3. Пекло
Вранці я прокидаюся о сьомій, о восьмій уже виходжу з дому до школи, на уроках сиджу уважно, не сплю і не базікаю, після уроків віддаюся клубним заняттям, а ввечері о сьомій я вже вдома і лягаю спати ще до того, як змінюється день.
Таке здорове та культурне життя старшокласника я, Куроно Мао, веду щодня.
Ні, точніше зараз сказати так: вів.
Одного дня в клубній кімнаті мене раптом скрутив головний біль, я втратив свідомість, а коли прийшов до тями, опинився в якійсь незрозумілій кімнаті.
Мабуть, саме тоді, коли мені на голову надягнули страшне кільце з голками, почалися ті пекельні дні, яких неможливо уявити.
Скільки часу минуло відтоді, як я прокинувся в цьому таємничому закладі, я зовсім не знаю.
Принаймні, гадаю, місяць ще не минув, але рахувати дні не вдавалося.
Проте за цей час я дізнався кілька речей.
По-перше, мене піддають дослідам над людським тілом групи на чолі з тим старим; їхній символ — хрест, схожий на християнський.
Оце біле кільце на моїй голові голками фізично з'єднане з моїм мозком, і через нього вони керують моїми діями.
Старому й тим у масках досить лише подумки звеліти, і мене накриває такий біль, що краще було б померти.
Крім того, вони можуть повністю паралізувати мене, позбавивши будь-якої можливості рухатися.
Мабуть, ззовні вони можуть самовільно керувати моєю свідомістю.
Завдяки цьому, хоч я й у полоні, мене жодного разу не сковували наручниками чи іншими засобами, окрім самого кільця.
Навіть під час болісних дослідів мене не потрібно тримати: про опір і говорити нема чого, а навіть корчитися від болю їм вдається стримати їхньою волею.
А те, що мені призначили, — різні досліди над тілом, — це зовсім не такі прості речі, як випробування нових ліків, де лише перевіряють побічні ефекти.
Вони перебудовують моє тіло від маківки до п'ят, роблять точно те саме, що якесь лиходійське таємне товариство.
Але найстрашніше: ці експерименти тримаються не на якійсь надвисокій науці, а на «магії».
Першим експериментом, який провели над моїм тілом, було вселення магічної сили — того, що має стати рушієм магії.
Чи правильніше сказати «витягнули», я не знаю напевно, але внаслідок цього досліду тепер я відчуваю в собі і поза собою енергію, яку можу назвати лише магічною силою.
Якщо сказати лише це, може здатися, що я прокинувся з новою силою і все гаразд, але цей дослід був найболючішим із усіх, що мені робили.
Відчуття було таке, ніби у вени залили розплавлене залізо, і до того ж кільце силою тримало мою свідомість, так що знепритомніти я не міг.
Тільки тепер я дивуюся, як від такого болю не помер на місці, а відчуття жару, що лишилося в тілі, ще довго не вщухало.
Насамперед через цей досвід я на власній шкурі усвідомив, що існує технологія «магії», яка проявляється завдяки використанню магічної сили.
Але розуміти і вміти користуватися — різні речі. Яку саме магію я можу викликати, не знаю, адже жодного разу її не застосовував.
Проте Кільце панування на моїй голові теж зроблене за допомогою магії, і точно можна сказати одне: я не зможу ні повторити його дію, ні захиститися від неї.
Так я нарешті став тим, хто може користуватися магією, і відтоді мене піддавали різним дослідам.
Який сенс і який результат мав кожен з них, я не знаю.
Мені кололи кілька яскравих, кричущих препаратів, одного разу занурювали з головою в густу чорну рідину, від якої смерділо гірше, ніж від смітника чи вигрібної ями, а ще, наче я якийсь інопланетянин, вживляли в тіло таємничі металеві уламки і камінці.
І в кожному з дослідів обов'язково були болючі побічні ефекти: головний біль, біль у животі, нудота, висока температура, запаморочення, а потім сліпота, параліч усього тіла, галюцинації, чутні голоси, некроз, зупинка дихання; іноді ці симптоми з'являлися одночасно, і життєво важливі функції вже були смертельно уражені.
Але скільки б смертельних симптомів не з'являлося, зрештою я знову ставав здоровим.
Виникає відчуття, що тіло без кінця руйнується й відбудовується. Можливо, я вже не раз помирав, і щоразу мене повертали до життя.
Та й, зрештою, раз існує магія, може статися що завгодно.
Як саме змінювалося моє тіло внаслідок цих дослідів, я майже не знаю.
Напевно відомо одне: я відчуваю магічну силу, а мова старого та масок, яку спершу я не розумів, раптом почала звучати для мене японською.
І ще: ті проміжки часу, коли моя свідомість залишається ясною, як зараз, поступово стають коротшими.
Тут я маю на увазі не довший сон, а той напівсонний стан, коли я відчуваю, що тіло рухається саме, поза моєю волею.
Якщо брати лише сон, то на добу його менше двох годин. Та й узагалі все так непостійно, що я навіть не розумію, вночі я прокидаюся чи вдень.
Відколи я тут, крім білих стін, я не бачив нічого. Можливо, у цьому світі немає ні сонячного неба, ні зеленої землі, та й самих їх може не бути.
Ах так, нещодавно я нарешті зрозумів, що це місце — не мій колишній світ, а «Інший світ», де панують інші закони, на зразок магії.
Котре ж це вже відчаяння.
Тепер я вже ледве пам'ятаю обличчя родини та однокласників, лише розмиті, наче в тумані.
І все ж, коли я сиджу в своїй порожній в'язниці, я пригадую мирне життя старшокласника, що здається далекою давниною, і поки пам'ятаю його, знову і знову оживлюю в цьому мозку, пронизаному голками.
Сьогодні мені добре, самопочуття непогане.
Голова не болить, ніде в тілі немає болю, і я чітко відчуваю, як по щоці стікає сльоза.
Ах, як хочеться додому, додому, до…
— 49-й, виходь.
Двері розчиняються, і маска кличе мене.
49-й, ось моє ім'я тут.
Що це насправді означає, думати про це немає сенсу.
— Швидше виходь.
Встань — вийди — іди —
Поки головний біль не посилився, я швидко підіймаюся і сьогодні знову крокую темним коридором, далі від білих стін.