Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

101. Спробуймо повторити

— …Отже, спершу станьте, будь ласка, на однаковій відстані одне від одного.

Усі слухняно послухалися.

Але, схоже, вони не звикли до такого: розгублено прикидали відстань і перешиковувалися.

Як подумати, в японських школах це звична справа, а от хто не звик, тому на це треба чимало часу.

Квапити їх я не збирався, тож, оглядаючи стрій, підказував і вирівнював.

Невдовзі всі вишикувалися.

— Так, отак добре. Отак і почнемо тренуватися з магічною силою.

— Спершу сядьте, будь ласка, просто там.

Учні чомусь здивовано на мене подивилися.

Я було подумав, що щось не так, але одразу здогадався.

Дворяни ж не сідають просто на підлогу.

Тренуватися можна й стоячи, але краще якомога більше розслабитися.

Тож сидячи краще.

Поки я міркував, що робити, краєм ока помітив пана Еґона.

Схоже, він щось казав покоївкам і Віноні.

Вони квапливо вийшли й одразу повернулися.

З тканинами в руках вони підбігли до учнів.

Постелили тканини учням під ноги й одразу відійшли.

Дякую. Ото кмітливі.

Такого вміння вмить зорієнтуватися, здається, в моєму колишньому світі вже майже не лишилося.

Хоча, звісно, десь воно, мабуть, є, я просто не знаю.

Учні посідали на тканини.

Переконавшись, що всі сіли, я знову заговорив.

— Що таке магічна сила, я вам уже розповів.

— Але як її випускати, вам, мабуть, незрозуміло.

— У підручнику про це написано, але з самого тексту всього не збагнеш.

— Тож почнімо з самого початку, потроху.

Учні серйозно дивилися на мене.

У багатьох у погляді змішалися надія й тривога, але дехто дивився без особливого інтересу.

Отже, не всім однаково кортить навчитися лікувати хворобу лінощів.

Мабуть, у кожного свої причини, але розбиратися в них я не збираюся.

Бо моя справа — не втручатися в особисте життя учнів, а навчити їх лікувати.

— Почнімо з простого. Щоб випустити магічну силу, потрібна «сильна воля».

— Точніше, рішучий порив: хочу щось зробити, хочу щось мати, не хочу чогось.

— Ця воля передається магічній силі, і та виходить саме так, як ви хотіли.

— Але самих лише волі, почуттів чи бажання недостатньо.

— Це трохи незрозуміло, але, простіше кажучи, якщо дуже сильно захотіти «випустити магічну силу з руки», вона з руки й вийде.

— Ну от, скажімо… ви. Здається, Софія Суфле, правда?

— Та-ак? Я? Що таке?

Учениця з лагідним, неквапним голосом показала на себе пальцем.

Вона всміхнулася й неспішно підвелася.

Я не просив її вставати, але вона, мабуть, просто знає правила чемності.

Інші дворяни, гадаю, так і сиділи б.

М'яка атмосфера і тіло, що виглядає м'яким.

Ой, не можна.

Хоч би якими пишними не були її груди, не можна дивитися.

— Е-е, так. Спершу простягніть, будь ласка, руки перед собою.

— А тоді, як я щойно казав, сильно подумайте: «Хочу випустити магічну силу з рук».

— Та-ак. Е-ем? Хочу випустити магічну силу з рук, хочу випустити магічну силу з рук…

— Можна й не вголос… ну, хоча можна й уголос.

Софія старанно повторювала це знову й знову.

Мугикаючи й ледь спітнівши, вона все зосереджувалася.

Минула хвилина.

Нічого не змінилося.

— Усе, досить.

Софія шумно видихнула й опустила руки.

— Ху-ух, я втомилася. І зовсім нічого не вийшло. Чому так?

— Може, в мене немає хисту…?

— Ні, не в тім річ.

— Магічна сила не вийшла, бо «ви не змогли цього уявити».

— Уявити?

Я статечно кивнув і звернувся до всіх учнів:

— Щоб керувати магічною силою, потрібна сильна воля.

— Але за цією волею має стояти чітке уявлення, як магічна сила виходить.

— А спершу мати таку волю й уявити, як виходить магічна сила, важко.

— І сильна воля — це не те саме, що старанно повторювати бажання подумки.

— Бо в такому бажанні немає нічого, крім слів.

Дехто з учнів здивовано схилив голову.

Мабуть, не розуміють, про що я.

Ну так, і не дивно.

Якби мені так пояснили, я б теж не зрозумів.

— Ось, скажімо, ви їсте кілька разів на день.

— І здебільшого приблизно в той самий час, правда?

— Тож перед їжею думаєте: «Ох, зголоднів».

— А тепер припустімо, що через якісь обставини доводиться їсти не в звичний час.

— Коли ви довго не їли, то відчуваєте голод навіть тоді, коли до обіду ще далеко.

— Тож запитання: коли ви відчували голод сильніше — у першому випадку чи в другому?

Я звернувся до Софії, бо так склалося.

Софія замислено схилила голову: «Хм-м».

— Ну-у, мабуть, у другому.

— Саме так. Ви сильніше зголодніли, тож і бажання поїсти, і рішучість щось з’їсти були сильніші.

— Так само й із магічною силою: якщо до бажання її випустити додаються почуття й прагнення, воля стає сильнішою.

— Трохи про інше: я відкрив магічну силу, коли побачив, як її випускає риба — еттентраут.

— Форель випускала магічну силу, залицяючись.

— Тобто вона дуже хотіла показати свою прихильність, і ця воля виходила як магічна сила.

— Хм, он як. Справді, деякі тварини залицяються дуже по-особливому.

— Хоча про форель я такого не знав.

— Тобто якщо й ми відчуємо сильні почуття, то так само зможемо випустити магічну силу?

Із цікавістю озвався старий, що сидів трохи осторонь.

Я вперше чув, як він говорить, але ворожості в ньому не відчувалося.

Я думав, що він наглядач, але, може, й ні.

Його, здається, звати Ґолтба Лузар.

— Так. Насамперед треба відчути щось сильне.

— Звісно, самого цього мало.

— Треба пов’язати це почуття з тим, як ви випускаєте магічну силу.

Коли пізнаєш магічну силу, відчуєш її й постійно з нею маєш справу, то від сильного почуття можна ввійти в стан магічного наповнення.

Але таке, мабуть, під силу лише мені, Луґре.

Магічної сили в мене чимало, і, довго маючи з нею справу, я став менш до неї нечутливим.

Мабуть, це й спрацювало саме тому.

Тобто їм це не під силу — це радше обхідний шлях.

Гадаю, вчитися загалом треба правильним способом.

Цього разу я не лише навчаю, а й сам учуся передавати іншим свої знання, досвід і вміння.

Сестру я вчив теж почасти для цього.

І щоб не вийшло абияк, мовляв, навчив поверхово, а там якось буде.

— Сильне почуття… якщо брати форель, то прихильність, так?

Серйозно розпитував далі Ґолтба.

Він хоче вчитися.

Може, його цікавить магічна сила?

Він, не те що інші, ніби спостерігає збоку, тож я не можу його розгадати.

— Так. Я вперше випустив магічну силу, наслідуючи форель.

— Щоправда, не назовні, а так, що вона огорнула тіло, — це стан магічного наповнення.

— Е-е, а що це означає?

Насупившись, запитала Софія.

Чи то не зрозуміла, чи то відчула щось недобре.

— Тобто, це зізнання. Тому що коли я сказав «кохаю» тому, кого кохаю, я зміг вивільнити магічну силу.

— Га?! Зі-зі-знання?!?!

Чомусь Еліс підхопилася.

Її обличчя палало червоним.

Не лише вона, але й майже половина учнів були збентежені.

Вірніше, вони жваво зашепотіли.

Ну, ніби «хі-хі» чи щось таке.

— А, ні. Зізнаватися не обов’язково.

— Просто в моєму випадку мені було легко викликати сильні емоції саме через зізнання.

— Взагалі, підійде будь-яка емоція: радість, гнів, сум, веселощі. Можна навіть так: «Чому магічна сила не виходить! Як це бісить!» — теж добре. Або: «Якщо зможу випустити магію, буду радий, хе-хе» — теж добре. Або: «Ах, як клопітно. Якщо магія не виходить, це дуже клопітно» — теж добре.

— Сильна воля не обов’язково має бути позітивною.

— Прсто якщо це пов’язане з волею та командою для магічної сили, магія відповість.

— А, аа, т-так... Виходить, не обов’язково саме зізнання...

Побачивши Еліс, яка безсило сіла, інші учні теж заспокоїлися.

А, так ось воно що.

Мабуть, для підлітків це було занадто гостро.

Хоча, озираючись, я теж говорив спокійно, але, здається, сказав щось сороміцьке.

... Не думай. Забудь. Не смій думати, що додав собі чорної історії, Сіоне.

— К-коротше, спершу вчимося відчувати щось сильно.

— Робіть, як вам зручніше. Спершу ви маєте відчути магічну силу в собі.

— Потім ви вловите, як вона виходить, поступово поєднаєте сильну волю з почуттями, ця воля сама сповниться почуттям — і згодом вистачатиме простого уявлення, щоб випустити магічну силу.

— Ви відчуєте, як магічна сила обходить не лише руки, а все тіло.

— А поки що — вчіться відчувати сильно. Починайте.

Пояснення вийшло досить туманне, але інакше не скажеш.

Учні, хоч і розгублені, зрозуміли його кожен по-своєму й узялися тренуватися.