10. Пропущені деталі

Зоріанові очі раптом розплющилися, коли в животі спалахнув різкий біль. Усе його тіло смикнулося, він відсахнувся від предмета, що впав на нього, і враз прокинувся повністю, без жодного сліду сонливості.

— Доброго р-

— Ні, не доброго, — перебив Зоріан. — Яким же він може бути добрим? Мене знову вбили! Цього разу зжер гігантський черв'як. А прокидатися от так уже починає мені діставати! Чи не могла петля часу початися на день пізніше або щось таке?

Він втупився в молодшу сестру, очікуючи. Вона дивилася на нього у повній розгубленості, а, мабуть, ще й трохи злякано.

— Е-е, що? — невпевнено спитала вона.

Зоріан мовчки перекинув її через край ліжка. Вона гепнулася на підлогу з глухим ударом і обуреним скрикуванням, а Зоріан швидко скочив на ноги, щоб бути готовим відповісти на будь-яку помсту, на яку вона могла б зважитися. Засвоївши урок попередніх перезапусків, він одразу рушив до ванної, поки вона не встигла отямитися.

Вона швидко зрозуміла, що він задумав, але було вже пізно: він устиг зачинити за собою двері. Її крики обурення були для його вух музикою, тим більше що врешті змусили маму прийти й вичитати її.

Може, таки ранок був добрим.

- перерва -

Потяги… Зоріан спершу їх не дуже любив, але відколи застряг у цій петлі часу, почав відчувати до них щиру неприязнь. Щоденні поїздки потягом дратували майже так само, як Кіріель, що стрибала на нього на початку кожного перезапуску. Він ладен був скоротати час розмовою з Айбері, щоб вона вже знала його, коли він влаштуватиметься працювати в бібліотеку, але через деякий час облишив цю думку. Здебільшого тому, що в цьому перезапуску вирішив не подаватися на роботу. Праця в бібліотеці, як він робив раніше, забирала багато часу, а в нього був значно перспективніший проєкт: опанувати всі вправи на формування з книги Ілси, щоб переконати її взяти його за учня. Бібліотечна магія була корисною, але позбутися Ксвіма було б просто безцінно.

Він також не буде в Сіорії, коли прийде вторгнення. Ні в цьому перезапуску, ні в жодному найближчому. Навіть якби через це довелося розкрити свій секрет Заку, він сяде на перший потяг з міста напередодні літнього фестивалю. Він знав, що розумно й відповідально було б залишитися в місті й стежити за подіями: як просувається вторгнення і що можна зробити, щоб його зупинити. Знав, але… це було занадто для нього. І не лише тому, що втручання в цю халепу, здавалося, неминуче вело до його смерті. Емоційні гойдалки «евакуації» дуже били по нервах, але це був лише симптом справжньої проблеми. Він на мить заплутався у думках, намагаючись знайти корінь проблеми. Кожна причина, яку він міг придумати, здавалася… не правильною.

А потім його осяяло. Це було безсилля. Щоразу, коли думки зверталися до теми вторгнення, він не міг позбутися відчуття, що сили, які проти нього виступають, неймовірно перевершують його здатності, і що вижив він так довго лише завдяки чистій сліпій удачі. Йому спало на думку, що спосіб, яким він загинув востаннє, легко міг би стати алегорією всього цього вторгнення. Отже, ти відбив убивчу зграю зимових вовків, добрався до безпеки, допоміг зірвати зрадницьку засідку, і тепер думаєш, що найгірше вже позаду? Ні, дурню, гігантський черв'як раптом вистрибує із землі й відкушує тобі голову! Як можна було боротися з чимось подібним? Як мав боротися з чимось подібним він?

Можливо, і не варто. Багато речей щодо вторгнення здавалися… маловірогідними. Так само маловірогідним було те, що Зак за одне літо став надвундеркіндом, що Зоріан за місяць засвоїв усі 15 вправ формування з книжки Ілси або що подорожі в часі насправді існують. Що, як його теорія про третього мандрівника в часі правильна і цей хтось стоїть за вторгненням? Це пояснило б дуже багато. Та з іншого боку, це породило б і купу власних питань… наприклад, чому цей ворожий мандрівник у часі досі не розправився із Заком? Лич уже довів, що завдати шкоди таким, як Зак і Зоріан, цілком можливо, і він уже працює на сили вторгнення.

Так чи інакше, він мав намір знову втрутитися у вторгнення лише після того, як здобуде справді серйозну магію, або трохи заспокоїться і відчує в собі емоційну готовність зустрітися з ситуацією. Що станеться раніше. До того ж, якщо він щоразу гине на самому початку, то все одно не зможе серйозно вивчати вторгнення.

Нарешті потяг прибув до Сіорії, і Зоріан вирушив довгою дорогою до академії. Цього разу він не поспішав, адже в останньому перезапуску нарешті знайшов заклинання, що захищає від дощу, і не міг дочекатися, щоб його випробувати. Точніше, він знайшов кілька захисних заклинань проти дощу та іншої негоди, але тільки одне з них він справді міг накласти. Утім, це не було проблемою, адже «дощовий бар’єр» якраз найкраще підходив для його цілей: він давав найповніший захист, але виснажував неймовірно, поки його підтримуєш. Він розумів, чому витрата мани стала б серйозною проблемою для тих, хто хотів би користуватися заклинанням постійно, але Зоріанові треба було, щоб воно тривало лише годину-дві в надзвичайно багатому на ману районі Сіорії.

Крім того, перебувати всередині невидимої сфери, яка відштовхує воду, було просто значно вражаючіше, ніж від тонших і витонченіших захисних чар. Бар’єр діяв на воду взагалі, а не лише на краплі дощу, тож йому навіть не треба було хвилюватися, що він ступить у калюжу і промочить черевики. Бачити, як вода розступається на дорозі попереду, наче перед якимось небесним посланцем, було страшенно кумедно. Це ще й трохи тішило самолюбство, а саме цього він відчайдушно потребував після того, як у вторгненні минулого перезапуску його так ґрунтовно переграли.

Він, напевно, більше ніколи не користуватиметься цим заклинанням після того, як вибереться з петлі часу, адже парасольки для більшості випадків було достатньо, і вони не витрачали ману. Але знайти крамницю, де їх продають, на звичайному маршруті від вокзалу виявилося напрочуд важко. Що, якщо добре подумати, натякало на інше: він, мабуть, усе ж час від часу користуватиметься цим заклинанням, адже сумнівався, що це буде єдиний раз у житті, коли він опиниться без парасольки, яку легко знайти.

Він похитав головою. Не варто було фантазувати про те, що робитиме, вибравшись із петлі часу, адже схоже, що це станеться ще не скоро. Треба зосередитися на теперішньому… і це звучало дивно, зважаючи на його становище. Що ж він робитиме із Заком? Його страшенно тягло просто все розповісти хлопцеві і разом спробувати розплутати цю халепу, адже дві голови краще за одну? Імпульсивний він, може, й справді, але Зак не зайшов би так далеко, якби не мав притомної голови на плечах. Однак ця ідея його до кінця не переконувала: він сильно підозрював, що в Заку є щось більше, ніж видно, і не хотів ризикувати, кидаючись у справу, не знаючи, у що саме встряє.

Він вирішив спершу подивитися, як Зак поводитиметься з ним у цьому перезапуску, і лише потім ухвалювати рішення.

- перерва -

— Зоріане! Сюди!

Зоріан глянув у бік Бенісека, який радісно махав йому, наче божевільний, і замислився, що робити. Говорити з ним йому зовсім не хотілося. Бенісек, можливо, був його найближчим другом серед студентів, але часом він бував досить дратівливим, і, зрештою, він не міг розповісти нічого такого, чого Зоріан ще не знав би на цей момент. Врешті він зітхнув, визнавши поразку, і поплентався до усміхненого хлопця. Петля часу там чи ні, але було б неправильно демонстративно ігнорувати того, хто так явно радіє його появі, тим більше що їх з Бенісеком пов'язувало багато спільного минулого.

Його дивувало, що Бенісек був у їдальні саме в цей час, адже в перезапусках, які Зоріан пережив досі, той поводився інакше. Такі непояснені відхилення трапляються постійно, і це було цілком очікувано: у петлі часу блукали щонайменше двоє мандрівників у часі, які змінювали і дрібні, і важливі речі. Але бачити таку зміну так рано, всього через день після його приїзду до Сіорії, було несподівано. Зазвичай минав принаймні тиждень, перш ніж усе йшло шкереберть, та й тоді багато чого повторювалося. Більшість викладачів, наприклад, дотримувалися певного фіксованого плану занять і рідко від нього відходили. Наскільки він знав, Фортов завжди приходив до нього по допомогу з приготуванням мазі з пурпурного повзуна, хоча його випадок з Айбері траплявся лише ближче до самого кінця петлі. Якщо подумати, це наводило на думку, що нещасний випадок не такий уже й випадковий. Якось підозріло, що нещасний випадок так байдужий до змін…

— Ти ж щойно приїхав до Сіорії, так? — схвильовано спитав Бенісек, щойно Зоріан сів поруч.

Зоріан невпевнено кивнув. Бенісек бувало так збуджувався лише тоді, коли говорив про особливо вродливу дівчину або коли роздобував надзвичайно смачні плітки. Хотілося б, щоб це були плітки, бо інакше Зоріан точно не залишився б.

— Ти не повіриш! — схвильовано сказав Бенісек. — Знаєш Зака? Ну, Зака Новеда, останнього нащадка Ноблівого дому Новеда? Він ходив з нами на заняття останні два роки.

Звісно, це Зак. Мав би здогадатися.

— Звісно, я його знаю, — сказав Зоріан. — Він… дуже запам'ятний.

— Він? — здивувався Бенісек і похитав головою. — Тобто, звісно, так. Просто я не думав, що ти знаєш, бо він, знаєш, невдаха як маг, а ви з ним майже не спілкувалися.

Зоріан знизав плечима. Правду кажучи, він дуже рідко забував чиєсь ім'я, незалежно від того, як часто мав справу з людиною або як давно її бачив. Навіть до петлі часу Зоріан одразу зрозумів би, про кого говорить Бенісек.

— Отже, — продовжив Бенісек, — вчора Зак утік з родинного маєтку.

— Що? — недовірливо перепитав Зоріан. — Як це «утік»? Навіщо йому тікати зі свого власного маєтку?

— Ось у тому й питання, правда? — сказав Бенісек. — Схоже, він посварився зі своїм опікуном, і сварка переросла в справжню магічну дуель. Дуель, уяви собі, яку Зак виграв! Половина маєтку розбита, а Зак утік до міста і досі не знайдений. Його шукають скрізь!

— Ого, — сказав Зоріан, справді не знаходячи слів. Що ж це, в біса, таке?

— Ось-ось, — погодився Бенісек. — Але я не певен, що вірю офіційній версії. Тесен Звери, здається, маг сьомого кола, а Зак ледве склав власну атестацію, тож він не міг перемогти свого опікуна в магічній дуелі! Хоча, з іншого боку, щось же розвалило маєток Новеда…

— Звідки ти це знаєш? — спитав Зоріан.

— Про це пишуть усі газети, — сказав Бенісек. — До того ж про це всі говорять. Не можу повірити, що хтось із наших однокурсників міг бути замішаний у чомусь подібному. Що ти думаєш, Зоріане?

— Бене… Чесно кажучи, не знаю, що й думати про це, — сказав Зоріан.

І він справді так і думав. Він ані на мить не сумнівався, що Зак здатен відлупцювати свого опікуна, сьоме коло чи ні, бо той був політиком, наскільки знав Зоріан, а не бойовим магом, але навіщо йому це робити?

— Тоді, мабуть, цього разу він на заняття не прийде, — вголос міркував Зоріан. Утім, він би й не здивувався, якби Зак одного з цих днів просто зайшов до аудиторії так, наче нічого не сталося.

— Сумніваюся, — засміявся Бенісек.

— Він когось убив? — запитав Зоріан. Бенісек заперечливо похитав головою. — Тобто нічого справді серйозного він не зробив. Що найгірше може з ним статися, якщо він просто здасться?

— Ну, Тесен напевно зараз не в захваті від нього, а ще він надто впливовий, щоб його можна було проігнорувати, навіть для такого, як Зак, — сказав Бенісек. — Напасти на одного зі старійшин Елдемара — це досить серйозний злочин, і Тесен міг би добре попсувати Заку життя, якби захотів вимагати сатисфакції. Хоча я не думаю, що він захоче, бо це лише привернуло б ще більше уваги до того, що сталося. Для нього це суцільний політичний скандал. Гадаю, Зак повернеться через місяць-другий, коли трохи охолоне, а Тесен «великодушно» пробачить йому все.

Зоріан мовчав. Зак казав йому, що побути в Сіорії протягом перезапуску для нього рідкість, а ходити на заняття ще рідше. Тож було безглуздо сподіватися, що Зак буде поруч і в цьому перезапуску. Можливо, у попередньому перезапуску Зак і знаходив Зоріана цікавим, але, мабуть, не настільки. Все ж це було більш ніж трохи дивно. Якщо він хотів піти й робити своє, хіба не міг просто одного дня вийти з маєтку і йти далі? Хто б його зупинив? Опікун? Але навіщо Тесену це робити? Чоловік, судячи з усього, дуже мало втручався у справи свого підопічного, про що свідчили часті прогули Зака протягом останніх двох років, а також його жахлива успішність до початку петлі часу.

Очевидної відповіді не було, і Зоріан не мав бажання шукати Зака. Навряд чи він зміг би його знайти, навіть якби й спробував, а в нього були цілком досяжніші цілі.

Наприклад, вирватися з безжалісних лап Ксвіма. Що могло бути важливішим за це?

— перерва —

Решта перезапуску минула приємно й без пригод. Зака не було, адже хлопець так і не з'явився в академії, і його ніхто не міг знайти. Приблизно через тиждень газети припинили писати про цю історію, бо не було нових подробиць, які б виправдовували статті, а плітки серед студентів вщухли незабаром після цього. Зоріан тим часом цілком поринув в опанування вправ із книжки Ілси. Він занедбав майже все інше, часто пропускаючи заняття, коли думав, що йому це зійде з рук. Акоя була розлючена, адже він, судячи з усього, псував відвідуваність групи, і одного дня змусила Ілсу поговорити з ним про це. На щастя, здатність Зоріана отримувати найвищі оцінки на кожному іспиті, попри непостійну присутність, пом'якшила критику Акої, і Зоріанові вдалося переконати Ілсу, що він працює над особистим проєктом, який забирає більшість його часу… а зовсім не прогулює заради прогулів, як стверджувала Акоя. Він запевнив її, що проєкт буде завершено за місяць і що після літнього фестивалю він знову регулярно ходитиме на заняття. Вона взяла з нього обіцянку показати, над чим працював, коли закінчить, і він із ентузіазмом погодився.

Його одноосібна зосередженість швидко давала результати: до кінця перезапуску він опанував левітацію і у вертикальному, і в нерухомому положенні. Він не став показувати ці просунуті навички Ксвіму, який досі змушував його крутити ручку між пальцями, адже сумнівався, що отримає від того гідну реакцію. Цьому чоловікові, здавалося, ніщо не могло догодити.

Його, звісно, не було в місті, коли прийшло вторгнення. Без персня Зака він був ще безпорадніший у бою, ніж в останньому перезапуску, тож сумнівно, що він протримався б довго посеред усього цього. Щодня він відпрацьовував бойові заклинання, яких навчився в Зака, сподіваючись довести їх до того самого рефлекторного стану, який демонстрував Зак. Звісно, на це знадобилися б роки практики, але це лише означало, що почати треба якнайшвидше. Він також не поїхав потягом, як зазвичай, а пішки дістався одного з пагорбів над містом і звідти спостерігав за ним.

Спостерігати за вторгненням із такої високої точки було не лише значно легше для нервів Зоріана, ніж перебувати в самій гущі подій, а й досить пізнавально. Цікаво було бачити, як вторгнення розгорталося в загальних рисах. Схоже, воно мало кілька етапів, перший із яких, звісно, був замаскований артилерійський магічний обстріл. Вибухові сигнальні заряди здебільшого били по трьох ключових місцях: міській ратуші, місцевій військовій базі та одному скупченню будівель, яке Зоріан не впізнав. Академія, схоже, не була головною ціллю, можливо, тому що загарбники хотіли, щоб вона лишилася відносно цілою. Окрім початкового вибуху, зони ураження, здавалося, породжували десятки вогняних елементалів, з якими доводилося впоратися. На щастя, багато будівель у Сіорії були принаймні помірно захищені від вогню, бо Зоріан ні на мить не сумнівався, що інакше все місто за кілька хвилин було б охоплене полум'ям. Коли вогняні елементалі побешкетували кілька хвилин, із каналізації вилізли монстри, а після того як вони трохи поруйнували місто, нарешті прибули заклинателі.

Бій ще тривав, коли годинник нарешті показав дві хвилини після опівночі, і все раптом поринуло в темряву.

Загалом армія монстрів була найменш руйнівною частиною вторгнення. Якби він міг якось не дати початковому обстрілу паралізувати оборону міста з самого початку або вивести з ладу багатьох магів-нападників, що йшли слідом за монстрами… ну, варто було спробувати, коли він нарешті набуде якихось навичок.

Наступні три перезапуски були по суті однаковими, аж до того, як Зак бився зі своїм опікуном і тікав у ніч. Схоже, це було не разове явище, а доволі звичайна подія. Деталі трохи різнилися, але щоразу він добряче потовк Тесена, перш ніж кудись піти, бог його знає куди. На жаль, Зоріан не зміг дізнатися нічого суттєвого про Тесена: той був високопоставленим політиком, а отже, не надто доступним, і жодне з публічних джерел не пояснювало очевидної ворожості Зака до нього.

Робота з книжкою Ілси просувалася стабільно, але він, чесно кажучи, починав трохи втомлюватися від неї. Безперервних тренувань формування він міг витримати лише стільки, перш ніж втрачав будь-який запал. До того ж Ілса казала, що більшість студентів проходять їх із темпом шість на рік, а він уже був ефективнішим за це, і пояснював це своєю незвичною зосередженістю на цьому. Скільки людей може дозволити собі віддати всі сили вправам на формування? У типового студента за увагу змагалося так багато речей, що вправи на формування, без сумніву, опинялися майже внизу їхніх пріоритетів.

Саме тому він зараз був у кабінеті Ілси і намагався з'ясувати, чи зможе щось отримати від неї, не опанувавши майже всю книжку.

— Що я можу зробити для вас, пане Казінскі? — запитала Ілса.

— Ну, мене трохи турбує програма, яку ви окреслили на першому занятті, — сказав Зоріан. — Не думаю, що щось із неї візьму, адже я вже добре володію всіма темами, які ви згадали.

Ілса підняла брову. Ну, на Кайроні ж спрацювало, чому б не спрацювати й на Ілсі?

— Розумію, — сказала вона після секундної тиші. — Ви не заперечуєте, якщо я проведу з вами кілька швидких тестів, щоб це перевірити?

Упевнений, що впорається з будь-якими завданнями, Зоріан погодився. Ілса почала рипатися в шухлядах і витягнула два різні тести. Один був точною копією того самого тесту, який вона давала всьому класу перед літнім святом, і Зоріан заповнив його за десять хвилин, цілком покладаючись на пам'ять. Другий був несправедливо складним, бо охоплював просунуті теми, які взагалі не розглядалися на заняттях. Зоріан встиг заповнити лише чверть питань, поки не сплив час, і був майже певен, що не всі його відповіді правильні.

Ілса швидко пробігла їх очима, а потім сама собі кивнула.

— Ваші теоретичні знання доволі фрагментарні, — сказала Ілса з театральним зітханням, і Зоріан мусив стриматися, щоб не скривитися. Яка повна маячня! Вона дала йому той другий тест лише для того, щоб він точно провалився! — Ось… Я складу для вас список додаткової літератури, яку ви вивчатимете у вільний час.

Через дві хвилини Зоріан опинився майже виштовханим за двері, з аркушем паперу, на якому були поспіхом накреслені записи. Він похмуро дивився на список назв книжок і дуже хотів спалити його на місці. Втім, він і так мав почати з варіацій вправи на формування полум'я. Але не почав. Його так легко не переможеш! Якщо він витримав методи наставництва Ксвіма так довго, то вже точно зможе прочитати кілька теоретичних посібників. Він ще повернеться. Вона могла в цьому не сумніватися.

- перерва -

— Доброго ранку, братику! Ранку, ранку, РАНКУ!!!

— Доброго ранку, Кірі, — привітно сказав Зоріан. — Дякую, що розбудила мене.

Кіріель кілька секунд дивилася на нього, потім розчаровано пирхнула через його відсутню реакцію і злізла з нього сама. Ну от, треба було спробувати це давно.

— З тобою зовсім не весело, — дорікнула вона.

Зоріан лише погодився, кивнувши.

— Мама хоче з тобою поговорити, — сказала Кіріель. — Але ти можеш спочатку показати мені трохи магії? Будь ласка-а-а!

Ну… чому б і ні? Він швидко наклав заклинання «плаваючий ліхтар», і над його долонею спалахнула світлова куля. Він змусив кулю кружляти по кімнаті, а потім двічі повторив заклинання, щоразу створюючи кулю іншого кольору.

Книжки, які Ілса велела прочитати, здебільшого були нудною маячнею, але вони розповіли йому дещо доволі цікаве. Усі ті варіації, які він відпрацьовував, виявляється, мали не лише покращувати навички формування, а й дозволяли трохи змінювати певні заклинання на свій смак. Та сама варіація вправи на світлове випромінювання, що дозволяла створювати кольорове світло, також дозволяла змінювати колір світлової кулі, яку створює заклинання «плаваючий ліхтар». Оволодіння цілою низкою вправ зі світлом, очевидно, також робить світлові закляття потужнішими й менш витратними за ману, і той самий принцип стосується й інших груп заклять… наприклад, вправи з вогнем покращують закляття, що спираються на полум'я та жар, а вправи на левітацію покращують заклинання, які використовують телекінетичні сили. Коли він це з'ясував, то вже не так дратувався через необхідність виконувати всі ті вправи на формування. До того ж, якщо вони так корисні, він, мабуть, пошукає ще якісь, коли закінчаться ті, що є в книжці Ілси.

— Ще! Ще! — вимагала Кірі.

Відволікши Кірі ще кількома кулями, Зоріан тихенько вислизнув із кімнати і пішов до ванної, поки Кірі не збагнула, що відбувається. До того ж, навіщо їй завжди було так важливо дістатися туди першою? Це було жахливо дрібно, навіть для Кіріель. Треба буде запитати її про це в одному з перезапусків.

На жаль, він якось забув, що до приходу Ілси заповнив усю кімнату різнокольоровими світловими кулями, тож, не подумавши, запросив її всередину. Він поспіхом махнув рукою перед собою, і всі кулі блиснули та зникли, але було вже пізно — Ілса їх уже побачила і дивилася на нього з цікавістю.

— Це насправді не заклинання другого курсу, — зауважила Ілса, пильно дивлячись йому в очі.

— Даймен іноді може бути непоганим учителем, коли захоче, — сказав Зоріан з нахабною усмішкою, безсоромно покладаючись на славу Даймена, щоб відвести будь-які сумніви. Навчати такі заклинання першого кола неатестованих магів було незаконно, але якщо Зоріан і навчився чогось за своє життя, то лише того, що Даймену зійде з рук будь-що.

— І ви вмієте створювати щось, окрім білого світла, — зауважила Ілса. — Вражаюче. Тоді, мабуть, для вас це має бути легко.

Вона простягнула йому дуже знайомий сувій, і Зоріан уже збирався накачати його маною, щоб зламати печатку, коли зрозумів, що щось не так. Ілса уважно стежила за ним, як яструб, з очікуванням і насторогою. Раніше вона ніколи не виявляла такого інтересу до того, як він відкриває сувої, то що ж зробило цей особливим? Він кілька секунд дивився на сувій, не помічаючи жодної різниці з тим, до чого звик. Навіть символи на печатці були ті самі. Стривай…

За кілька миттєвостей він згадав, де бачив символи, вигравірувані на печатці, і його так і потягнуло гепнутися головою об стіну. Як… чому… ці хитрюги…

Він робив усе не так! Весь цей час він просто вливав ману в печатку, щоб її розірвати, тоді як насправді треба було спрямовувати ману в неї дуже певними способами, щоб зняти її цілою! Так і було написано, прямо на тій клятій печатці! Це вимагало більшого контролю над маною, ніж просте заливання печатки, але він і до петлі часу вже був на це здатен. Весь цей час він вважав, що символи на печатці чисто декоративні, а ні, то були інструкції. Інструкції, записані дещо незрозумілою формою, але все ж таки. Як він міг це проґавити?

Він спрямував ману вздовж країв печатки, і та з легким клацанням відскочила без жодного опору.

— Добре зроблено, — сказала Ілса з усмішкою. — Небагато студентів на цьому етапі так міцно тримають свою магію. Бачу, хтось іде слідами Даймена.

Зоріан ввічливо всміхнувся у відповідь. Не можна було хмуритися, не можна було хмуритися…

— На жаль, я трохи поспішаю, тож нам доведеться продовжити цю розмову пізніше, — сказала Ілса. — Завітайте до мене в кабінет, коли прибудете до Сіорії. А тепер щодо ваших факультативів…

- перерва -

Ілса втупилася в нього. Він втупився у відповідь. Вона зиркнула на два повністю заповнені тести на своєму столі, а потім знову перевела погляд на нього, цього разу з оцінювальним виразом. Зоріан мовчав.

Насправді було приємно збити когось із пантелику отак, вирішив Зоріан. Схоже, Ілса не була такою холоднокровною щодо неймовірних умінь, як Ксвім.

— Мушу визнати, я не очікувала такого рівня знань і вміння формувати, коли кликала вас до себе, — задумливо сказала Ілса. — Той другий іспит, який я вам дала, — це той, що я даю студентам наприкінці третього курсу, і ви припустилися помилок лише в двох питаннях. Крім того, ви знаєте десять різних варіацій трьох базових, а для студента третього курсу це астрономічна кількість.

Вона постукала ручкою по столу, поринувши в роздуми.

— Можливо, ви занадто просунуті для того, що я збиралася викладати вашій групі цього року, — нарешті визнала Ілса. — Мій курс здебільшого існує для того, щоб переконатися, що студенти не мають очевидних прогалин у вмінні формувати заклинання та в теоретичних знаннях, і щоб навчити їх кільком різним заклинанням, корисним для більшості магів. Ви далеко за межами цього. Що ж мені з вами робити?

— Перевести мене від Ксвіма, щоб ви могли навчати такого перспективного студента? — спробував Зоріан.

Вона засміялася з нього.

— Вибачте, — сказала вона. — Ви добрі, але не настільки. До того ж… вам мало б бути легше, ніж більшості Ксвімових жертв… е-е, підопічних. Зважаючи на ваші чудові вміння формування та все таке.

— Ви б здивувалися, наскільки мало це для нього змінює, — зітхнув Зоріан.

— Ну годі, пане Казінскі, ви навіть жодного заняття з ним не мали, — докорила Ілса. — Я певна, що всі чутки, які ви чули, були значно перебільшені.

— Гаразд, — сказав Зоріан, ледве стримуючи бажання закотити очі. — Ви хоча б можете дати мені письмовий дозвіл пропускати ваші лекції? Ви самі казали, що мені там однаково нічого вчити.

Зоріан хотів не зовсім цього, але, мабуть, це краще, ніж нічого. Це дало б йому купу вільних годин протягом тижня, що було не надто корисно, поки він застряг у петлі часу (де він міг просто пропускати заняття, якщо потрібен був додатковий вільний час), але стало б у пригоді, коли і якщо він із неї вибереться. До того ж письмовий дозвіл хоча б зменшив би нарікання Акої.

— Ні, — сказала Ілса. — Ви мені потрібні на заняттях, хоча б для того, щоб мотивувати решту однокурсників старатися більше. Не хвилюйтеся, я стежитиму, щоб вам не було нудно на заняттях.

Чорт. Можливо, не варто було в неї це питати…

— Тим часом я зроблю вам послугу, — продовжила Ілса. — Оскільки я особисто надто зайнята, щоб вас навчати, я спробую знайти викладача, який погодиться дати вам приватні уроки. Чи є у вас якась галузь магії, яка вас особливо цікавить? Особисто я порадила б вивчати або віщування, або перетворення, але вибір за вами.

— Формули заклять, — твердо сказав Зоріан.

— Ого? Амбітно, — зауважила Ілса. — Це складний предмет. І з ним ваші навички формування також не допоможуть.

— Упевнений, — підтвердив Зоріан. Формули заклять зачаровували його відтоді, як він почав вивчати магію, тож він ні за що не збирався марнувати таку можливість.

— Гаразд, — знизала плечима Ілса. — Тоді, гадаю, проблем не буде. Я впевнена, що панна Бул буде в захваті від такого талановитого й наполегливого студента.

«Панна Бул»? Тобто Нора Бул, та рудоволоса божевільна, яка очікувала, що вони прочитають 12 книжок за тиждень, і давала «тести прогресу» на 60 питань майже на кожній другій лекції? Зоріан стримався, щоб не зітхнути. Чому б йому хоч раз не мати нормального наставника?