Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

184. Десята з демонів — Рапунцен

— Нехай передова група приверне увагу червоних орків!

— А окрема група атакує ззаду!

Інструкції Домініка були точними.

Лицарі поступово підвищували свою вправність і вже могли без поранень долати одного червоного орка.

— Гаразд! Молодці!

— Урааа! Ми можемо!

— Тепер ми їх перемагаємо швидше, ніж раніше!

Коли червоний орк падав, лицарі видавали радісні вигуки.

Поруч ми з Марі щойно подолали десятого червоного орка.

— Уууу… о, ооо…

— Сіон і Марі подолали по десять, а ми шістнадцятьма — одного…

Голоси лицарів поступово затихали.

Мені лишалося відповісти гіркою посмішкою.

Я вважаю, що їхні старання цілком достатні.

Адже вони не могли використовувати магію, майже не вміли керувати магічною силою і билися лише силою меча з громового заліза.

— Не падайте духом! Просто ви обоє надто сильні!

— Наша мета — врятувати фей і знищити демонів!

— Це не змагання з вами двома!

— Т-так!

Поведінка Домініка була впевненою.

Можливо, у нього вже з'явилося усвідомлення себе як командира.

— Але чи ми вже досягли місця, де було Село фей?

Домінік відійшов від натхненних лицарів і підійшов до нас.

Перед лицарями він не показував жодного занепокоєння, але тепер емоції відбивалися на його обличчі.

Можливо, це означає, що він нам довіряє.

— Я перевірив магічним чуттям, але ознак Села фей немає.

— Ми в Безодні вже два дні. З огляду на харчі, чи не варто подумати про повернення?

— Воду можна створити магією, але харчі, звісно, ні.

— З водою можна протриматися кілька днів.

З водою можна прожити майже два тижні.

Але це не здоровий стан.

Без калорій тіло ослабне, і нормально рухатися не вийде.

Якщо доведеться битися з демонами, без повної готовності перемогти не вдасться.

Безодня має складну будову — це не одна пряма дорога.

Ми часто блукали, ходили туди-сюди, тож часу пішло чимало.

Проте шлях назад уже відомий.

Ймовірно, пішки за кілька годин можна дістатися до виходу.

Однак невідомо, що може трапитися, тож небезпечно досліджувати до останнього моменту, коли закінчаться харчі.

Тож, мабуть, варто подумати про повернення.

— Невідомо, коли з'являться демони.

— У Багряну ніч минулого разу інтервал був приблизно рік і шість місяців, але цього разу це не обов'язково так.

— Бажано якнайшвидше врятувати лише фей, а демонів знищити під час наступного походу.

— Не хотілося б витрачати надто багато часу на порятунок фей…

— Думаю, варто трохи почекати.

— Справді, як ви кажете… Давайте трохи пройдемо далі.

— Бо лицарі ще мають високий бойовий дух.

Здається, після битви з червоними орками лицарі дещо відновили впевненість.

Спочатку вони були засмучені порівняно зі мною та Марі, але поступово це зникло.

З якогось моменту вони почали показувати обличчя, ніби щось зрозуміли.

Але яка саме зміна в настрої сталася, я не знаю.

— Тоді рушаємо! Побудова як раніше! Не розслабляйтеся!

— Навіть якщо з'являться монстри, спокійно їх нейтралізуйте! У нас є двоє вправних… не потвор, а майстрів!

— Зрозумійте, що вони на іншому рівні, ніж ми, звичайні люди, і допомагайте їм! Зрозуміло!

— Так!

Мені здалося, ніби сказали щось образливе, але, мабуть, почулося.

Ми приєдналися до строю і знову рушили вперед.

●〇●〇

Безодня має структуру, подібну до печери, але є частини, що здаються штучними.

Особливо мене зацікавила підлога.

Зазвичай печери мають дуже вузькі проходи, нерівну підлогу й стіни, підземні водотоки або бувають сталактитовими.

Але в Безодні легко ходити, ніби вона замощена.

Це випадковість чи справа демонів?

Якщо так, то навіщо вони це роблять?

Можна подумати, ніби нас запрошують усередину.

Звідки взагалі з'явилася Безодня?

З-під землі? Чи з іншого простору?

Здається, можливі обидва варіанти.

На поверхні Безодні є дерева й камені, але не варто бути впевненим, що вони народилися з землі.

Ейнцвельф з'явився нізвідки.

Перемістився в просторі, з'явився з місця, схожого на паралельний світ, чи є інший спосіб?

У будь-якому разі мої знання та звичні для цього світу уявлення тут не працюють.

Якщо Безодню створили демони, то чи має цей штучний устрій сенс?

Можливо, краще повернутися?

Чи не небезпечно йти далі?

Такі тривоги піднімають голову.

Але якщо відступимо, не зможемо врятувати Мелфі та інших.

Ситуація не терпить зволікань.

Якщо не врятуємо швидко, їх можуть убити монстри чи демони.

Я маю борг перед феями, особливо перед Мелфі.

Не можу їх покинути.

Я продовжував іти, ніби відкидаючи тривогу.

Поки сухе відлуння кроків розносилося Безоднею, я відчув ледь помітну присутність.

— Відчуття магічної сили! Без сумніву, це магія брами на вході до Села фей!

Коли я передав це лицарю передо мною, той побіг до Домініка та інших на чолі.

Бо, звісно, не можна передавати це голосно.

Адже є ймовірність, що там ховаються монстри чи демони.

Щоб увійти до Села фей, потрібне відмикання магічною силою.

Оскільки вхід відкривається у відповідь на магічну силу, то, звісно, має бути особливий тип магічної сили.

Тому немає сумніву.

Там мають бути Мелфі та інші.

— Наказ просуватися обережно.

— Зрозумів. Дякую.

Лицар-вісник повернувся і повідомив про вказівку Домініка.

Рух загону трохи сповільнився.

Приглушуючи кроки, ми рушили вперед.

За кілька хвилин перед нами з'явилася велетенська Зала.

Хоч у Безодні я вже кілька разів виходив на площі, ця була в кілька разів більшою.

Можна сказати, приблизно як три шкільні спортзали.

Світла Громових ліхтарів не вистачало, щоб побачити все, але коли всі розійшлися, стало видно достатньо.

Оглянувши околиці, ми не знайшли проходів.

Здається, це кінцева точка.

Я, Марі та Домінік майже одночасно подивилися на одну точку.

Мій діапазон виявлення магічної сили — 100 метрів, вони поступаються, але на такій відстані можуть помітити.

Ми наблизилися до простору, звідки йшла магічна сила.

Магічну силу відчуваємо, але зовні немає жодних змін.

Я підійшов до магічної сили і, як зазвичай, влив туди свою.

Простір розкрився, і звідти одразу висипали феї.

— Що, що сталося!? Що трапилося!?

Лицарі, які не могли осягнути ситуацію, перелякано озиралися на фей, що з'явилися в Залі.

Понад сотня фей прикрашала Залу.

Магічна сила фей переповнювала Залу, перевершуючи навіть багряну, і в ній з'явилося тепло.

Ніби відбувалося очищення.

Одна з фей плавно спустилася просто перед моїми очима.

«Мелфі! Ти в безпеці!»

«Так! Я вірила, що Сіон обов'язково прийде!»

Мелфі пригорнулася до мого обличчя.

Дивне відчуття торкнулося шкіри.

Це було і лоскотно, і приємно.

«Швидше тікаймо звідси! Перш ніж він прийде!»

«Він… демон. Зрозумів, поспішаймо.»

Мелфі та інші феї виглядали наляканими.

З їхньої реакції зрозуміло, що часу на роздуми немає.

Я повернувся до Домініка та інших і закричав.

— Домініку! Візьмімо фей і вийдемо звідси!

— Ідуть демони!

— Гаразд! Усі відступаємо! Швидко, разом з феями виходимо з Безодні!

— Так!

Я повернувся до фей.

«Усі за нами, ми виведемо вас звідси!»

Феї були налякані.

Їхньою ціллю стають не лише демони й монстри, а й люди.

Але зараз немає часу на повільні переконування.

Насамперед — діяти.

Коли ми з лицарями побігли до входового проходу, феї, з Мелфі на чолі, рушили за нами.

Схоже, феї більше довіряють нам, людям, ніж демонам.

Можливо, вони розуміють, що ми прийшли рятувати.

Прохід уже близько.

Потрібно швидше вийти назовні.

Тут відчувається неприємна присутність.

Ще трохи, і ми вийдемо.

У той момент, коли я так подумав.

Прохід зник.

— Га?

Це я вигукнув дивним голосом.

Там, зовсім близько, мав бути прохід у стіні.

І він зник за мить.

Ні, він закрився.

Я не міг зрозуміти, що сталося.

Здавалося, прохід не зник раптово, а стіни навколо розширилися й заповнили його.

— Щ-що сталося!?

— Що-що це означає!?

Поки паніка ширилася, у мене по спині пробіг холодок.

Повільно обернувшись, я побачив спотворення в центрі Зали.

Відчуття неправильності, що виникло в просторі.

Воно поступово розширювалося, досягаючи кількох метрів.

Магічна сила фей, що наповнювала Залу, розвіялася, і її заповнило червонувато-чорне світло.

Багряна магічна сила почала концентруватися в центральному просторі.

Простір, залитий червоним, миттєво повернувся до звичайного кольору.

Потім, ніби просочуючись крізь стелю, згори потекла багряна магічна сила.

Це та багряна магічна сила, що ширяла над Арсфією.

Я відчував страх разом із упевненістю.

Переді мною — приголомшлива магічна сила.

Багряна магічна сила, яка мала бути в Безодні та в небі, вся зникла в просторі.

У просторі з'явилися тріщини.

Звідти з'явилося обличчя.

— Ах!?

Чийсь крик пролунав.

Жіноче обличчя.

Хоча й чарівне, але випромінювало моторошну ауру.

Гострі ікла, що виглядали з рота, червонувато-чорні очі, біле волосся.

На голові росло два блискучі роги.

Відверто відкритий одяг, смаглява шкіра, надто ідеальна фігура.

Її спокусливі пишні груди, тонка талія й плавні стегна не викликали в мене жодної жіночої привабливості.

Бо повітря, що від неї виходило, не було людським.

Поступово відкрилося все її тіло — вона з'явилася повністю.

— Фуу… Нарешті вдалося вийти.

Легкий тон, але голос вселяв страх.

Вигляд і голос, як у людської жінки.

Але магічна сила, що переповнювала, була набагато більшою, ніж у мене.

Інородне, чуже, потворне.

Істота, що повністю відхилялася від законів цього світу.

Вигляд, ніби демон.

Не можна судити за виглядом.

Ні, вона випромінювала таку присутність, що не дозволяла судити.

Ейнцвельфу з нею не зрівнятися.

Ейнцвельф мав близько десяти мільйонів магічної сили.

Але ця істота мала вдвічі більше.

Ймовірно, близько двадцяти мільйонів.

Перемогти Ейнцвельфа було вже дивом, а ця має вдвічі більшу силу.

Навіть якщо зараз битимуся з Ейнцвельфом, не знаю, чи переміг би, а переді мною — набагато сильніший супротивник.

Не перемогти. Ніхто не зможе з нею.

— О? Люди. Отже, минуло тисячу років.

— Ой, ти Луґре? Ні, трохи не те…?

— Ну добре. Усіх людей треба вбити.

— Ой, а перед цим, представлюся.

— Я Десята з демонів, Рапунцен. Можете забути.

Тон легкий.

Але тиск, що вона випромінювала, значно перевищував Ейнцвельфа.

Інстинкт кричав, що в чесному бою не перемогти.

— Мм? Не відчуваю магічної сили Ейнцвельфа.

— Дивно. Вона мала б уже бути тут.

— …Ну, байдуже! Тоді вперед, усіх убити!

— гм-гм-гм. Вбивати-вбивати, усіх убити»

Демон Рапунцен насувається, наспівуючи собі під ніс, без жодної обережності.

Ноги в мене заніміли від страху, я не можу поворухнутися.

Що робити.

Що ж робити!?

— Що таке? Та це ж просто дитина.

— Це й є демон?

Один із лицарів необачно наблизився до Рапунцен.

— Не підходь!!

У ту мить, коли я крикнув, лицаря відкинуло назад.

Він пролетів повз нас, ударився об стіну й упав на підлогу.

Лицар судомно смикався.

— Я не дитина.

Рапунцен тримала вказівний палець витягнутим.

Тобто вона просто легко штовхнула пальцем — і лицаря відкинуло.

— Усім обнажити мечі!!

Із запізненням пролунав наказ Домініка.

Лицарі квапливо вийняли мечі, та духу в них уже не було.

— Ого, нарешті ви взялися до діла.

— Хоч трохи розважите? Як же я чекаю!

— Адже мене тисячу років тримали в ув’язненні!

Невинне обличчя.

А в її руці вже пульсувала величезна магічна сила.

— Усі — вбік!!

Я крикнув, сам не розуміючи.

Я схопив найближчих лицарів і стрибнув убік.

У ту мить оглушливий гуркіт пронісся там, де ми щойно стояли, і рознісся по Залі.

Удар, що здригнув повітря.

Марі й мені вдалося приземлитися.

Я зрозумів: із стіни вирвало величезну брилу завбільшки з кілька метрів.

Біля вдареної стіни валялися розбиті уламки.

Страшенний удар.

Якби влучив прямо, то й Щит не допоміг би.

Кількох поранило камінням, та смертельних поранень, здається, вдалося уникнути.

Феї втекли подалі.

Що робити.

Що ж робити?

Виходу немає.

Доведеться битися!

Принаймні треба послабити його.

Я зібрався з духом і став у стійку.