Творець магії — Як створювати магію в іншому світі
132. Зв'язок між магічною силою та феями
Ми ступили в Арсфію.
Попереду граф, за ним я, сестра й Вінона, а позаду — Домінік і його люди.
В Арсфії всюди сяяло світло магічної сили.
Ледь помітне світло йшло не тільки від дерев, а й від землі й навіть від тварин.
Дивовижне видовище.
Так само, як на озері біля нашого дому.
Тільки тут — у всьому лісі.
— Неймовірно. Стільки світла магічної сили!
— Еге ж! Я й сам здивувався, коли побачив це, повернувшись із Рістії!
— Стільки років не помічав, що тут аж стільки магічної сили!
Граф Ґолтба аж засопів від захвату.
Сестра ніяково всміхнулася.
Граф схаменувся й кахикнув.
— Перепрошую. Ох, не по літах це мені так захоплюватися!
— Хі-хі. Нічого, я звикла, не переймайтеся.
Від такої дорослої відповіді граф зніяковіло почухав потилицю.
Але що ж це таке?
Еттентраутів тут немає.
Для мене еттентраути, що водяться біля дому, — це насамперед істоти, які виробляють магічну силу.
Але в еттентраутів з інших озер магічної сили не було.
Тобто я знаю, що магічна сила є не в усіх еттентраутів.
Я гадав, що є якась причина, через яку в них з'являється магічна сила.
Та причина досі невідома, а інших істот із магічною силою, крім монстрів і фей, я ніде не зустрічав.
Але те, що я бачу тут…
Це, звісно, проста здогадка, але… може, магічну силу породжують саме феї?
Ні, поспішати з висновками не варто.
Але підозра закрадається.
Я поринув у роздуми, але раптом відчув на собі погляд і підвів голову.
Граф дивився на мене, чогось чекаючи.
— Що скажете, учителю Сіоне?
— …Може, феї й справді тісно пов'язані з тим, звідки береться магічна сила.
Очі графа засяяли ще дужче, і він закивав.
— Отож! То й ви, учителю Сіоне, так думаєте?!
— Так. Магічна сила рідко йде від неживої природи.
— А як її стільки, то має бути якась особлива причина.
— Ліс недарма зветься Лісом фей, фей тут, певно, багато, тож зв'язок цілком можливий.
— Саме так, саме так! Я теж так думаю!
— Якщо феї й справді породжують магічну силу, то й магічну силу вивчати буде куди легше!
— А ще ми краще зрозуміємо, як живуть самі феї.
Ми з графом перезирнулися, не змовляючись простягли руки й міцно потиснули їх.
Збоку це, мабуть, незрозуміло, але ми з графом принаймні однієї думки й чудово одне одного розуміємо.
Оце, мабуть, і є однодумці, хе-хе.
Відпустивши його руку, я раптом дещо згадав.
— До речі, про магічну силу в лісі знаєте лише ви, графе?
— Я доповів Ральфу… тобто королю, але знає про це лише кілька людей!
— Тут суворо охороняють, тож більшість людей сюди не пускають!
— Та й магічну силу майже ніхто не бачить.
— Хіба що ті з Медіфу, хто був на курсах лікування хвороби лінощів.
Ну, у Домініка й інших магічної сили немає, тож вони її точно не бачать.
Тих, хто має магічну силу й хист, щоб її бачити, не так уже й багато.
Хворі на хворобу лінощів теж мали хист до магічної сили, але не всі вони здатні її бачити.
Для цього треба мати досить магічної сили.
Учні на курсах лікування хвороби лінощів мали досить магічної сили, тож і бачили її. Хоча чи тільки в цьому річ, досі не зовсім ясно.
Еттентраути, червона магічна сила Багряної ночі, Ліс фей Арсфія — певно, є й інші речі з магічною силою, про які я не знаю, але можна вважати, що їх теж майже ніхто не бачить.
Якби їх бачило багато людей, про це б частіше говорили чи розповідали в переказах. Але нічого такого немає.
Утім, у цьому світі вісті ширяться недалеко й повільно.
Був би тут інтернет, як у моєму колишньому світі, — інша річ, а так часто навіть із сусідніх місць звістки не доходять.
Тож покладатися на це не варто.
— Ну, ходімо!
— Фей тут живе в кількох місцях, але найбільше їхнє поселення — он там!
— Я проведу!
Граф рушив уперед широким кроком.
Ми пішли за ним.
Я намагався не дивитися на сестру, що йшла поряд із трохи стомленим виглядом.
Правду кажучи, я почуваюся так само, як граф.
Не можу стримати хвилювання.
Це ж справді неймовірно.
Може, для вдосконалення магії це дасть навіть більше, ніж я думав.
До того ж мені й самі феї завжди були цікаві.
Нарешті можна зайнятися дослідженнями, а там, може, вдасться й краще зрозуміти магічну силу й магію.
Почуваюся, як перед купівлею довгоочікуваної гри чи напередодні подорожі.
Так чекаю, що аж хочеться пританцьовувати.
Ох, ні. Обличчя саме розпливається в усмішці.
Так чекаю, що аж мурашки по шкірі.
Я так довго терпів, що тепер ніяк не стримаюся.
— Хе… хе-хе, хе-хе-хе!
— П-пане Сіоне?! З в-вами все гаразд?!
Я дурнувато засміявся, і Вінона розгубилася.
А сестра звично знизала плечима.
— А, не хвилюйся. З ним таке завжди.
— Як ідеться про магію, він отакий.
— Останнім часом він, здається, майже не мав змоги досліджувати магію, тож, мабуть, просто терпець урвався.
— О-он як…?
Вінона глянула на мене.
Схоже, вона трохи злякалася.
Ага, так зазвичай і буває.
Розумію.
Це моя родина дивна, що до такого звикла.
Фух, треба заспокоїтися.
Ще ж нічого не почалося.
Усе тільки починається.
Спокійно. Якщо вже зараз отак, то я до кінця не витримаю.
Я кілька разів глибоко вдихнув і заспокоївся.
— Усе гаразд. Вибач, щось я надто розійшовся.
— Розійшлися…? О-он як.
— Навколо ж повно магічної сили, правда?
І тут я згадав. Ну так. Вінона ж іще не бачить магічної сили.
Відколи ми виїхали із Санострії, вона весь час вправляється, але досі не вміє ні випускати магічну силу, ні бачити її.
Ми пробували по-всякому, але Віноні, схоже, нічого не підходить.
Я ще шукаю якийсь інший спосіб, а Вінона, здається, вже геть занепала духом.
Коли нічого не змінюється, це й не дивно.
А все одно щодня вправляється — молодець.
— Ага. Магічна сила йде від усього лісу. Мабуть, це через фей.
— Он як… Шкода, що я не бачу.
Вінона з щирим жалем гірко всміхнулася.
Від її сумного обличчя в мене защеміло в грудях.
— Якщо дослідимо фей, може, з'ясуємо, що допоможе тобі випустити магічну силу, і я зможу тобі допомогти.
— Вони ж безперечно тісно пов'язані з магічною силою.
— Тож…
— Пане Сіоне… дякую, що дбаєте про мене. Зі мною все гаразд!
— Вибачте, що поскаржилася.
— Та ні. Ти маєш право так почуватися. Мені навіть приємно, що ти поскаржилася.
— …Дякую вам.
Вінона подивилася на мене, трохи зволоживши очі.
Від цього палкого погляду я відчув незручність.
Я мимоволі відвів очі й зустрівся поглядом із сестрою.
Але сестра просто повернулася обличчям уперед і пішла далі швидкою ходою.
Від її спини я не відчув жодних особливих емоцій.
— Пане Сіоне?
— Та ні, нічого. Ходімо.
— Т-так!
Ми з Віноною, розмовляючи, пішли за графом і сестрою.