Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

12. Талант мечника

Мені вже все це обридло.

Звичайний внутрішній двір, але там розгорнулося зовсім інше видовище, ніж зазвичай.

Я, Марі... і Марон, Ред, Роуз — нас п’ятеро стояли в ряд.

Перед нами стояв батько, ніби непохитний стовп.

Ох, як же це дратує.

— Сьогодні, будь ласка, допоможіть нам! — одночасно вигукнули ми.

Ми всі одночасно поклонилися.

Інші четверо, мабуть, повні рішучості, а я — ні.

Мене переповнювало бажання втекти звідси.

Набагато більше я хотів тренуватися у збиранні магії.

Ще не вдається вільно переміщувати магічну силу по тілу і збирати її достатньо.

Хоча я сумнівався, навіщо це потрібно, але відчував, що краще вміти керувати магією.

Здавалося, що зібрана в одному місці магічна сила скоріше проявиться як магія, ніж розсіяна.

Насамперед я хотів випускати кулі світла, як форель.

Хоча майже напевне це були кулі магічної сили.

Та це окрема справа.

У наших руках були дерев’яні мечі.

Усі п’ятеро.

Без слів було зрозуміло, що це означає.

— Добре. Від сьогодні починаємо спільні тренування з фехтування. Не жартуйте і не розслабляйтеся.

Навіть дерев’яним мечем можна вбити. Зрозуміли?

— Так!

Я розумію. Саме тому хочу стояти осторонь і спостерігати.

Але раптом відчув на собі докірливий погляд збоку.

Це була Марі.

Саме її слова призвели до цього.

Я погано володію фехтуванням. Хоч і мало тренувався, але знаю, що це не моє.

І це більше психологічний бар'єр — я не хочу цим займатися.

Зазвичай, коли Марі тренується з батьком, я або спостерігаю, або треную магію.

Але Марі це не подобалося.

Вона порадила батькові навчати і мене фехтуванню.

На жаль, батько погодився, вважаючи, що син володаря земель повинен вміти володіти мечем на випадок небезпеки.

І мене змусили приєднатися. Сьогодні — перший день.

Інші троє самі попросили батька навчити їх фехтуванню.

Які ж це амбітні діти.

Я не розумію, навіщо вчитися володіти мечем, але я хотів би бути виключенням.

У мене і в попередньому тілі не було гарної координації.

У вишибалах я був з тих, хто лишається на полі до останнього.

Але кидати м’ячі влучно не вмів.

І кидав дуже повільно.

Я був тим типом, хто вміє лише ухилятися — не зовсім зрозуміло, але, здається, у кожному класі є хоча б один такий.

Особливо погано мені давалися види спорту, де треба користуватися якимись інструментами.

Якщо ж це просто рухатися тілом, то трохи краще.

Фехтування, звісно, передбачає використання меча.

Тому мені це зовсім не до душі.

Втекти вже не вийде, тож доведеться робити, що наказано.

— Тоді по черзі перевіримо ваші здібності. Кожен битиметься зі мною.

Звісно, я буду трохи стримуватися, тож не соромтеся атакувати. Почнемо з Реда.

— Так! Прошу, будь ласка!

Ось і з’явився гарячий хлопчина Ред.

Він став навпроти батька, підняв меч.

Здається, у нього дуже хороша координація.

Оскільки дивитися на тренування кожного довго, скажу лише результати.

Ред виявився досить здібним.

Дістати батька він не зміг жодного разу, але щось у ньому таки було.

Батько сказав, що його удари поки грубі, але з практикою він стане чудовим фехтувальником.

Наступна — Марон.

Вона дуже спритна, більше покладається на рухи, щоб збити з пантелику супротивника.

Та оскільки вона дитина, у неї є вибухова сила, але немає м’язової сили.

Її удари легко відбивалися, і вона часто відскакувала назад.

Також у неї слабкий захват — вона неодноразово впускала дерев’яний меч.

Потрібно працювати над силою м’язів.

І нарешті — Роуз.

Вона має середній рівень фехтування.

Звісно, ніхто з нас раніше не займався мечем, тож це все — аматорський рівень.

У неї непогана координація, і помітних недоліків немає.

Але й особливих сильних сторін теж немає.

Вона, мабуть, стане універсальним фехтувальником.

І нарешті я.

Результат уже відомий.

Я лежу на землі, намагаючись відновити дихання.

Дерев’яний меч лежить далеко від мене.

Все моє тіло в синцях.

Це не від ударів батька.

Батько, прикривши обличчя рукою, зітхнув.

— Не можу повірити, що у тебе так мало здібностей до фехтування...

— Я й сам не думав, що все так погано...

Я бігаю з сестрою, допомагаю в селі, тож фізично досить витривалий.

Тому витривалості у мене вистачає.

Але на цьому все.

Якщо бездумно махати мечем, витривалість швидко вичерпується.

Що витрачає більше сил — великі розмашисті удари чи різкі джеби з правильною постановкою тіла? Відповідь очевидна.

І ось я, виснажений, гучно впав, випустивши дерев'яний меч, і покотився по землі.

Під час цього падіння по всьому тілу залишилися подряпини.

Іноді, коли батько атакував, мені вдавалося досить спритно ухилятися.

Але мої власні удари мечем були жалюгідними.

Я — слабак. Повний невдаха.

— Зір у тебе нормальний. Ти вмієш ухилятися, хоч і не ідеально.

Проблема не в мечі. Сіон, ти дуже погано керуєш тілом.

Ти дозволяв дерев'яному мечу керувати собою, рухи були розірвані і незлагоджені.

Як сказати... у тебе катастрофічно погані рухові навички...

— Я... я це розумів. Отже, це правда...

Я сухо усміхнувся і підвівся.

— Ухилятися ти вмієш… тож рефлекси непогані…

Бігає він, здається, не так уже й повільно?

Батько звернувся до Марі.

Марі двічі кивнула.

— Думаю, він має витривалість і не дуже повільний у бігу...

— Гм, схоже, у нього не зовсім погані рухові навички.

Іноді бувають люди, яким важко користуватися інструментами, можливо, це його випадок.

Саме так. Вибачте.

Я подумки вибачився і струсив з себе землю.

— Що ж робити? Якщо дуже старатися, то, може, досягнеш середнього рівня.

Ось він, шанс!

Я миттєво крикнув батькові.

— Ні, тату!

— У мене немає таланту до фехтування, і я хочу займатися іншими речами, тож відмовляюся!

— Справді? Але хлопець повинен хоч трохи вміти володіти мечем.

— Тату! Фехтування — не все! У мене є свої здібності!

— Не можна все змішувати в одну купу, інакше не розвинути ні індивідуальність, ні талант!

— Я досить добре вчуся, тому хочу старатися в цьому напрямку!

— ...Ти маєш рацію.

— Я й так збирався, щоб понад базові знання кожен навчався, чого сам захоче.

— Тобі не обов’язково займатися фехтуванням, але фізичні вправи робити треба.

— Краще вміти рухатися, ніж бути безпорадним. Та й у сільських справах це стане в пригоді.

— Звісно! Я це розумію, тату!

Побачивши, як я чітко віддав честь, батько зітхнув із розчаруванням.

Але потім він посміхнувся, мовляв, нічого не поробиш.

Поруч Марі дивилася на мене.

Вона дивилася з подивом і розчаруванням.

Ох, коли ти так дивишся, мені стає ніяково, тож, будь ласка, припини.

Але нічого не поробиш.

У кожного є свої сильні та слабкі сторони!

— Тоді, наостанок, Марі. Давай подивимось, наскільки ти виросла, — сказав батько.

— Так, будь ласка! — відповіла Марі.

Марі стала навпроти батька, взялася за меч.

Порівняно з нами, чотирма, вона мала перевагу в досвіді, тож рухалась впевнено.

Але справа була не лише в цьому. Вона виглядала зовсім інакше, сувора і зосереджена.

Одним словом — вона була вражаюча.

Я не міг відвести очей від її гарного профілю.

Раптом Марі відштовхнулася від землі.

Швидко.

Вона рухалась так швидко, що я на мить втратив її з поля зору.

Але швидко наздогнав і побачив, що вона вже стоїть перед батьком.

Світло меча.

Її удар по діагоналі летів у плече батька.

Але, мабуть, передбачивши це, батько підняв дерев'яний меч.

У момент, коли здавалося, що він торкнеться, Марі зупинила меч.

Це був фінт.

Вона різко розвернулась, присіла і завдала горизонтального удару.

Атака в ноги — уникнути її було дуже важко.

Але батько просто зробив крок назад і уникнув удару.

Тож Марі неминуче розкрилася.

Вона отримала легкий удар дерев'яним мечем по голові і здивовано подивилась на батька.

— Я переміг, — сказав батько.

Рухи Марі були широкими.

Натомість батько рухався дуже скупо.

Здавалося, він робив лише найнеобхідніше.

Між ними була величезна різниця в майстерності.

Марі, хоч і засмучена, підвелася, відступила й вклонилася.

— Дякую вам... — сказала вона.

— Гм, непогано. Але рухи надто широкі. Зате добре, що намагаєшся підловити супротивника.

— Продовжуй старатися. Марі, за кілька років ти станеш дуже вправною.

— Так, я буду старатися. Хочу стати сильнішою, — сказала Марі.

Вона зберігала в очах вогонь боротьби, незважаючи на розчарування.

Вона хоче стати сильнішою, щоб захищати мене.

Це не єдина причина, але дуже важлива.

Вона так мені сказала.

Я радий її почуттям, але водночас відчуваю тривогу, що мушу знайти, чим можу допомогти.

Єдине, у чому я впевнений, — це те, що в фехтуванні я навряд чи зможу чогось досягти.

Отже, тренування закінчилося, і я подумав, що вже час піти.

Напевно, зараз почнеться базова підготовка з фехтування.

А мене це вже не стосується.

Так подумавши, я намагався тихенько втекти з внутрішнього двору.

— Тоді наступний... Сіоне? Що ти робиш?

Я намагався непомітно зайти в будинок, але батько мене зупинив.

— Н-ні, я думаю, мені вже не потрібно продовжувати.

— Що ти кажеш? Тренування з фехтування лише починаються.

Всі починають махати дерев'яним мечем. Звісно, тобі, Сіоне, це не потрібно.

Але, як я вже казав, фізична підготовка необхідна. Тобто, ти будеш займатися окремо.

— Що це означає?

— Бігай.

Ооооооооооооооооооооооооооооооооооо!

Та вже досить, бігаю без упину!

Що це взагалі?

У цьому світі, якщо щось трапляється, всі просто біжать?

Чи існує тут правило, що тренуватися — це бігати?

Я розумію, що біг — це важливо.

Але ж є й інші способи, правда?

Чому саме біг? Чому змушують бігати?

Ох, як же я не хочу цього.

Хоч я так і думаю, тиск батька неймовірний.

Недарма він батько Марі: такий самий упертий, і якщо вже щось вирішив — то все.

Протистояти неможливо.

Я лише метав очима і змушений був підкоритися батькові.

Насправді я хотів тренувати магічну силу.

Та що поробиш.

Можливо, колись це стане в пригоді. А може й ні.

Я почав бігати, як сказав батько.

І так тривало, поки всі не закінчили тренування.

Три години.