Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

124. Паросток можливостей

Ми з Віноною їхали назад возом й не знали, що й робити.

— Ну-у-у, тримайся-а-а!

Бойовий клич командира загону Ґоута долинав аж до воза.

Я дивився у вікно й тільки зітхав.

Ми виїхали із Санострії вже два дні тому.

Загін охорони на чолі з командиром Ґоутом і далі нас надміру оберігав: варто було з'явитися хоч одному ґобліну — здіймався галас, віз зупиняли, і вони обережно билися.

Не втрачати пильності — це важливо. Тож тут усе гаразд.

Але пильнують вони так, що нам майже не дають вийти з воза.

Утім, дорогою туди було так само, тож я був до цього готовий.

Весь час сидіти у возі задушливо, хочеться перепочити.

До того ж нудно.

Поговорити є з ким — зі мною Вінона, — але не балакати ж без упину.

Навіть просто сидіти втомлює, та й Вінону мучити не хочеться.

Але нудно. Страшенно нудно.

Хоч би магію потренувати, але в тісному возі це небезпечно.

— Е-е, пане Сіоне…

Поки я бездумно щось обмірковував, Вінона з серйозним виглядом заговорила.

Що там таке? Може, її бентежить, що ми мовчимо?

— Угу. Щось сталося?

— …Р-річ у тім… що…

Вінона ніяково м'ялася й дивилася на мене знизу вгору.

Може, це те саме?

Освідчення?

Ха-ха-ха, та ну.

Ні, це не неможливо.

Від цієї думки в мене трохи пришвидшилося серцебиття.

Я випростався й чекав на слова Вінони.

Нарешті Вінона ворухнула своїми маленькими вустами.

— Ч-чи не навчите ви мене користуватися магічною силою?

— …Користуватися магічною силою?

Відповідь була зовсім не та, якої я чекав, і я не одразу второпав.

Ну й ну, щоб Вінона попросила навчити її користуватися магічною силою…

— Відколи я служу вам, пане Сіоне, я дізналася про магічну силу, і м-мені теж стало цікаво.

— Тож я вправлялася сама, але магічної сили зовсім не бачу…

— Я вправлялася кілька місяців, а зрушень не видно, тож хоч і подумала, що це нахабство…

Що далі, то тихіше вона говорила.

Вінона рідко сама про щось просить.

Раз вона набралася сміливості й попросила, отже, для неї це справді важливо, а ще — вона виросла.

І те, й інше мене тішило.

— Звісно, навчу.

— С-справді?!

— Ти ж просиш, Віноно. Хочу допомогти, чим зможу.

— До того ж я чудово розумію, як хочеться користуватися магічною силою.

— То як ти вправляєшся?

— Т-так. Я спробувала все, що ви казали на уроках, пане Сіоне…

— Тобто ти пробувала і спосіб пробудження почуттів, і спосіб зосередження волі.

Спосіб пробудження почуттів — це спосіб випускати магічну силу, який я знайшов найпершим.

Тобто той, яким я, освідчуючись, і виявив магічну силу. Тут потрібне уявлення — хоч би й самонавіювання, — що магічна сила народжується разом із якимось сильним почуттям.

Він порівняно простий і зрозумілий, але щоб видобувати магічну силу, коли захочеш, треба тренуватися. Утім, для початку, гадаю, він годиться.

Другий, спосіб зосередження волі, я придумав пізніше.

Тобто спершу чітко визначити, у якому місці тіла, якої форми й якої густини магічну силу хочеш випустити, — і тоді випустити.

Для цього потрібні зосередженість, конкретний образ і зв'язок із почуттям, що лежить в основі волі, тож це складніше вміння, ніж спосіб пробудження почуттів.

Але на заняттях із групою «проблемних» учнів я зрозумів, що тим, хто вміє добре зосереджуватися, спосіб зосередження волі часом пасує навіть більше.

— …Так. Але магічної сили я так і не відчула.

— Я пробувала й так, як граф… але без особливого успіху.

Отже, їй не підходить жоден із цих способів.

Про магічну силу й магію ще багато чого невідомо.

Я й сам мало що розумію.

Може, є й інші способи, але я їх поки не знаю.

Вінона ж старанна. Вправлялася вона, певно, як слід.

Вінона зажурилася. Може, за кілька місяців без жодного успіху їй уже й руки опускаються.

Що ж, її можна зрозуміти. Коли стараєшся, витрачаєш час і сили, а нічого не змінюється, засмутитися — природно.

Хм, а зі мною так теж бувало? Я так захопився дослідженнями, що й не пам'ятаю… ну та байдуже.

Хай там як, спершу, мабуть, треба якось підбадьорити Вінону.

До речі, я ж іще не показував Віноні магії.

У Санострії магією користуватися було не можна.

Але тепер такої заборони немає.

…Може, спробувати?

— Віноно, а ти як думаєш, що таке магічна сила?

— Магічна сила?

— Ц-це ніби сила, що живе в тілі людини?

— Саме так. Тому, коли магічна сила вичерпується, людина й хворіє на хворобу лінощів.

— А хворим на хворобу лінощів треба передавати магічну силу, і щоб цього навчитися, треба вміти розпізнавати магічну силу.

— Тому й потрібні вправи.

— Але насправді магічну силу можна використовувати й інакше.

Я вдягнув на руку Громовий вогонь і створив на долоні Флер.

— В-вогонь?! О-обережно, пане Сіоне!

— Ха-ха, усе гаразд. Він зараз згасне.

Я спокійно всміхнувся Віноні, що аж заметушилася.

Флер одразу згас, не лишивши й сліду.

— Га? Щ-що це було? Синій вогонь з'явився!

— Це магія. Особливе вміння, для якого витрачають магічну силу.

— Магія…?

Схоже, вона ще не второпала.

Я створив на долоні «Акву» й зібрав у долоні воду.

Магічної сили вклав небагато, щоб магія діяла довше.

Тепер мій загальний обсяг магічної сили — мільйон.

За один викид — десять тисяч.

На Акву не треба й сотні, а якщо вкласти більше магічної сили, можна або посилити саму магію, або трохи подовжити її дію. Щоправда, подовжити дію можна лише на кілька секунд.

Я підвів водяну кулю просто Віноні до очей, щоб вона добре роздивилася.

Вінона дивилася як зачарована.

Я підняв воду Блоу.

Керувати магічною силою мені — раз плюнути.

Лікування хвороби лінощів загострило моє вміння керувати магічною силою й відчувати її — цього досвіду вистачило, щоб я опанував майстерне поводження з магічною силою.

— Га? Га? Га?!

Вражена Вінона лише дивилася на дивовижне видовище перед собою.

Я тихенько засміявся й пустив у воду Болт.

Тріснув розряд, і Вінона, що дивилася на водяну кулю, відсахнулася.

— Ай!

Затулила обличчя й дрібно тремтить.

— Усе гаразд. Дивись.

Вінона боязко підвела голову.

Навколо пливли безліч маленьких водяних кульок.

Віз перетворився на «таке казкове видовище, що його оцінила б навіть людина без магічної сили».

Я зібрав усі кульки докупи.

Обхопив водяну кулю долонями — і ляснув.

Вінона мимоволі відвернулася, але куля не луснула.

Вона легенько погойдалася в повітрі, мов жива, випливла у вікно й упала на землю.

Вінона приголомшено простежила за кулею й кілька секунд сиділа мов заціпеніла.

Нарешті, наче схаменувшись, вона подалася вперед, ближче до мене.

— М-магія?! Ц-це, оце щойно — це й була магія?!

— Т-ти близько, Віноно.

Від незвичної реакції Вінони я сам розхвилювався.

Я вперше бачив, щоб Вінона так захоплювалася, мов дитина.

— В-в-вибачте…

Вінона зіщулилася, почервоніла до самих вух і опустила голову.

Від цієї реакції я чомусь теж знітився.

— Т-те, що ти бачила, — усе це магія. Навчишся керувати магічною силою — зможеш і чарувати.

— Т-так ось воно що… Досі не можу повірити, що таке… таке диво буває насправді.

— Мабуть, мені це сниться… шшо, не шниться…

На півслові Вінона щосили смикнула себе за щоку.

Від такої незвичної для неї дитячої витівки я не втримався й пирснув.

— Ха-ха, це не сон. Магія справді існує.

— Навчишся керувати магічною силою — і ти, Віноно, зможеш чарувати. Неодмінно.

— Я теж зможу чарувати…?

Вінона спершу розгублено кліпала, а тоді раптом розквітла усмішкою.

— П-правда? І я зможу, як ви щойно?

— Угу. Зможеш.

Я кивнув, і очі Вінони захоплено заблищали.

Магія — чудова річ, правда ж?

Справді дивовижна.

— Я п-постараюся! Я дуже старатимуся!

— Я допоможу. Ну, спершу хочу подивитися, що в тебе виходить, тож для початку…

І ми з Віноною почали вправлятися з магічною силою.

Перед такою серйозною Віноною мені було трохи ніяково, але я подумав, що тепер дорогою принаймні не нудьгуватиму.