Творець магії — Як створювати магію в іншому світі
175. Щирі почуття
Ніч. Сад графського будинку.
Я, Вінона та граф зосередилися.
Граф широко розплющив очі й промовив заклинання.
— Швидко спалахни, блакитне полум'я!
Кілька червоних ротових магічних сил народилися й зібралися в руці графа.
Магічна сила стала єдиною й попрямувала до кінчика грозового кресала, яке тримав граф.
Граф скористався грозовим кресалом і добув іскру.
Іскра торкнулася магічної сили.
І народилося блакитне полум'я.
Це Флер.
Яскраво палаюче блакитне полум'я піднялося на висоту близько метра.
Воно горіло кілька секунд, а потім згасло.
— Ллється ясна вода, танцюйте, водяні духи, і станьте дощем, що прикрашає небо!
З рота Вінони з'явилося досить багато магічної сили блакитного кольору.
Вони попливли навколо, і кілька магічних сил з'єдналися між собою.
Зрештою з'явилося близько п'яти магічних сил завбільшки з бейсбольний м'яч, і в них почала збиратися вода.
Вода з'єдналася завдяки поверхневому натягу й поступово стала завбільшки з пінг-понговий м'ячик.
Куля води, що спливла, — це Аква.
Водяна куля грайливо кружляла навколо Вінони.
Водяні кулі, що освітлювали місячну ніч і красиво її прикрашали, поступово втрачали силу й нарешті впали на землю.
Подивившись на графа й Вінону, я схвально кивнув.
— У вас обох вийшла добра магія.
— Д-дякую вам, учителю Сіоне!
— В-вдалося! Це все завдяки вам, пане Сіоне!
Обоє радісно усміхнулися на все обличчя.
Їхня щира радість і мене зробила щасливим.
Обличчя сяяли від радості.
За пів року постійних тренувань обоє значно зросли.
Спочатку їм навіть важко було випускати ротову магічну силу, а тепер вони вже можуть творити магію за допомогою заклинань.
— Нарешті ми можемо користуватися магією й не непритомніти!
— О так, спочатку ми одразу ж непритомніли!
Це означає, що в обох зріс загальний обсяг магічної сили.
Коли користуєшся магією з промовлянням, потрібно менше магічної сили, ніж для звичайної магії без промовляння.
Але якщо загальний обсяг магічної сили замалий, магія вичерпується й людина непритомніє.
Без мінімального загального обсягу магічної сили магію не створити.
Хоча й бувають індивідуальні відмінності, та щоб збільшити загальний обсяг магічної сили, треба використовувати її до межі, і тоді обсяг поступово зростає.
Це досить виснажлива робота.
У стані лінощів теж важко, а якщо непритомнієш, то після пробудження тіло таке мляве, що й не передати.
Це як тренування м'язів.
Якщо займатися щодня, неодмінно зростатимеш, але постійно це робити важко, і багато хто кидає на півдорозі.
Але обоє наполегливо трудилися й терпіли далі.
Теперішні усмішки обох з'явилися саме після таких зусиль.
— Сьогодні вже час відпочити. Ви обоє, мабуть, уже кілька разів використовували магію.
— Т-так, правда… Здається, я вже майже входжу в стан лінощів.
— Гм, звісно, останнім часом я вже знаю свої межі.
— Краще відпочити. Тоді скористаймося порадою вчителя Сіона і сьогодні ляжемо спати.
— Так, обоє відпочиньте гарненько.
— Тоді прощавайте.
Граф, задоволено чухаючи свою бороду, увійшов у дім.
— Пане Сіоне, дякую вам і сьогодні!
— Не турбуйтеся, це й мені на користь.
— Мені теж приємно, коли ви можете користуватися магією.
Це не ввічливість, а щирі слова.
Я навчився користуватися магією. І хочу використовувати її ще більше.
Але я пам'ятаю й досаду від того, що не міг користуватися магією.
Тому я хочу, щоб усі користувалися магією.
Бо хочу, щоб усі дізналися про цю чудову силу.
Вінона тихо зітхнула й засоромилася.
— В-все ж таки, пане Сіоне, ви чудовий…
— Е!? Н-ні, це не так…
Хоч і соромлячись, вона прямо висловлювала свої почуття.
Перед такою прямотою я можу лише розгубитися.
Після відповіді на зізнання Вінона стала ще відвертіше висловлювати почуття, ніж раніше.
Це і приємно, і соромно, і бентежить.
— О-ой, пане Сіоне… Може, наступного разу кудись вийдемо разом?
— Розшифрування письмен фей теж уже на паузі.
— Прогулянка…?
— Т-так! Якщо дозволите!
Вінона наблизила обличчя.
Яка ж вона активна.
Не віриться, що це та сама Вінона, яка раніше була такою нерішучою.
Але я розумію, що це результат її мужності й зусиль.
До цього, напевно, було багато різних сумнівів.
— О, це… ну, не те щоб побачення…
— Просто… хочеться бути разом… Чи це недозволено?
Вінона поглянула знизу вгору.
Якщо це природно, то в неї великий талант.
Навіть якщо цілеспрямовано, те, що вона так хоче піти зі мною, приємно.
Я сказав Віноні, щоб вона чекала два з половиною роки.
Але це не означає, що протягом цього часу треба тримати певну відстань.
Якщо ми проведемо разом особливий час, можливо, мої почуття також зміняться, і настане момент, коли я зможу визначити, чи це любовні почуття.
Тому це не порушення правил.
До того ж, протягом півроку Вінона не робила таких запрошень, мабуть, щоб не заважати мені.
Вона чекала — навіть я це розумів.
Тож відповідь очевидна.
— Так, згоден.
— П-п-п-правда!?
— Підемо кудись удвох?
Вінона кліпала очима, та поступово її обличчя розцвіло.
Яка ж вона гарно посміхається, ця дівчина.
— Т-так! Підемо кудись удвох!
— Місце й час вирішимо пізніше, гаразд?
— З-звісно!
— Ну, тоді я вже…
Вінона затупотіла й побігла.
Та біля входу зупинилася й озирнулася.
— Д-до завтра.
— Так, до завтра.
Вона усміхнулась і помахала рукою; я помахав у відповідь.
Щойно двері клацнули й зачинилися, я впав на місці.
— Куооооо!
Я впав на землю й почав качатися.
Якийсь порив зсередини змусив мене рухатися.
Що ж це за мила істота?
Чи справді вона існує?
А може, це щось на кшталт феї.
— Хаа-хаа-хаа!
Серцебиття й задишка нарешті змусили мене зупинитися.
Я подивився на нічне небо й востаннє глибоко вдихнув.
— Що це я роблю…
Насмішкувато пробурмотів я й ще довго не міг зрушити з місця.