2. Підкорення
— …Живий.
Крізь туманну свідомість я це пробурмотів.
Прокинувшись, я знову лежав на чомусь твердому.
Одразу спалахнули спогади про те, що було до втрати свідомості.
— Гх…
Мене ледь не знудило, але я стримався.
Схоже, скутість минула: я можу болісно стогнати і навіть трохи підвестися.
Я торкнувся голови, і пальці відчули твердий холод.
Сумнівів немає: те страшне кільце з голками все ще міцно сидить на моїй голові.
— Чорт… Почуваюся жахливо…
Болю немає, і то добре, але після такого катування мимоволі почнеш сипати прокльонами.
Втім, тіло знову слухається, тож спершу треба розібратися, що відбувається.
Зараз я перебуваю в порожній кімнаті, такій самій за розміром, як та, де мене щойно поклали.
Посередині немає навіть постаменту; є лише стіни, а всі чотири і стеля білосніжні.
Прямо переді мною двері, пофарбовані в тон стінам, але чи відчиняться вони, цілком імовірно, замкнені.
Без жодного вікна справді гнітюче. Е, якщо вікон немає, то хіба це підвал?
Якщо припустити, що це в'язниця, то таке розташування цілком логічне.
А мій одяг такий самий, як у тих масок: білий.
Плащів і масок немає, але на мені доволі скромний суцільний одяг, мабуть, так зветься балахон із дірою для голови.
Принаймні білизна на мені є.
Схоже на тюремний одяг, хоча я ж не потрапив до в'язниці.
Але навіть за цим не скажеш, що я в Японії.
Ті маски говорили незрозумілою мовою, та й цей одяг дивний: навіть у найбідніших країнах зараз носять звичайний одяг, а таке ручне шиття — рідкість.
Хоча стривайте: якщо ці типи належать до якоїсь жахливої секти з шаленими доктринами, то їхня мова може бути вигаданою, такою, перед якою втекли б навіть «хворі на синдром восьмикласника», а цей одяг — самодіяльний косплей із якимось глибоким змістом.
Тоді не обов'язково, що я опинився в далекій чужині: якщо десь у японських горах є їхня божевільна релігійна споруда, то все логічно.
Але чому, чорт забирай, це мусило трапитися саме зі мною…
Втім, раз я цілий і неушкоджений, мене, мабуть, відразу вбивати не збираються.
А якщо не вб'ють, то чи не чекають на мене всілякі катування, як оце кільце?
Це було б найгірше: тоді краще відкусити собі язика і померти спокійнішою смертю.
Померти, благаючи про пощаду, — ні, дякую.
Так чи інакше, незалежно від того, закордон це чи Японія, варто подумати про втечу з цього місця.
Від людей, які так легко надівають на голову такі катівські пристрої, треба якнайшвидше триматися подалі і більше ніколи не мати з ними нічого спільного.
Хоча, по правді, зараз я можу хіба що перевірити, чи замкнені двері переді мною.
Я встав і щойно зробив крок до дверей, як із клацанням вони почали відчинятися.
— …
Автоматичні? Звісно ж ні, хтось відчинив їх з того боку, тож вони й відчинилися.
І відчинив їх, як і очікувалося, один з тих, хто носив маски.
— أوه، كنت مستيقظا بالفعل، كنت تتوقع من هيئة التنين الأسود قوي
Маска, як і раніше, говорить якоюсь мовою, якої я зовсім не розумію.
Якщо послухати ще раз, мені здається, що трохи схоже на англійську… але зараз треба стежити за їхніми рухами.
Я насторожився, але маски, як мені здалося, стежили не стільки за мною, скільки за тим, що було позаду них.
Схоже, за їхніми спинами є ще якісь маски.
Двоє масок зайшли до кімнати, а я відступив до стіни, щоб тримати від них дистанцію.
І тут зайшла третя постать. Щойно я побачив його обличчя, то вже не міг відвести погляду.
Бо хоча одяг на ньому був такий самий білий плащ, маски на ньому не було, і обличчя було відкрите.
Одразу було видно, що він не японець: старий європеоїдної раси з глибоко посадженими очима та різкими рисами обличчя.
Волосся, хоч капюшон і ховав його майже повністю, напевно було цілком сивим. Очі блакитні, а старому щонайменше шістдесят, а то й більше.
Він напоказ відрощував пишну білу бороду, ніби щоб усі бачили його гідність.
Невже цей і є їхнім вождем, живим божеством чи чимось таким? Не почне ж він зараз проголошувати себе таким?
Коли я недовірливо дивився на нього, старий (той, хто зробив зі мною таке, тож «старий» цілком підійде) глянув на мене з підозрою.
Тієї ж миті мене пронизав нестерпний головний біль.
— Аааааааа!!!
Голова ось-ось розколеться, чи що; а може, вона вже справді розколота.
Біль був такий, що я був готовий померти, але найгірше мучило інше: в голові лунала чиясь чужа «воля».
Біль — біль — мука — смерть —
У моїй голові чужі думки безладно вирували й бісилися.
Я інтуїтивно зрозумів, що біль спричиняють ці думки, а їхнє джерело — старий перед очима.
Катаючись по твердій підлозі, я зі сльозами на очах глянув на старого.
Це був не гнів, а чисте благання про пощаду, таке жалюгідне, що аж смішно.
――Без опору――покора
Перш ніж знепритомніти, біль зник, і разом з ним я зрозумів — ні, мені дали це зрозуміти — що старому, як і всім маскам, перечити не можна ніколи.
――Встань
Я досі не міг оговтатися від відлуння болю, і хоч мені й наказали подумки встати, ноги не слухались одразу.
――Встань
Знову, поволі, почався головний біль.
Я через силу піднявся, хитаючись.
Мене нудило, почувався жахливо, але це краще, ніж знову відчути той біль.
Важко дихаючи, я стояв на ногах і дивився старому в очі.
— القيود تشغل غرامة
Старий, як і маски, промовив щось незрозумілою мені мовою.
— …
Я ніяк не міг відреагувати й лишився нерухомим.
Старий, здається, може надсилати мені думки, але вони лише розпливчасті образи, а не чіткі слова.
Порозумітися, схоже, не вийде.
Та навіть якби ми мали спільну мову, я не вірю, що з цими людьми можна було б нормально спілкуватися.
――Іди
Щойно ця думка дійшла до мене, старий повернувся спиною і рушив.
Я, який не міг опиратися, нетвердою ходою міг лише йти слідом за його спиною, на якій була намальована хрестоподібна емблема.
Пройшовши крізь двері, я побачив темний коридор, що тягнувся далі, куди не сягав погляд.
Мене охопив похмурий страх, ніби це віщувало мою долю. Але, мабуть, те, що чекало попереду, було таким пеклом, що самогубство в цю мить здалося б набагато кращим.
Хм, мабуть, якщо тебе викликають в інший світ, має ж тебе зустріти жриця чи принцеса, що вітають героя, або мила сільська дівчина чи жінка-лицар, що випадково проходила повз, прийде на допомогу… Але, на жаль, Курано, схоже, отримує теплий прийом від старого діда та людей у масках.