Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

112. Це і є та сама романтика

Мовчки ми дійшли до майстерні в кварталі розробок.

Усередині дзвеніли молоти: кремезні чоловіки щось кували.

— О! Прийшли!

Фрея кувала метал на ковадлі; помітивши нас, вона махнула рукою.

Вона щось показала очима чоловікові поруч, і той побіг углиб майстерні.

Витираючи піт, Фрея підійшла до нас.

— Привіт. Як справи?

— Ну, непогано. З громовим каменем ми вже трохи наловчилися, та й возять його без упину, тож на складі вже чимало.

— Тільки тріщить, зараза, гучно.

Вона повеселішала порівняно з нашою першою зустріччю.

Схоже, після договору з королевою в Фреї та її людей з'явився запал.

За роботу вони бралися так завзято, що краще й не буває.

З таким настроєм вона, певно, досягне ще більшого.

— Он як, схоже, справа рухається.

— А як там те, про що ми говорили?

— Ага. Почекай хвилинку. А, ось і несуть.

Чоловіки принесли зброю.

Вони розклали готові вироби на столі.

Блідо-блакитні клинки були такі самі й навіть здавалися якимись священними.

Від гарних обрисів важко було відвести очі.

Я побіжно оглянув кожну зброю.

…Добре це чи погано, але форма саме така, як я й чекав.

— Як ти й казав, ми змусили шматки громового заліза взаємодіяти, щоб виникала електрика.

— Найнаочніше, мабуть, на мечі.

У мечі, якого взяла Фрея, весь час тріщала електрика.

Клинок складався з двох прямокутних трикутників, поставлених дзеркально, катетами одне до одного.

Між ними лишався проміжок у кілька сантиметрів, і по ньому пробігав струм.

Гарда, певно, не з громового заліза, а зі сталі чи чогось такого.

Гарду й руків'я обмотали обробленою слюдою — мабуть, щоб струм не розходився.

Тож у руку, схоже, не б'є.

Спис був зроблений так само.

Тільки вістря в нього значно тонше.

— Електрика є, але вона не вщухає, тож гучно, та й поводитися з ним незручно.

— Про всяк випадок я зробила й піхви з пела-каменю… тобто зі слюди.

— У піхвах струм, мабуть, можна трохи притримати.

Я взяв у Фреї меча й роздивився його.

Клинок гарний. Як зброя він, мабуть, достатньо міцний.

Але лез два, і в бою вся сила удару припадатиме на одне з них.

Кожне лезо вузьке, сантиметрів чотири.

Разом із проміжком виходить ширше, ніж у звичайного довгого меча.

Звісно, він і важчий, і незручніший.

Тож як зброя він, що й казати, ще не доведений до пуття.

До того ж струм тече без упину.

Торкнешся — і небезпечно самому власникові.

Хоча як зброя він цілком годиться, і зроблено добре.

Може, на цьому варто й зупинитися.

Проте.

— Ну як? Кажи чесно.

— …Що ж. Хм, як на мене, непогано. Але на ділі, мабуть, не дуже зручний.

— Досить важкий. Махати ним, певно, нелегко.

— Так я й думала. Щоб виникав струм і була достатня міцність, клинок мусить бути саме такої товщини.

— А я ж і так чимало зняла.

— Ясно. Як для зброї, мабуть, це межа.

Ідеалові немає меж.

А мої думки, думки дилетанта, часом відірвані від життя.

Мабуть, така зброя — те, що можна зробити.

Звісно, це ще не остаточний варіант, але, може, варто вдосконалювати саме його.

Поки я так думав, Фрея похитала головою.

— Ні, в нас є й інші зразки.

Щойно вона це сказала, як чоловіки принесли з дальньої кімнати ще зброю.

Побачивши її, я трохи здивувався.

У кожної з них середина клинка була ніби вирізана.

Он як: вони не стали робити її зовсім іншою, а просто залишили порожнину посередині клинка, щоб виникала електрика.

Зброя з громового заліза безупинно тріщала струмом — гамір стояв неймовірний.

— Це вже наступна ідея. У першої були проблеми з міцністю й вагою, тож я трохи звузила клинок і прорізала посередині отвір.

— З вагою, гадаю, впоралися.

І справді, цей розв'язував проблеми першого зразка зброї з громового заліза.

Вага зовсім інша, а міцність, мабуть, така сама.

І магічну силу видно. Мабуть, її набирається достатньо, щоб діяти на демонів.

— А тепер наступний.

— Га? Щ-ще є?

— Аякже. За три тижні розробки можна чимало всього спробувати.

Воно-то так, але щоб отак одне за одним?

Наступна зброя була зроблена на основі другого зразка, але в прорізі були перемички.

Проріз поділено на три частини, між ними — трохи товщі перемички.

— Щоб було міцніше, я зробила не один довгий проріз, а три.

— Струм і тут є. Ну, що скажеш?

Міцність зросла.

Вага якраз така, як треба для довгого меча.

Струм теж тече.

Але магічної сили, здається, трохи поменшало.

Електрика виникає на меншій ділянці, тож і магічної сили з'являється менше.

Але й так дія, мабуть, буде.

Важко вибрати між другим і третім.

— Як на мене, непогано. Тільки в третього, мабуть, магічної сили трохи менше.

— Тобто на ворога він не подіє? Так я й думала.

— Ага. Га? «Так і думала»?

— Ну, ти ж колись казав щось про магічну силу.

— Що більше електрики, то більше й тієї магічної сили, так?

— Так. Ну так, але… невже в тебе ще є зразки?

— Є. Ось, дивись.

— Ще є… е-е.

Побачивши нову зброю, я мимоволі витріщив очі.

На відміну від попередніх трьох, на вигляд вона була майже як звичайний меч.

Тільки посередині клинка тяглася тонка лінія.

Що вона означає, я не знав, але в голові майнула здогадка.

— Біля руків'я є гачок, бачиш? Натисни на нього.

Як вона й сказала, я взяв меча й натиснув на гачок на руків'ї.

Металево клацнуло, і клинок «розколовся навпіл».

Тепер він нагадував перший зразок.

Тієї ж миті затріщав струм.

Наче відчинилися величезні двері — дві половини клинка розійшлися в боки, і посередині утворився проріз.

— О-о-о-о-о-о-о-о!

Я мимоволі закричав.

Ну а як інакше.

Від такого механізму будь-який хлопчисько в захваті.

…Хоча я вже не в тому віці, щоб зватися хлопчиськом.

— Це поки що лише зразок зразка.

— Тобто?

— Ну, ти ж казав, що коли виникає електрика, з'являється й магічна сила?

— Отож я й подумала: може, ця магічна сила не лише виникає, поки тече струм, а ще й накопичується в громовому залізі?

— От і зробила, щоб перевірити. Якщо я права, можна набрати магічної сили, а тоді скласти клинок і битися, правда ж?

— Он як… Хм? Але тоді хіба не те саме, якщо електрика тектиме весь час?

У другого й третього зразків струм тече без упину.

Так магічна сила мала б накопичуватися ще краще, тож навмисно спиняти струм нема потреби.

Хіба що гучно й небезпечно через електрику, правда ж?

— Ну, я теж так думала.

— Але глянь на ту зброю.

Я подивився туди, куди показувала Фрея.

Там лежали зразки номер один, два й три.

Але струм у них не тік.

— Ті ми зробили першими. А ті, що я показувала, — нещодавно.

— Тобто електрика не виникає вічно?

Громовий камінь теж дає електрику не весь час, а з перервами.

Зате, мабуть, тому, що це природний мінерал, він дає її дуже довго.

Скільки саме — невідомо, але, певно, кілька років, а то й більше.

А от Громові ліхтарі й зброя з громового заліза дають струм без упину.

До того ж вони оброблені, тобто, по суті, штучні.

Мабуть, через те, що їхні властивості змінені силоміць, струм у них слабший, ніж у громового каменю.

Я досі не знав, але, схоже, якщо громове залізо безперервно дає струм, надовго його не вистачає?

Громовим ліхтарем користуються лише вночі, удень він не горить.

Може, тому я й не чув досі, щоб електрика в них зникала.

— Десь за тиждень струм пропав.

— До речі, коли я накрила його слюдою, щоб спинити струм, то згодом він з'явився знову.

— Он як. Як і з магічною силою: коли накопичена магічна сила й електрика вичерпуються, струм зникає, а відпочине — і сам відновлюється.

— Хоча, якщо подумати, воно й не дивно.

— Ага. Але в першого зразка проблеми з вагою й міцністю.

— А ізоляцію для другого й третього робити складно.

— Та що там — забагато мороки, аж нудно. Масово таке не наробиш.

— Тож я й придумала четвертий, що розкладається.

— На вигляд складно, але якщо робити кожну частину окремо, то зовсім нескладно.

— Он як. Неймовірно, такого я навіть не чекав.

— Клас! Оце клас! Мені страшенно подобається!

— О, то ти розумієш, що в ньому гарного?!

Радісно вигукнула Фрея.

Схоже, і вона відчуває, яка це гарна зброя.

— Так! У ньому є романтика! І звук, коли розкладається, класний, і обриси!

— І розкладається так легко — чудово. А коли розклався, ще й електрика — це взагалі найкраще!

Якщо передати звук, то щось на кшталт: клац-гуп-дзень-вжух-тріск-тріск-тріск.

Як тут не захопитися?

— Хе-хе-хе! Отож, отож, оце й класно.

— Я над цим чимало посиділа. Для зброї важливі міцність, гострота й вага, але ж і вигляд важливий, так?

— Дивись, які обриси, коли розкладається. Хіба не краса?

— Ага-ага-ага, клас! Чудово!

Мені так сподобалося, як він розкладається, що я розкладав його знову й знову.

Звук гарний. І вигляд гарний.

Я люблю магію. Але люблю не лише її — романтику я відчуваю і в інших речах.

Це просто чудова річ!

Ой. Мало не забув. Треба ж перевірити, чи накопичується магічна сила.

Я якийсь час потримав меча розкладеним, щоб тік струм, а тоді склав його назад.

Тепер це був довгий меч, лише трохи товщий за звичайний.

Магічна сила — залишилася.

Та ще й надовго.

Вона поступово слабшала, але клинком справді текла магічна сила.

Магічна сила виникає разом зі струмом, але сам струм — не магічна сила.

Тобто й без струму клинок лишається в стані магічного наповнення.

— Так, магічна сила лишилася. З часом потроху слабне, але є.

— Є! Як я й думала! Тоді розкладний клинок, мабуть, — саме те.

— Тільки з механізмом я переживаю за міцність у місцях з'єднання.

— Отут, мабуть, і треба буде доробити.

— Схоже, непросто. Але якщо вийде, то ця романтична зброя буде готова.

— Тримайся, Фреє! Якщо я чимось можу допомогти — кажи, усе зроблю.

— Ха-ха, домовились. Я теж викладуся на повну.

— Ага, і ще: поки ми розробляли, я подумала — може, тобі самому потрібна якась зброя?

— У мене є оце, тож не треба.

— Шкода, що з романтичною зброєю мені не впоратися, але зброю я тримати не вмію.

Я показав Фреї Громовий вогонь, що висів у мене на поясі.

— Можна глянути?

— М? Звісно.

Я дав їй Громовий вогонь.

Вона взялася уважно його роздивлятися.

— Он як: громове залізо закріплене на долоні.

— А на кінчиках пальців — кресало. Гарно приладнано.

— Тобто ним можна висікати і іскри, і електрику.

— І суглоби з'єднані вправно, щоб нічого не заважало.

— Це… неабияка робота. Майстер, що її зробив, дуже вправний.

— Справді? Мені її зробив один знайомий.

— Ого, з таким майстром я б колись охоче познайомилася.

— А може, раз уже так, удосконалити його? Часу піде чимало, але як ти?

— Н-н-невже він т-теж розкладатиметься?

— Ну, хтозна. Поки що такої думки немає.

— Але вдосконалити, певно, можна.

Я вже думав, що він розкладатиметься, але, схоже, ні.

Ну, електрику ним і зараз можна викликати будь-коли, тож розкладатися йому й не треба.

Шкода, але як його можна вдосконалити — то я тільки за.

— Тоді, мабуть, попрошу.

— Гаразд, домовились. Про всяк випадок розкажи, для чого він тобі.

— Від цього я й відштовхуватимусь.

— Добре. Е-е, ця зброя…

Ми з Фреєю заходилися обговорювати розробку зброї.

Я так захопився, геть забувши про решту, що й не помітив, як минуло кілька годин.

Що й казати, я трохи перебрав із запалом.

Але час я провів, безперечно, чудово.

Фрея теж запалилася і, поки ми розмовляли, аж сяяла.

Ми палко ділилися любов'ю до зброї, особливо до хитромудрих механізмів, — і так потоваришували.

Це був день, проведений з користю.