8. Другий загін дослідників Північного лісу
— Отже, виступає другий загін дослідників Північного лісу!
Невідомо, кому адресувалася ця заява, але Рьо був сповнений рішучості.
— Цього разу я точно покращу харчування!
Минулого разу, коли він вирушив до Північного лісу з метою покращити харчування, йому на шляху став Яструб Вбивця.
Яструб Вбивця, як і належить істоті з ім’ям «Асасин», часто вбиває своїх жертв, поки ті навіть не помічають небезпеки.
Він атакує з повітря, з мертвої зони, випускаючи невидиме вітряне заклинання «Повітряний розріз».
Що Рьо зміг уникнути першої атаки Яструба Вбивці минулого разу — це було майже випадковістю.
Чи він тепер повністю готовий до зустрічі з Яструбом Вбивцею?
— Ні, я ще не можу його перемогти, тож при зустрічі негайно відступатиму.
Здається, що з часу останньої зустрічі він не зробив прогресу, але це не так.
Зараз він може відступати з більшою впевненістю, ніж раніше… принаймні так має бути.
Нездатність перемогти — це, по суті, питання сумісності.
Великий Кабан за силою зовсім не поступається Яструбу Вбивці.
Однак Рьо вважає, що може перемогти Великого Кабана, але не Яструба Вбивцю, через різницю у можливості зупинити ворога.
Якщо Великий Кабан потрапляє в зону дії його магії, Рьо може зупинити його рух за допомогою Крижаної доріжки.
Але Яструб Вбивця, що літає в повітрі, не піддається такому впливу.
Минулого разу Рьо спробував накрити його Крижаною стіною-коробкою, але той утік.
Основна тактика Рьо — це заважати рухам ворога і атакувати у вразливі моменти.
Яструб Вбивця, якого поки неможливо скувати, для Рьо — найнезручніший супротивник.
Отже, саме тому він відступає одразу при зустрічі.
— Хай там що з Яструбом Вбивцею, а минулого разу я знайшов ітідзуку. Там ще лишалися плоди, що мали дозріти, — зберу їх, а ще пошукаю чогось для приправи… Було б чудово знайти щось на кшталт перцю.
Спорядження: пов’язка на стегна й сандалі зі шкіри Малого Кабана, бамбуковий спис із ножем і лляний мішок.
Звичайний набір для експедиції.
Одразу за бар'єром, на місці, де минулого разу він зібрав ітідзуку, дозріли нові плоди.
— Так, гарний улов.
Він поклав десять ітідзуку в мішок і рушив далі на північ.
Нарешті він дійшов до місця, де минулого разу на нього напав Яструб Вбивця.
Це приблизно за двісті метрів від бар'єру.
— Минулого разу мене тут атакували. Але зараз, здається, нікого немає.
Оглянувшись, він помітив, що тут ліс трохи розріджений, дерева не густо стоять.
Ідеальне місце для повітряної атаки.
— Тоді я зовсім не помічав цього. Мабуть, був надто напружений.
Пильно озираючись, він рушив далі на північ.
Приблизно за п’ятсот метрів від бар'єру він нарешті знайшов те, що шукав.
— Справді є… ці зелені грона… це ж перець, правда?
Зелені грона завбільшки з гроно винограду «Делавер» — того, що його вимочують у розчині, аби ягоди були без кісточок.
Якщо запитати виноградарів або виробників перцю, вони, мабуть, скажуть: «Взагалі не схоже!» — і будуть праві, але так його сприймав Рьо.
Він зірвав одну ягоду і спробував.
Гострий, пекучий смак і аромат, що розливається по роту і носовій порожнині.
Зазвичай перець збирають у зеленому вигляді, а потім сушать до чорного кольору — це відомий чорний перець.
Але на Землі в Південно-Східній Азії є регіони, де зеленим перцем смажать курятину та інші страви.
Для Рьо це був перший досвід спробувати зелений перець.
— Добре, збираю!
Перець заповнив близько половини лляного мішка разом із ітідзуку.
У часи великих географічних відкриттів це могло б стати справжнім багатством!
— Основна мета майже досягнута, але я трохи просунуся далі.
Він пройшов ще близько трьохсот метрів.
Попереду розкинулося болото.
— Болота... там зазвичай живуть люди-ящери...
Але, на жаль, цього разу їх не було.
— Хоча, якби вони були, мені довелося б тікати. Вони, напевно, краще за мене володіють водною магією.
Люди-ящери мають природну спорідненість із водною магією.
У світі Фі вони не спілкуються з людьми і не вважаються розумними істотами.
Якщо людина наближається до їх боліт, вони нападають без попередження.
— Обійти це болото і рухатися далі на північ буде непросто.
У правій руці бамбуковий спис, у лівій — лляний мішок.
У мішку — цінний перець.
Якщо він впаде в болото або забрудниться, це буде катастрофа.
— На сьогодні досить.
Кинувши цю фразу, наче якийсь якудза, Рьо вирішив повертатися додому.
Та раптом його увагу привернула рослина, що росла на болоті.
Він відвів погляд, а потім знову подивився на неї з подивом.
Так, класичний подвійний погляд.
— Вона схожа...
Звісно, ця рослина була вищою за ту, яку пам’ятав Рьо.
Крім того, вона розросталася вшир.
Плоди здавалися такими, що осипаються від найменшого дотику, і були трохи темнішими за кольором.
Але, ймовірно, це...
— Рис... правда?
Це був не вирощений кимось рис, а дикий, що ріс сам по собі.
Рьо чув про «дикий рис».
На Землі в Південно-Східній Азії та Індії є місця, де дикий рис росте природно.
Але хіба буває аж таке везіння?
Рис — це те, що в історіях про перевтілення зазвичай знаходять лише після довгих пошуків і подорожей по половині світу.
Так зазвичай буває.
Спочатку зустрічають чорний і твердий хліб.
Потім — білий і м’який хліб.
І лише врешті-решт — рис.
А тут — навпаки...
— Ні, про це подумаю пізніше. Спершу треба зібрати це і віднести додому.
Оглянувшись, він побачив, що по всьому болоті росте щось, схоже на дикий рис.
Він зрізав колоски ножем, знятим із бамбукового списа, і складав у мішок.
Врешті-решт мішок майже наповнився, і він поспішив додому, щоб не втратити свій великий улов.
Повернувшись додому, Рьо спершу зробив крижану скриню.
Лід, створений його водною магією, тепер не тане, бо мана постійно тече в нього навіть несвідомо.
Якщо ж свідомо перерізати цю, так би мовити, лінію мани, якою вона тече, лід тане, як звичайний.
Тому в його домі вже є кілька таких крижаних скринь.
Витрати мани на підтримку льоду дуже малі, і це ніколи не заважало його повсякденному життю.
Цього разу крижана скриня була завбільшки з велику валізу, і він поклав туди зібраний перець.
Ітідзуку, що залишилися в мішку, він поклав на кухонний стіл.
У мішку залишився лише дикий рис.
— Спершу треба з’ясувати, чи можна цей рис їсти.
Зазвичай колоски рису обмолочують, і лишається рис-сирець — зерно в лушпинні.
Потім його добре сушать.
Зберігають рис у такому вигляді, щоб він довше зберігав смак.
Якщо наступного року вирощувати розсаду, то саме з цього рису-сирцю.
А перед тим як їсти, рис-сирець пропускають через лущильник рису й знімають лушпиння.
Тільки після цього отримують те, що японці називають «рисом».
Але в Рьо немає жодного з цих інструментів.
Він трохи думав, що з появою рису життя стане легшим, але насправді все тільки починається.
У звичайних історіях про перевтілення вже існує культура вирощування рису, тож таких труднощів немає.
Але в лісі Рондо світу Фі такої культури немає.
За словами Міхаеля (псевдонім), крім Рьо тут нікого немає.
Тож треба визначитися з планом дій.
— Завтра піду до болота і зберу ще дикого рису. Частину викопаю з корінням і пересаджу на рисове поле біля дому.
Схоже, рисове поле — уже вирішена справа.
— Те, що зібрав сьогодні, спробую обробити і приготувати.
Спочатку обмолот.
Відділяти зерно від колосків — роботу, яку від доби Едо до доби Тайсьо робили гребенем для обмолоту, — не довелося.
Бо в мішку зерна самі обсипалися з колосків.
Це особливість дикого рису — плоди легко обсипаються навіть від легкого дотику.
Іноді це ускладнює збір, але зараз це не проблема.
— О, вони самі відпали. Пощастило.
Отакий у Рьо підхід.
Зібраний рис-сирець зазвичай треба добре висушити.
У сучасній Японії це роблять у великих сушарках понад десять годин, щоб видалити вологу.
— Для сьогоднішнього вживання сушити не буду.
Потім треба очистити зерна від лушпиння.
Він взяв одне зернятко.
За розміром воно майже не відрізняється від японського рису.
— Це ж той, що «японіка», правда? Чомусь думав, що буде «індика», але раз він ближчий до японіки, можна варити, як японський рис.
Хоча він ще навіть не очистив зерна, але вже поспішав.
Нині на Землі дедалі більше визнають, що рисівництво зародилося понад десять тисяч років тому в долині Янцзи в Китаї.
Звісно, це був рис японіка.
Звідти рис поширився на захід, де й з’явився рис індика, тож серед культурних сортів японіка — перша.
Він спробував очистити зерно нігтем.
— Досить легко відходить. Якщо що, доведеться чистити по одному.
Скільки годин він збирається витратити на це? Можливо, це і є японська прихильність до рису.
Рьо задумливо шукав якийсь зручний спосіб очистити шкірку.
Єдина магія, якою він міг користуватися, була водна.
Із усіх варіантів тут найкраще підійде лід.
Тоді він згадав про <Крижаний валик>, яким вичиняв шкіру Малого Кабана.
Тоді він пресував шкіру, щоб зробити її м’якшою.
Цього разу він застосує валик не для пресування, а щоб очистити шкірку.
Він вирішив використати два крижані валики, збільшити швидкість обертання і спробувати викидати зерна між ними — можливо, шкірка злетить з силою обертання.
Створення валиків і їхнє обертання в повітрі він виконував за допомогою водної магії.
Якщо добре контролювати магію, це має вийти!
Валики були готові. Поруч поставив крижану скриню, куди мали летіти очищені зерна.
Спочатку пропустив через валики п’ять зернин.
Хрусь!
Шкірка злетіла. Але... рис також тріснув.
— Ну… навіть якщо трісне, на смак це не вплине.
Він продовжував пропускати зерна через валики.
Зерна мали різний розмір: підлаштовуючись під маленькі, великі тріскали, а під великі — маленькі опадали вниз, не вилітаючи.
То йдучи на компроміси, то заплющуючи очі, він таки облущив десь два ґо рису — грамів із триста.
— Фух, ця битва була важча, ніж із Яструбом Вбивцею…
Тепер залишалося лише зварити рис. Те, що називають приготуванням рису.
У будинку, який підготував Міхаель (псевдонім), була піч.
Також там було дві каструлі з дерев’яними кришками, мабуть, саме для печі.
Рьо планував скористатися ними, щоб зварити рис.
Спершу він ретельно вимив каструлі.
Потім помив рис у крижаній мисці.
Під час миття було видно, що й рис із дикого колосся дає висівки.
Він поклав рис у каструлю.
Він поклав долоню на рис і налив стільки води, щоб вона сховала тильний бік долоні. Чесно кажучи, він не знав, скільки води треба саме для цього дикого рису.
Тому вирішив скористатися знаннями із Землі.
Потім накрив каструлю крижаною кришкою.
Вона була трохи важчою, щоб не злетіти під тиском.
У рідному домі Рьо не користувалися електричними рисоварками, а варили рис на газовій плиті.
Так рис виходив смачнішим.
Але оскільки плита сама регулювала вогонь, Рьо не знав, як це робити вручну.
Проте у світі існують загальновідомі правила приготування смачного рису!
— «Спершу тихенько, потім жваво, хоч дитя й плаче — кришки не знімай».
Хоча конкретно, скільки часу тривало «потім швидко», він не знав...
— Ну, приблизно триста секунд? Через п’ять хвилин можна збільшити вогонь.
Вогонь він уже вмів контролювати.
Водний маг, який вправно керує вогнем.
Таке враження, що він за все береться, та ні в чому не досягає майстерності…
Весь процес варіння зайняв двадцять хвилин.
Потім він вимкнув вогонь і дав рису настоятися — це називається «пропарювання».
Після п’ятнадцяти хвилин очікування настав момент...
— Рисе, ласкаво просимо! — вигукнув Рьо.
З-під пари з’явився не білий, а трохи жовтуватий рис.
— Ну, трохи дивно, але це нормально, — заспокоював він себе.
У лівій руці — крижана чашка, у правій — крижана лопатка для рису.
Спокійно, зосереджено він почав накладати рис у чашку.
Він розвіяв лопатку й створив у правій руці дві крижані палички для їжі.
— Отже, смачного! — сказав він.
...
— Рис трохи відрізняється за липкістю і смаком від японського, але це точно рис!
Рьо тремтів від радості і просто безупинно їв рис.
Ось він — маг водної стихії, що плаче над рисом.