Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

110. Без жалю

Почалося додаткове заняття.

На тренувальному майданчику зібралася п'ятірка з групи проблемних учнів.

Заняття почалося рано-вранці, тож усі, крім графа Ґолтби, ще були сонні.

Ну, граф Ґолтба — людина літня, мабуть, звик рано вставати.

З довгою білою бородою та в розмаяному вбранні він на вигляд найбільше скидається на мага.

Ніхто з них поки що не вміє керувати магічною силою.

Хотілося б якнайшвидше навчити цього всіх п'ятьох.

— Що ж, почнімо. Ви, мабуть, усе це знаєте, але я поясню ще раз.

— Зараз ви вчитеся так: спершу відчуваєте сильне почуття, а внаслідок нього випускаєте магічну силу.

— Наприклад, якщо в підсвідомості засіло, що «коли гнів сягає краю, магічна сила виривається назовні», то вона й виривається сама собою.

Учні закивали на знак згоди.

Я, спостерігаючи шлюбну поведінку форелі, неусвідомлено вважав, що шлюбна поведінка призведе до викиду магічної сили, і, коли я щиро зізнався сестрі, магічна сила викинулася природним чином.

Магічна сила спрацьовує від сили волі, а разом із нею — від сили почуттів.

Почуття — найзрозуміліше й найсильніше, що спонукає людину, тож для першого кроку до викиду магічної сили воно підходить найкраще.

Біда в тому, що коли не засіла думка «сильне почуття — це викид магічної сили», людина просто розхвилюється, та й годі.

Тому я спершу показав їм магічну силу: що вона існує і що народжується від сплеску почуттів.

Коли бачиш щось уперше, те, що дізнався спочатку, мимоволі запам'ятовується.

Тому решта учнів відчули сильні почуття й випустили магічну силу.

Мабуть, і проблемні учні, як і всі, переконані, що магічна сила виходить, коли почуття сягають піку.

То чому ж вона не виходить?

— Чому не виходить викид, може бути кілька причин.

— По-перше, почуття недостатньо сильні.

— Якщо на першому етапі не вдається сильно відчути, то й магічну силу не випустиш.

— Ззовні цього часом не видно, тож усвідомити це можете тільки ви самі…

— А як у вас? Відчуваєте, що от-от вийде?

— Я ж палко кричу. Тільки, як би це сказати, палаю, а сам не розумію чого.

— Якесь почуття, незрозуміле, начебто є.

— А чи веде воно до викиду магічної сили — хтозна.

— Відчуття магічної сили? Щось таке майже не відчуваю.

— Лише раз біля серця стало гаряче.

Ізаак знизав плечима.

Він і справді кричить.

Палко кричить невідь-що.

Але чому кричить і чого палає — незрозуміло.

Схоже, він і сам не знає.

Тоді й я не знаю.

— Я д-думаю про те, що люблю.

— Почуття — радість, мабуть… стає так м'якенько, і хочеться хі-хі.

— Часом буває таке дивне тепле відчуття, мабуть, магічна сила, але воно одразу зникає.

Ніяковіючи, розповіла Еліс.

У неї на плечі чомусь сидить кіт.

Кіт… що?

Стоп, а звідки в неї на плечі кіт?

Незрозуміло — і зовсім не так, як з Ізааком.

Невеличкий кіт, учепившись їй у плече, сонно позіхнув, сердито зиркнув на мене й утупився пильним поглядом.

А тоді, щось собі надумавши, демонстративно відвернувся, позіхнув — і знову витріщився на мене.

Мабуть, набридло, бо зрештою він відвернувся зовсім.

Кіт. Така поведінка — точно кіт. Безсумнівно кіт і ніщо інше.

Але ніхто про того кота й словом не згадує.

Тоді й я вдам, що не бачу. Здається, краще його не чіпати.

— А я-а люблю солоденьке, тож про нього й думаю-у.

— Почуття в мене, мабуть, як у пані Еліс-с?

— Таке, що мимоволі всміхаєшся-а.

— Але магічна сила зовсім не виходить. І чого б це-е?

Неквапливо промовила Софія з лагідною усмішкою.

Чомусь Софія нагадує мені маму.

Обидві неквапливі, і що б не сталося, всміхаються, примовляючи «ой-ой».

Але мама насправді дуже тямуща.

А Софія, схоже, просто простодушна.

— Я… згадую погане з минулого…

— Відчуття магічної сили… ніби є, а ніби й ні… не знаю.

Відповів Майс, похнюпившись.

Схоже, він не похмурий за вдачею, а просто знітився.

Часом у нього проступає щирий, дитячий вираз.

Але серед аристократів він, мабуть, не може бути собою.

Що вдієш.

Я його розумію.

Простолюдин Майс хоч і ніяковіє, але тримається трохи вільніше, ніж зазвичай.

Мабуть, бо інших учнів немає.

А от те, що він згадує погане з минулого…

Щось ганебне з минулого?

Те, що раз у раз раптом спливає в пам'яті й пече?

Не треба. Це прокляття, що вбиває тебе зсередини!

— Я пробую все підряд. Але нічого ані руш!

Тільки граф Ґолтба був на диво бадьорий.

Він єдиний з учнів без магічної сили, і все одно не здається.

Навряд чи людина без магічної сили — точніше, у якої я її не бачу, — зможе її випустити.

Але те, що такого ще не бувало, не означає, що це неможливо.

Раз він сам цього хоче, я допоможу, чим зможу.

Мені теж цікаво.

Чи може людина без магічної сили тренуваннями навчитися її випускати?

З того, що розповіли п'ятеро, в Ізаака й Еліс бували моменти, коли вони ось-ось мали вловити відчуття магічної сили.

Напрям правильний, тільки бракує ще одного кроку.

А в Софії й Майса, схоже, справи кепські.

Як на мене, і Софії, і Майсові важко відчувати щось сильно.

Софія надто неквапна, а Майс надто знітився.

Графа Ґолтбу поки облишмо.

Схоже, причина таки в тому, що вони просто не вміють як слід розпалити в собі почуття.

Хто три тижні поспіль не зрушив з місця, той так і не випустить магічну силу.

Ізаак і Еліс, може, й навчилися б, якби продовжували так само, але це неефективно, а головне — схоже, цей спосіб їм не підходить.

Що ж робити?

Відчувати щось — справа нескладна, коли просто живеш, а з уявою — ще простіше.

Варто згадати щось — і вже прокидається якесь почуття.

Але комусь це дається важко.

І хай навіть почуття вирують, толку не буде, якщо згадка не пов'язана з викидом магічної сили.

Бракує бодай чогось одного — і викиду магічної сили не буде.

Вони, мабуть, або не вміють розпалити почуття, або ті в них нестійкі.

Може, варто рішуче змінити підхід.

— Зрозуміло. Тоді трохи змінимо спосіб.

— Зараз ви вчитеся, виходячи з того, що магічна сила виходить від сильного почуття.

— А на наступному етапі ви навпаки випускаєте магічну силу й додаєте почуття — скажімо, радість, що вийшло.

— Пропустімо обидва ці етапи й почнімо з того, де магічну силу випускають сильною волею й зосередженістю.

— Взагалі-то на першому етапі ви мали вловити відчуття викиду магічної сили, а вже тоді випускати її волею, але декому це, схоже, не дається.

— Е-е, а як саме це робити-и?

Невпевнено запитала Софія.

І справді, пояснив я туманно.

— Просто дуже сильно захочіть: «Магічна сило, виходь!»

— Зазвичай перед цим розпалюють почуття й перетворюють його на силу волі, але якщо це важко, то, може, простіше просто сильно захотіти, мати тверду волю.

Рушій людських вчинків — бажання.

Візьмімо сон: тіло втомилося, хочеться спати — людина й засинає.

Сонливість — інстинктивна потреба.

Буває бажання з потреби, а буває й просто так, але тут — перше.

Буває по-різному, але здебільшого люди діють і думають саме в такій послідовності.

З нічого почуття не виникає, та й чіткої волі в ньому мало.

Почуття народжуються зі спогадів і подій. Надприродне не беремо до уваги.

А от сильну волю завжди супроводжує почуття.

Якщо назвати його словом, це щось близьке до піднесення.

Або, інакше кажучи, запал.

Воля певною мірою — усвідомлення мети, а почуття, що виникає, коли до неї прямуєш, — той самий запал.

Бажання, воля й почуття тісно пов'язані.

Тобто якщо сильно розпалити щось одне, воно потягне за собою й інші два.

В основі лежить бажання, але у свідомості вони пов'язані отак.

А в активній «дії» — викиді магічної сили — найважливіше саме «воля».

Магічну силу здебільшого випускають свідомо, тож керувати нею волею найдієвіше й найпростіше.

Я думав, що почуття може відчути кожен, і досить згадати щось — тож це найпростіший спосіб підштовхнути викид магічної сили.

Тому спершу й радив відчути щось сильне й випустити магічну силу.

Але, видно, тут усе дуже залежить від людини.

І справді: щойно учні взялися випускати магічну силу по-новому, усе змінилося.

Вони тихо зосередилися.

Тобто проблемні учні, які досі голосно кричали, почувши «тверда воля», інстинктивно все зрозуміли.

Коли тобі кажуть зосередитися, ніхто не теревенить.

Замовкаєш, заплющуєш очі, розслабляєшся й думаєш лише про одне.

Запала тиша.

І в цій тиші я зрозумів:

вони з тих, хто не вміє робити дві справи водночас.

Чому я так вирішив? Бо в цій незвичній тиші, у напруженому повітрі я відчув щось зосереджене й спокійне.

Неймовірну зосередженість.

Це було видно з першого погляду: вони безсумнівно зосередилися на чомусь одному.

Я побачив світло.

Тіло кожного природно огортає плівка магічної сили.

Але вона тонка, ледь помітна, якщо добре придивитися.

І, звісно, цю дрібку магічної сили бачу тільки я.

Плівка магічної сили поступово густішала, і довкола закружляли частинки світла.

Стан магічного наповнення.

Без сумніву, вони випускають магічну силу.

Як швидко.

Так плавно, що й не скажеш, ніби досі вони зовсім не вміли керувати магічною силою.

Ізаак, Еліс, Майс, Софія.

Усіх огортала магічна сила.

Лише з графом Ґолтбою нічого не змінилося.

Але зосереджений він був анітрохи не менше за інших.

А раптом… щось у ньому змушувало так думати.

Четверо випустили магічну силу.

Лише за кілька хвилин.

Одна порада — і вийшло те, що не виходило три тижні.

У мене аж мурашки по шкірі побігли.

Що це?

Що це за відчуття?

Невже це та велика радість, яку відчуває вчитель?

Я бачу, як мої учні завдяки моїм словам, на моєму уроці роблять величезний крок уперед, — і не можу стримати хвилювання.

Груди сповнює сильне почуття.

Воно підступило аж до горла, і я насилу його ковтнув.

Невідомо чому очі защипало, і я стиснув зуби, щоб стриматися.

Дітей у мене немає. Але, може, батьки, на очах у яких дитина виростає, почуваються саме так.

Чи відчували таке тато з мамою?

Досі мене тішило тільки одне: досліджувати магію, користуватися нею й вигадувати нову.

Але я зустрічав різних людей, переживав різне, долав, навчався — і змінився.

І, схоже, пізнав радість ділити радість з іншими.

Тому я й думаю:

мені радісно бачити учнів, які дізналися про магічну силу й прагнуть її опанувати.

Ах, як добре. Як добре, що я сюди приїхав, у столицю.

Так я думав від щирого серця.

Якийсь час четверо випускали магічну силу.

Але на цьому зміни не скінчилися.

— Не може… н-не може бути…

У мене мимоволі вирвалося.

Бо й у графа Ґолтби я побачив ледь помітну магічну силу.

Плівку магічної сили, тоншу, ніж в інших учнів.

Вона огортала його тіло.

Мало. Надзвичайно мало. Найменше магічної сили з усіх людей, яких я бачив.

Навіть сотні не набереться. Але вона, безперечно, виходила з його тіла.

Людина без магічної сили випускає магічну силу.

Тієї миті мої переконання розсипалися.

Поки я стояв приголомшений, учні один за одним розплющували очі.

— А, а, а! М-магічна сила ж виходить!

— Магічна сила! Так ось яка вона! Ось! Це тепле відчуття!

— Ух ти-и, неймовірно. Вийшло. Хі-хі, у мене вийшло-о.

— Вийшло… у м-мене теж вийшло!

Усі четверо аж сяяли від радості.

— Вітаю всіх. Неймовірно, що ви так швидко навчилися.

— І пробачте. Треба було мені раніше змінити підхід…

Я вибачився й уклонився.

Учні на мить розгубилися, але це швидко минуло.

— Та ви ж не винні, учителю. Вийшло ж — і добре.

— Т-так. Ага. Вийшло ж завдяки вашій пораді, тож усе добре.

— Учителю Сіоне, вам нема за що перепрошувати-и. Це нам радше прикро, що не виходило-о.

— Т-так…! В-ви до нас дуже добрі…

— Т-тобто я т-так думаю…

— Дякую вам усім…

Через мої невдалі вказівки ми три тижні вчилися не так.

А учні мені й слова докору не сказали — і я розплився в усмішці.

Хороші діти. Хоч і старші за мене.

Я подякував, і двоє ніяково відвели очі, одна радісно всміхнулася, а один раз у раз кивав.

Точно. Усі вони молодці, але ж є ще хтось, хто зробив неймовірне!

— А ви, графе Ґолтбо! Ви випустили магічну силу!

— Неймовірно, людина без магічної сили вперше її випустила…?

Я підбіг до графа Ґолтби.

Він дивився прямо перед собою й не ворушився.

Погляд нерухомий. На мене він не дивився.

Магічна сила з нього вже не виходила.

Поки я розгублено стояв, Ізаак помахав рукою перед обличчям графа Ґолтби.

— В-він помер!

Ізаак затремтів, і Еліс квапливо крикнула йому:

— Та не помер він! Просто знепритомнів!

— Ой-ой, і справді. Схоже, знепритомнів стоячи-и.

— …Ще й із розплющеними очима…

Не думав, що колись побачу, як людина непритомніє стоячи.

Схоже, він витратив забагато магічної сили й знепритомнів.

Зазвичай просто впадають у стан лінощів…

Мабуть, людина з мізерною магічною силою силоміць її випустила, тіло не витримало, от він і зомлів.

Випустити магічну силу — це чудово, але, схоже, ціна чимала.

Добре хоч, що життю нічого не загрожує.

Це не хвороба лінощів, а просто виснаження магічної сили, тож якщо я дам йому магічної сили, він отямиться.

Хоча якісь наслідки, мабуть, будуть.

Постачати магічну силу можна не лише хворим на хворобу лінощів, а й здоровим носіям магічної сили.

Але так запас магічної сили в учнів не зростає, тож зазвичай я її не постачаю.

Хіба що коли магічна сила вичерпується або людина впадає в стан лінощів.

Я поклав руку графові Ґолтбі на груди, туди, де серце.

Збираючись постачити йому магічну силу, я глянув на його обличчя.

— А він ніби радий-й.

І справді, як сказала Софія, граф Ґолтба, хоч і знепритомнів, усміхався.

Вигляд у нього був напрочуд задоволений.