32. Відповіді немає. Просто…
— Зрозуміла? Так тебе назвуть бракованим товаром.
— Т-та що ж тоді робити?
— У таких випадках треба або заздалегідь вказати, скільки годин триматиме бар'єр, або трохи послабити його стійкість до вітру.
Від цих слів Біна схиляє голову набік.
— Вказівку щодо часу я розумію, а що таке стійкість до вітру?
— Це ж спосіб, коли бар'єр знімають голосом, так? Голос — це коливання повітря. Тож якщо вітер слабкий, його треба пропускати, інакше голос не дійде.
І від цього пояснення Біна так і не випрямляє голови.
— Коливання повітря? Це що таке?
Джін зітхає. Читати їй шкільний курс фізики він не має наміру.
— Ну, вважай, що так буває. І останнє: якщо встановити бар'єр такої стійкості, цей магістоун, за моїми розрахунками, вичерпає магію менш ніж за хвилину. То який сенс у бар'єрі, що тримається так коротко?
— Ах.
— Е-е, тобто не можна гнатися тільки за продуктивністю, треба думати і про зручність використання, і про баланс.
— Баланс?
— Ага, це означає: не перекошувати, тримати все в міру.
— Ну-у, ось воно як…
Поки що він дав лише дві поради, але Біна, схоже, вже помітила вади у власній роботі: склала руки на грудях і замислилася.
Тут повертається Рейко.
— Тату, я повернулася.
— Ага, дякую за працю.
— Тату?! Ти щойно сказала «тату»?
Біна вражена фразою, якою Рейко назвала Джіна «тату».
— Хіба я не казав? Рейко — це… ну, автоматон, якого я створив.
— А-а, автоматон?!
Біна завмирає з широко розплющеними очима. Джін не помічає її стану і повертається до Рейко,
— То що з магістоуном?
— Смітник був глибоко під землею, тому я зібрала лише стільки.
Сказавши це, вона вручає Джіну десять магістоунів, приблизно таких самих за розміром, як ті, що бачила раніше на вуличному лотку.
— О, це якраз те, що треба. Молодець. А персикоподібні плоди?
— Так, склала їх у кошик і винесла надвір.
Джін визирає з майстерні Біни і бачить великий кошик, у якому лежить близько двадцяти персикоподібних плодів.
— Добре, дякую за працю.
Потім Джін повертається до Біни і бачить, що та досі заціпеніла.
— Агов, Біно!
Вона так і стоїть нерухомо.
— Не відповідає. Ніби звичайний труп.
— Тату, вона ще жива.
Рейко без жалю підколола його.
— Знаю, просто давно хотів це сказати.
Сказавши це, Джін легенько ляпає Біну по щоці.
— Ой, та що ти робиш, мені ж боляче!
Схоже, її знову запустило.
— Ну, та я ж весь час тебе кличу, а ти не відповідаєш.
Коли Джін це сказав, Біна, спохопившись,
— Ах… т-так, а-автоматон, кажеш?! Та ж це рівня древнього артефакта! Як ти його добув?
Джін почув це й подумав: ох, знову якісь клопоти виходять, і вирішив викрутитися.
— Ну, знайшов його на руїнах далеко на півночі. Він був зламаний, я його полагодив. Тепер ось до мене прив'язався.
Відповівши так, Джін не помітив, що Рейко трохи насупилася.
— Ото ж воно як. Пощастило тобі. Ось чому вона так спокійно зловила мій посох! Якщо це древній артефакт, то все зрозуміло.
Спочатку він казав «створив», а тепер — «полагодив», та Біна, вражена тим, що Рейко автоматон, дрібниць не завважила і, на щастя, переконалася, тож,
— Ну от, я попросив Рейко принести фруктів. Будеш їсти?
Сказавши це й показавши на кошик надворі, Біна знову широко розплющила очі,
— Ш-ш-що… Та ж це «персіка»!
— Персіка?
Почувши незнайому назву, Джін перепитав,
— Ти навіть не знаєш, що саме приніс? Його ще називають королівським фруктом, це дорогий товар, який ввозять зі східної острівної країни. Смачний, поживний, і навіть знатні пани рідко можуть його собі дозволити.
Джін подумав: «Знову накоїв», та було вже пізно.
— Ну, та там, де я знайшов Рейко, їх росло багато, от і нарвав. Їжте вже, будь ласка.
— Справді? Та їх можна продати на базарі й добре заробити!
Ага, он воно як, подумав Джін, але тоді почнуть розпитувати, де він це знайшов, і стане клопітно, тож,
— Продавати не буду. Дайте поїсти й братикам та сестричкам.
Він так і сказав. Біна аж засяяла від радості,
— Справді можна? Тоді я візьму два!
Сказавши це, вона взяла з кошика два персіки й пішла до дому. Джін, бо залишати решту персіків надворі теж не годилося, узяв кошик і пішов за Біною.
Біна акуратно почистила шкірку, обережно нарізала м'якоть, поклала на тарілку й віднесла молодшим братові та сестрі.
— Ось, вам дали смачні фрукти, їжте.
— Угу!
Нана з Ралдом щасливо їли персіки.
— Смачно ж!
— Так, їжте все, можна.
Біна дивилася, як Нана з Ралдом їдять, і усміхалася.
Коли Біна повернулася на кухню з порожньою тарілкою, Джін саме їв персік. Шість кісточок лежало на столі. Вона подумала, що він сам з'їв чимало, і тут,
— Там уже почищена твоя частка, Біно.
Глянула — на тарілці лежало три почищені персіки. Схоже, Джін з'їв три.
— Можна ж?
Боязко спитала Біна,
— Звісно. Краще з'їсти, поки не зіпсувалися.
Після таких слів Біна нарешті потягнулася до персіка. Відправила шматочок до рота.
— Смачно…!
Колись, коли вона навчалася у магічного майстра Градії Гемптона, їй випала нагода скуштувати лише один шматочок, але те, що вона щойно з'їла, на кілька щаблів краще.
Воно й не дивно: у цій країні персіки продають зірваними зеленими, і вони дозрівають уже в дорозі. А те, що принів Джін, дозріло на дереві й до того ж щойно зірване.
— Не думала, що вони такі смачні!
Персіки на тарілці зникли мов крізь землю.
— Решту віддам Біні з іншими, тож їж швидше.
У кошику ще лишалося десь десять штук.
— Справді можна?
— Та кажу ж, можна. Їж, давай.
Лише коли Джін наполіг так настирливо, що вже набридло, Біна нарешті взяла персіку,
— Дякую, Джіне.
Саме так вона йому й подякувала.
Рейко не сподобалося, що її назвали «реліктом».
А до речі, автор дуже любить персіки.
Дякую, що читаєте.
20130714 16:42 виправлено друкарську помилку.
(помилково) «ще більше насипати»
(правильно) «на тарілку насипати»
20190822 виправлено.
(старе) «Там для Біни вже почищено, ось»
(нове) «Там для Біни вже почищено»
(старе) «Кажу ж, можна. Краще з'їж, поки не зіпсувалося»
(нове) «Звісно. Краще з'їж, поки не зіпсувалося»
(старе) «Кажу ж, можна»
(нове) «Та кажу ж, можна. Їж, давай»
Бо такий тон Джінові не пасував.
20220612 виправлено.
(помилково) «Ну, е-е, просто там, де ми знайшли Рейко, їх було багато, от і принесли»
(правильно) «Ну, е-е, просто там, де ми знайшли Рейко, їх росло багато, от і принесли»