Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

30. Непомітна зміна

Переді мною сидить Ґраст, блідий як стіна.

Це вітальня мого дому.

Як завжди, вся наша родина зібралася разом.

Ми всі четверо сидимо за столом і з тривогою дивимося на Ґраста.

Я відчуваю те саме.

Минуло кілька днів відтоді, як ми винайшли Грозове кресало й Громовий ліхтар.

Звісток не було, аж сьогодні Ґраст приїхав до нас.

Ми хотіли дізнатися результати, але, глянувши на його обличчя, не знали, як почати розмову.

Тож запросили його до дому і налаштувалися вислухати.

Ось така зараз ситуація.

Що ж сталося?

Може, зовсім не вдалося продати, і він у скруті?

Якщо так, то це моя провина.

Можливо, ніхто не звинуватить мене, але відповідальність лежить на мені.

Я стримував тривогу і чекав на слова Ґраста.

Він забігав очима, і губи в нього затремтіли.

— …Усе розпродано.

— Що?

Я не очікував таких слів і вигукнув у здивуванні.

Розпродано?

Стоп, то воно продалося?

— Це ж чудово, то чого в тебе таке обличчя?

— Радів би собі.

Тато казав слушно.

Ми всі відчували те саме.

Але Ґраст так і сидів, похнюпившись.

— Продалося — то добре. Знайомий виставив товар у своїй крамниці, і його одразу розкупили.

— Біда в тому… що… продалося аж надто добре.

— Занадто багато?

— Так. Вони розійшлися миттєво. Клієнти, побачивши товар, почали розповідати іншим.

— Миттю розкупили. Мабуть, і ціна була недорога.

— Відгуки були чудові, і мене засипали питаннями, хто і як це зробив...

— Я, з-звісно, нікому не казав. А тепер… просять зробити ще.

Ґраст кинув на мене швидкий погляд.

Ага, от у чому справа.

— Тобто ти приїхав попросити Сіона допомогти?

Обробляти громовий камінь може будь-хто.

Проблема у Флері, тобто у вогняній магії.

Під час виплавки громового каменю без Флера не обійтися: без нього метал утрачає здатність давати струм.

Отже, моя участь є обов’язковою.

— З-знаю. Ви мені й так стільки допомогли — я не проситиму неможливого!

— Якщо Сіон не хоче — то й не треба. На цьому все.

— Але ж ситуація особлива. Як торговець, я хочу заробити, поки є нагода.

— Звісно, за допомогу я заплачу.

— А ще сам приїжджатиму по тебе й відвозитиму конем з Істрії й назад! Н-ну, як?

Тато поглядом спитав мене: «Ну як?»

Отримувати винагороду приємно.

Хоча зараз гроші мені ні до чого, тож, мабуть, віддам їх у сім’ю.

До того ж, зважаючи на моє давнє прохання, краще мати змогу частіше бувати з Ґрастом.

Зараз я бачу Ґраста, лише коли їжджу з татом до Істрії або коли він приїжджає до нас.

Це не дуже зручно.

Але менше вільного часу — це мінус.

Мені не хочеться менше займатися дослідженнями магії та тренуваннями.

Я також хочу працювати над магією синтезу.

Та все ж, думаю, варто погодитись на пропозицію Ґраста, якщо дивитись у майбутнє.

Та й просить же Ґраст.

— Гаразд.

— Справді?!

— Так. Але не частіше ніж раз на три дні. І, можливо, іноді мені доведеться відпочити через свої справи.

— Я попереджатиму заздалегідь. І надовго, мабуть, не вийде.

— Т-так, звісно. Цього досить!

Ґраст, сяючи від радості, кивнув.

У моєму віці мати якийсь дохід — це чимало.

Навіть якщо гроші будуть не в мене, сам факт, що я заробляю, полегшить прохання до тата.

Зрештою я почав допомагати вже того ж дня.

Внутрішній двір.

Я сів на коня Ґраста і озирнувся на родину.

— Слухай, Ґрасте. Привези Сіона, поки не стемніло.

— Хоча їздити туди-сюди, певно, важко, тож можете й заночувати.

— Дякую, це дуже допоможе. Я подбаю про нього!

— Ще питання, хто за ким доглядатиме…

— Сіоне, будь обережний. І не роби сам нічого безрозсудного.

— Із магією тебе часом заносить.

— Все буде добре. Не хвилюйся.

— І ще... Марі, ти залишаєшся вдома.

Тато з досадою сказав сестрі, яка вже квапливо видиралася на Ґрастового коня.

— Щооооооо?! Чому?!

— А так. Сіона самого досить.

— Але за Сіона самого страшно!

— Зі мною буде набагато легше!

Що й казати, з сестрою мені й легше, і спокійніше.

Останнім часом, коли сестра поруч, мені дозволяють проводити магічні експерименти.

Але тільки прості, а якщо небезпечні — при цьому має бути тато.

Поки що я дотримуюся цього правила.

Тому тато мені, здається, довіряє.

А от сестрі тато довіряє не беззастережно.

Це лише межа: отаке, мовляв, можна.

Досліди я роблю у дворі чи в своїй кімнаті й щоразу розповідаю мамі.

Якщо я йду далеко, де батьки не бачать, це вже інша справа.

Навпаки, коли сестра поруч, я можу накоїти дурниць.

Адже за правилом, коли сестра поруч, деякі досліди мені дозволено.

Ось що, мабуть, думає тато.

Я завжди слухаюся тата й поводжуся чемно.

Я не створюю проблем і не капризую.

Лише в магії я йду своїм шляхом і іноді завдаю клопоту.

В усьому іншому я маю бути нормальним.

Тому тато вважає мене відповідальним сином.

Хоча надто вже виправдовувати цю довіру — теж не діло.

Мабуть, відтепер я трохи з цього вибиватимуся.

Сестра весь час бурчить.

Що значить людина, яка завжди стоїть на своєму.

Вона думає, що як наполягати довше — доб’ється свого.

І на тата це подіяло.

— Гаразд. Марі, їдь і ти… Тільки не завдавай Ґрастові клопоту.

— І нічого небезпечного. Зрозуміла?

— Так! Я все розумію! Не хвилюйся, я подбаю про Сіона!

Вдаривши себе в груди, Марі швидко сіла на коня.

Оце спритність.

Тато зітхнув, змирившись.

У такі моменти мама нічого не каже.

Вона лише всміхається позаду або має розгублений вигляд.

Мабуть, поважає тата як главу родини.

— Ну, домовилися — то нам пора. Надвечір привезу.

— Так, розраховую на тебе.

Із цими словами Ґраст пустив коня вчвал.

Коли ми трохи віддалилися від дому, я заговорив, намагаючись не прикусити язика.

— А як там обіцяне?!

— Зачекай десь місяць! Мені допомагатиме вправний кравець!

— А щодо другого прохання — є ідея! Це ж можна й пізніше, так?!

— Так! Все гаразд!

Гучний тупіт копит лунав навколо, і ми голосно розмовляли, щоб почути одне одного.

Сестра трималася за мене ззаду, міцно обіймаючи.

— Ви про що?!

— Розкажу пізніше! Це займе трохи часу!

— Гм! Добре, зрозуміла!

Через кілька годин ми прибули до Істрії, взялися обробляти громовий камінь, а десь о третій, уже по обіді, вийшли з крамниці, і Ґраст відвіз нас додому.

Усе пройшло гладко, і тато, здається, заспокоївся.

Потім я почав регулярно ходити на підробіток.

У дні між ними я вправлявся в керуванні магічною силою.

Щоб застосувати магію синтезу, треба, щоб магічна сила торкнулася магії.

Звісно, можна робити це разом із сестрою, але краще вміти робити це самому.

Тож я подумав.

Чи можу я випускати магічну силу не лише з правої руки, а й з іншої частини тіла?

З правої руки виходить 60 одиниць.

Ще 40 залишається всередині тіла.

Я подумав, що, можливо, зможу випускати її з іншого місця.

Якщо казати про результат, трохи вийшло.

Було дуже важко зосередитися одночасно на правій і лівій руках.

Але поступово я починаю це вміти.

У мене є й інші ідеї, і магія синтезу має великий потенціал.

Проте зараз я хочу навчитися одночасно випускати магічну силу з двох точок.

Експерименти з магією синтезу почнуться пізніше.

Я тренувався в магії, через кілька днів знову пішов до Ґраста в крамницю і між справою продовжував тренування.

Так я жив деякий час.