Творець магії — Як створювати магію в іншому світі

168. Талант Вінони

Удень в Арсфії порівняно комфортно.

Про мене дбає Вінона, а температура якраз те, що треба.

Останнім часом Вінона часто спостерігає за спілкуванням з Мелфі.

Раніше вона не бачила магічної сили й трохи соромилася, але ставши носієм магічної сили, мабуть, набула впевненості.

І сьогодні, як завжди, ми вчотирьох — я, граф Ґолтба, пані Карла та Вінона — дивилися, як Мелфі читає книгу, написану мовою фей.

«Монстр з'явився, тому я його знищив».

— Монстр з'явився, тому я його знищив.

Мелфі читає письмена, я їх перекладаю, а коли потрібен колір магічної сили, я визначаю його, застосовуючи ротову магічну силу до письмен фей.

Граф слухає мої слова й записує їх у книгу.

Пані Карла вивчає закономірності букв на основі класифікації кольорів магічної сили для кожного слова й розмірковує над правилами побудови речень.

А Вінона спостерігає за всім процесом і разом практикує маніпуляції з магічною силою, магічне чуття та ротову магічну силу.

Опанувати магічне чуття Віноні, мабуть, важко, та все ж важливо спробувати.

Вона сама про це заговорила, тож у мене не було причин її зупиняти.

— Слухай, я тут подумав: письмена фей ж треба писати, так?

— Так, це ж письмена, тому треба писати. А що сталося?

— Ні, навіть якщо вмієш писати письмена фей, як розрізняти, на який колір магічної сили вони реагують?

— Т-точно, як сказала пані Карла. Напевно, їх мають писати носії магічної сили.

— Спробую разок.

— Тоді, учителю Сіоне, будь ласка!

Граф Ґолтба передав мені книгу з письменами фей, яку ми досі заповнювали, — тобто Словник мови фей.

Дивлячись на неї, я спробував записати на папері слова, чиє значення вже підтверджено як багатозначні.

А потім спробував надати їм ротову магічну силу кожного кольору.

Результат — жодної реакції.

— Здається, просто так писати не можна.

— Тоді, мабуть, треба писати, водночас надаючи магічну силу.

— Спробую писати, випускаючи ротову магічну силу.

Я випускав ротову магічну силу червоного кольору й водночас писав букви.

Червона магічна сила рушила до букв і поглинулася ними.

Букви на мить забарвилися червоною магічною силою, а потім одразу повернулися до звичайного чорнила.

Це, мабуть, успіх?

Я спробував надати письменам фей усі види ротової магічної сили, на які вони мали реагувати.

Відреагував лише червоний.

Колір магічної сили на мить спалахнув і одразу зник.

Мабуть, менш ніж за секунду.

— Ого, реагує.

— Чудово!

— З цієї реакції видно, що треба писати букви, водночас випускаючи відповідний колір магічної сили!

— Так. Ця ротова магічна сила — та, яку налаштовують за допомогою магічного чуття в мові фей.

— Тобто це ротова магічна сила, відмінна від заклинань.

— Виходить, письмена фей теж потребують магічного чуття, як і усна мова фей.

— Оце ж таки доволі складно. Таке вміння під силу лише вчителю Сіону.

Я розмірковую.

Усна мова фей і письмена. Обидва — це мова фей.

Якщо для усної мови потрібні магічне чуття, регулювання магічної сили та відчуття, то й для письма, здається, логічно, що магічне чуття теж потрібне.

Однак те, що й для письма, й для усної мови потрібна одна й та сама здатність, викликає певне відчуття невідповідності.

У спільній мові усної форми мовець зазвичай користується дотиком і слухом, а слухач — слухом і зором.

Для письма автор використовує зір і дотик, а читач зазвичай — лише зір, хоча для шрифту Брайля потрібен дотик.

Я хочу сказати, що всі задіяні відчуття різні.

Усна мова й письмо існують через відмінності в зручності та властивостях.

Якщо б вони вимагали абсолютно однакових відчуттів, потреби в кількох формах не було б.

Звісно, є перевага — можливість записати.

До того ж те, що без магічної сили людина не зможе ні написати, ні прочитати, певною мірою теж перевага.

Але чи лише для цього вони й існують?

Чи справді така складна й досконала мова може записуватися лише таким чином?

Насправді для досконалого володіння усною мовою фей магічне чуття необхідне, проте граф, навіть наслідуючи, може створювати колір ротової магічної сили й говорити хоч і з помилками.

Магічне чуття можна вважати здатністю передавати тонкі нюанси вимови, як акцент, або вмінням слухати й розуміти.

Тобто усна мова певною мірою універсальна.

Тоді…

Спробувати?

Я можу це зробити, але для експерименту ефект буде дещо слабшим.

— Графе та Віноно, можна вас на хвилинку?

— Усе, що накажете, пане!

— Т-т-так, що таке?

— Графе, чи могли б ви написати письмена фей, використовуючи ротову магічну силу без магічного чуття?

— Віноно, чи могли б ви писати письмена фей, використовуючи ротову магічну силу спільною мовою, тобто промовляючи заклинання? Хоча й промовлятимете лише ті самі слова, що й пишете.

— …Так, краще вже цілим реченням.

— Будь ласка, речення, що містить слово з кількома значеннями та слово з одним значенням.

Обидвоє кивнули й охоче погодилися.

Я відійшов трохи, щоб їм було зручніше зосередитися, і спостерігав.

Так вийшло, що я опинився поруч із Карлою.

— Ну що ж, подивимося.

— Цікаво ж.

— Ха-ха-ха, справді!

Карла усміхнулася радісно.

Вона теж, як і граф, науковець.

Напевно, любить дослідження й аналіз, як і я.

Вінона й граф почали писати, випускаючи магічну силу з рота.

— Прокинувшись рано-вранці, я поснідав під ранковим сонцем і смакував своє щастя.

Вінона користувалася спільною мовою, а граф мовчав.

За деякий час обоє закінчили писати письмена фей.

Я підійшов до обох і перевірив письмена.

Наразі не знаю, що вийшло.

— Тоді спробую.

— Т-так!

— Прошу вас!

Обоє майже одночасно відповіли.

Поки що приємно, коли вони чітко відповідають.

Я взяв у руки папірці з написаними письменами фей, які мені передали обоє.

Графові письмена дещо грубуваті, але своєрідні й привабливі.

Вінонині письмена були чисті, як зразок, наче речення з підручника.

Почну з графа.

Я почав випускати по черзі всі кольори магічної сили, що містяться в словах, починаючи з початку речення.

Кольори магічної сили поглиналися відповідними літерами, лише на мить змінюючи їхній колір, а потім зникали.

Це тривало лише мить, майже як блимання, тож якби я кліпнув, то пропустив би.

Принаймні вони блимали, тож письмена фей можна читати.

Але час зміни кольору був дуже коротким.

Цікаво з багатьох причин, але подивимося на Вінонині письмена.

Так само випустив кольори магічної сили по одному.

Як і з графовими письменами фей, літери фарбувалися в колір магічної сили й змінювали колір.

Тут і з’явилася різниця з графовими письменами фей.

Вінонині письмена фей довго залишалися забарвленими в колір магічної сили.

Прочитавши речення, колір тримався ще кілька секунд.

Ймовірно, колір тримався понад хвилину.

Поступово бліднув і зрештою повернувся до звичайного чорнила.

Час зміни кольору був значно довшим, ніж у мене.

Усі помітили цю різницю й здивовано перезирнулися.

— … Що це щойно було? Чому колір магічної сили Вінони змінювався найдовше?

Граф Ґолтба схвильовано вигукнув.

Усі мали те саме питання.

І я, і Вінона, і пані Карла.

Я відчайдушно думав.

Чому час зміни кольору у Вінони був довшим, ніж у мене чи графа.

Її магічна сила менша, ніж у мене чи графа, і керування магічною силою в неї невпевнене.

Але насправді час зміни кольору був найдовшим саме у Вінони.

Що це означає…?

Я подивився на письмена фей.

Я не відчував жодної крихти магічної сили, яку мали б мати письмена фей.

Навіть закривши очі й перевіривши магічним чуттям, я все одно не відчував магічної сили письмен фей.

Але письмена фей безсумнівно містять магічну силу.

Інакше після написання письмен фей не було б реакції на колір магічної сили.

Тому варто вважати, що в літерах сталася якась зміна через магічну силу чи реакцію на неї.

А може, в чорнилі?

Мовляв, у чорнило домішана магічна сила.

І саме воно випадково добре поєднується з магічною силою Вінони?

— Може, причина в чорнилі.

— Чи є інші способи писати літери, крім чорнила?

— На всяк випадок, вапно й деревне вугілля в нас є.

— Спробуймо.

Ми з графом і Віноною спробували писати письмена фей вапном і деревним вугіллям на папері й камені, використовуючи ротову магічну силу.

Я застосовував ротову магічну силу з магічним чуттям, граф — без магічного чуття, а Вінона писала заклинанням.

Результат виявився тим самим.

Будь-яке, що сприймалося як літера, реагувало кольором магічної сили, і в Вінони цей колір тримався найдовше.

До речі, ми з графом теж спробували заклинання, але результат не змінився — колір тримався недовго.

Отже, справа не в матеріалі для письма, а лише Вінона здатна довго зберігати зміну кольору.

— Ч-чому? Я ж нічого не вмію.

— Д-думаю, це якась помилка.

Вінона нервово метушилася, бо показала кращий результат, ніж я й граф, які мали набагато більше досвіду.

Особливо перейматися не варто.

Але раз результат є, то й причина неодмінно існує.

Справді, як каже Вінона, ми з графом краще поводимося з магічною силою, ніж вона.

Регулювання магічної сили, її обсяг, плавність появи кольору — усе це в нас має бути кращим.

Та насправді наш колір магічної сили не може довго змінювати письмена фей.

Якщо колір тримається недовго, читати стає важко.

Тобто письмена фей, написані Віноною, найкраще виконують свою роль.

Може, в Вінони вроджений талант?

Можливо, талант і є, але чи перевершує він уже нас із графом?

Принаймні, не настільки, щоб без зусиль давати таку разючу перевагу.

Отже, справа не в рівні вправності чи обсязі магічної сили.

Вправність, вправність…

Різниця між нами з графом і Віноною — саме у рівні вправності.

Вінона ще недавно стала носієм магічної сили.

Може, саме тому, що невміло, і вийшло?

Ні, не те. Щось тут не так.

Але водночас здається близьким до правди.

Різниця між мною й Віноною.

Вінона не звикла до магічної сили й має її мало.

Магічної сили мало… мало?

Я знову написав письмена фей.

Цього разу випустив колір магічної сили з мінімальним її обсягом.

Колір магічної сили втягнуло в літери й на мить пофарбувало їх.

Після того як дописав письмена фей, я так само, як раніше, випустив ротову магічну силу відповідного кольору.

Тоді письмена фей почали світитися.

Світилися приблизно хвилину, а потім нарешті згасли.

— Ой, оце було довго. Що це таке!?

Вінона виглядала розгубленою.

Інші двоє теж чекали моєї відповіді, цікавлячись, що сталося.

Я почав говорити, впорядковуючи в голові всю інформацію.

— Так, схоже, важлива саме «мала» кількість магічної сили.

— Мала кількість, кажете? А не велика?

Строго кажучи, слова «велика» й «мала» описують саму кількість, але тут ідеться про те, що менша кількість дає кращий ефект.

— На перший погляд здається, що більший обсяг магічної сили дає сильніший ефект.

— І я так думав. Але це не завжди правильно.

— Кажуть, що надмір шкодить. Занадто велика кількість магічної сили, навпаки, заважає.

— Отже, для зміни кольору письмен фей підходить саме відповідна, значно менша за очікувану кількість магічної сили.

— Ого, тепер усе зрозуміло! Тому письмена фей, які написала я, довго зберігали колір!

— Так. Але, можливо, не лише в цьому справа.

— Графе, чи не могли б ви тепер написати письмена фей, стримуючи обсяг магічної сили?

— З радістю!

Граф бадьоро написав письмена фей і подав мені.

Я знову наділив письмена фей ротовою магічною силою.

Однак ті літери згасли менш ніж за десять секунд.

— Гм! Час свічення збільшився, але до Вінони далеко.

— Я зменшив магічну силу наскільки міг.

— Так, приблизно стільки ж, скільки випустила Вінона.

— Що ж це означає!?

Граф схвильовано стиснув кулаки й почав ними розмахувати.

Здавалося, ось-ось почуєш «вуку-вуку».

— Можливо, справа не лише в обсязі, а й у якості та типі магічної сили.

— Я вже казав, що магічна сила має тип, якість, колір і кількість.

— Тип магічної сили — це індивідуальна особливість людини.

— Якість магічної сили важко змінити без магічного чуття.

— Колір магічної сили — це класифікація ротової магічної сили, що виникає від емоцій і волі.

— Обсяг магічної сили — це те, наскільки її багато чи мало.

— Тип і якість магічної сили — вроджені, і навіть маючи магічне чуття, важко значно змінити якість.

— А колір і обсяг можна змінити тренуваннями керування магічною силою та збільшенням загального обсягу.

— Думаю, саме перші два важливі, коли пишеш письмена фей.

— Тобто вроджене… це і є талант.

— Можливо, Вінона має талант писати письмена фей.

Причиною довшого часу зміни кольору виявилася мала кількість магічної сили.

Однак не думаю, що лише це дозволяє робити так, як Вінона.

Вона, мабуть, має талант, придатний для написання письмен фей.

Ми з графом наблизилися до обсягу магічної сили Вінони.

Я за допомогою магічного чуття скоригував якість магічної сили, і лише тоді тривалість стала схожою на Вінонину.

Отже, Вінона, яка зробила це природно, несвідомо, має більший талант.

— У мене є талант…?

Вінона розгубилася.

Але за мить вона трохи ніяково посміхнулася.

На її обличчі читалися і боязкість, і занепокоєння, але була й маленька радість.

Побачивши її такою, я зрадів.

Адже Вінона так довго старалася.

— Тоді, можливо, варто залучити Вінону до роботи надалі.

— Нехай вона переписує речення й слова, які класифікувала Карла.

— Вінона має гарний почерк, тож нехай напише офіційну версію «Словника мови фей».

— Звичайно, заперечень немає.

— Мені теж підходить. Взагалі-то і в мене, і в графа почерк поганенький.

— Я маю переписувати…?

— Так, я хотів би попросити тебе, як ти на це дивишся?

Вінона виглядала стурбованою.

Досі вона лише спостерігала, а тепер раптом отримала важливе завдання. Звичайно, вона нервує.

Коли раптово отримують велике підвищення, хтось радіє, а хтось лякається.

Вінона була боязкою й песимістичною.

Тому, напевно, їй страшно й тривожно.

Але нинішня вона не така, як раніше.

— Я… я зроблю! Дозвольте мені!

Вінона, хоч і налякана, зробила крок уперед.

У її очах палав бойовий дух.

Побачивши її сповнене рішучості обличчя, я мимоволі усміхнувся.

— Дякую, прошу тебе, Віноно.

— Так! Я обов’язково впораюся!

Вінона радісно кивала раз за разом.

— Тоді це Віноні!

Граф дістав із сумки книгу й передав Віноні.

Усередині були чисті аркуші, ще нічого не написано.

Тобто це офіційна версія «Словника мови фей».

Вінона міцно притиснула словник до грудей і заплющила очі, ніби смакуючи момент.

Потім, поморгавши довгими віями, відкрила очі й усміхнулася на все обличчя.

— Я постараюся, пане Сіоне.

Її усмішка була яснішою й чистішою, ніж будь-коли раніше.