши, повалився вперед.

Домінік одразу відскочив назад.

Меча в його руці не було.

— М'язи в орків твердіші, ніж здається. Тому, кажуть, замість серця краще цілити в шию чи в жили на зап'ястку. Це я від тата чула.

Сестра спокійно пояснила, що сталося.

Я теж проти орка не колов би.

Бо встромити меч можна, а от витягти — навряд.

Коли зброї кілька — ще нічого, а коли вона одна, так робити не варто.

Домінік здолав одного орка. Але лишився без меча.

На лихо, іншої зброї в нього не було.

А через здоровенну тушу орка дістати меч посеред бою буде важко.

Домінік, скреготнувши зубами, глянув на орків.

Що ж, далі просто дивитися вже не вийде.

Сестра пригнулася, збираючись відштовхнутися.

— Я сам.

Сестра глянула на мене й розслабилася.

Можна було б доручити це їй, але я швидше дам раду будь-чому.

Буст здебільшого посилює тільки того, хто ним користується, тож захищати когось ним незручно.

Показувати магію мені не дуже хочеться, але, схоже, вибору немає.

Утім, магії, яка надто вже скидається на магію, я все-таки уникатиму.

Решта орків сунула на Домініка.

Домінік, схоже, збирався відступити й поставити наперед інших лицарів.

Але навряд чи лицарі стримають такий натиск.

Я скористався Бустом і вмить опинився поряд із Домініком.

— Щ-що?!

— Га?

— Оце так…!

До мене долинули голоси лицарів, Домініка й графа.

Не зважаючи на них, я копнув тушу поваленого орка.

Мертвий орк загородив дорогу іншим оркам.

Здоровенний орк важить, мабуть, добряче за триста кілограмів. А я підкинув його ногою.

Мало хто, побачивши таке, зберіг би спокій.

Сестра зітхнула, а я ніяково всміхнувся.

«Це ж краще, ніж Флер чи Болт», — виправдався я поглядом і висмикнув меч із тіла орка, що летів у повітрі.

— Тримай.

Я віддав меч Домінікові й обернувся до орків.

Тільки сірий орк обминув мертвого родича й сунув на нас.

Такий здоровань — і такий швидкий.

Зазвичай що важча істота, то повільніше вона рухається й поволі ступає.

Хоч ступає вона й широко, а злагоджено рухатися, як людина, не може.

Але сірий орк це вмів.

Здоровенний і спритний. Звичайна людина проти такого не встоїть.

Домінік кинувся вперед, щоб затулити мене собою.

Але я вискочив ще далі й прийняв на Громовий вогонь удар палиці сірого орка.

Мої ноги вгрузли в землю.

Ну й удар. Без Буста мене б розчавило.

Усе сталося за мить.

Крім нас із сестрою, ніхто, певно, й не второпав, що сталося.

Я не збирався так висуватися, але сірий орк, схоже, сильніший, ніж я думав.

Таки не по силах він Домінікові з лицарями.

Я щосили відбив палицю сірого орка.

Орк мало не впав навзнак, але, заточившись, устояв.

Таки дужий він.

— Цього я беру на себе, а ви займіться іншими.

— А-але ж!

— Ти ж щойно все бачив. І на що здатен я, і на що він.

Я сказав це коротко, і Домінік скривився, наче проковтнув щось гірке.

Той, хто мав захищати, сам опинився під захистом. Я розумію, як йому прикро, але, на жаль, усе на нього покласти вже не можна.

— …Зрозумів.

Голос Домініка звучав глухо.

Я ледь кивнув і перевів погляд на сірого орка.

— Ну що, твій супротивник — я.

— Ґя-а-а-а-а!

Сірий орк аж кипів від люті; жили на лобі набрякли, і він кинувся на мене.